Провадження було відкрите за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людини (ч. 2 ст. 438 КК України), повідомив Офіс генпрокурора. Досудове розслідування здійснюватиме Головне слідче управління Служби безпеки України.
Український підліток Олександр Якущенко втратив життя в січні цього року у станиці Ахтанізовській Краснодарського краю, ймовірно вчинивши самогубство. Йому було 18 з половиною років.
Як розповідають журналісти, ще до війни його з молодшою сестрою забрали від матері, яка мала проблеми з алкоголем. Діти потрапили до будинку сімейного типу Лідії Шарварли в селі Токарівка на Херсонщині. Після повномасштабного російського вторгнення, Шарварли пішла на співробітництво з окупантами, навіть очолила місцеву “сільську раду”. Восени 2022 року виїхала з дітьми до Росії, де, за словами російських журналістів, оформила на себе гроші на дітей, які російська влада одноразово виплачувала переміщеним особам, а потім… закрила дитячий будинок. Діти коштів так і не побачили. “Як випливає з документів Росреєстру, які є у розпорядженні Важных историй, у січні 2023 року Лідія Шарварли та її рідна родина купила у Краснодарському краї будинок площею майже 350 квадратних метрів”, — йдеться в розслідуванні.
Тим часом шістьох неповнолітніх дітей з дитбудинку Шарварли розподілили по прийомних родинах у Темрюкському районі Краснодарського краю. Олександр потрапив до Лукашенків у станицю Ахтанізовську, а його молодша сестра Христина, попри заборону за законом розлучати братів та сестер, поїхала до іншої сім’ї в тому ж регіоні.
Олександр Лукашенко заявив журналістам, що формально він був опікуном Сашка лише місяць, після чого хлопцю виповнилося 18 років, тож, мовляв, за нього родина відповідальності більше не несла. “Він просто у нас жив. Їсти ми йому давали, ну не виженеш хлопця. Йому йти нікуди було”, — сказав він.
Згідно зі свідоцтвом про смерть, Сашко помер 10 січня 2024 року. Причина смерті — суїцид. Повідомляється, що хлопець повісився за кілька кілометрів від дому, де мешкав. Тіло знайшли робочі, які наступного ранку їхали на зміну. Поруч був розбитий телефон Олександра.
Друзі покійного розповіли журналістам, що хлопець мав суїцидальні думки, йому було погано. Кілька разів хлопець говорив одноліткам про повернення додому — в Україну. Відомо принаймні про один випадок, коли Лукашенки забирали в Сашка документи. “В опіці казали, що він хотів повернутися в Україну, у нього забрали паспорт, і він пішов, повісився через це”, — розповіла одна з названих сестер Олександра, яка була з ним ще в українському дитбудинку.
Друзі Саші надали виданню “Важные истории” голосове повідомлення, яке отримали незадовго до його смерті. В ньому йдеться про складні стосунки в прийомній сім’ї: “Я там нікому нах*й не потрібний. Мені дали це зрозуміти. Я всім життя псую. Я не зможу, я повішуся. Якби мене не було, зараз би ні в кого, нах*й, проблем не було, якби я тільки сюди не приїхав би. Не можу... С*ка! Мені дуже боляче. Я не знаю, що робити”.
Журналісти розповідають, що вже після загибелі Саші на сайті Темрюкського району вийшла стаття про Лукашенків. Публікацію назвали “Любові вистачить на всіх”. В ній ані слова про Олександра. Так ніби його й не було.
В Україні Олександра і Христину Якущенків вважають зниклими безвісти. Рідна мати дітей сподівається повернути дочку додому. Каже: “Хотілося, щоб знайшли мою дитину і повернули назад, бо одного вони вже угробили”.
В етері “Радіо НВ” юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська заявила, що історія Саші — це не єдиний зафіксований випадок, коли російські прийомні батьки або опікуни забирали в українських дітей документи, встановлювали на їхні телефони програмне забезпечення, щоб відстежувати місцеперебування дитини і не випускати її в Україну. “Нам відомі випадки, коли діти робили невдалі спроби перетнути спочатку кордон з РФ, повернутися в Україну, і потім лише завдяки міжнародній співпраці, втручанню держави-посередниці дітей вдавалося повертати, — каже правозахисниця. — Це свідчить про те, що російські агенти вчиняють окремий міжнародний воєнний злочин — невиправдана затримка репатріації українських цивільних осіб, зокрема дітей”.
На початку грудня операційна директорка ініціативи Глави держави Bring Kids Back UA Дарія Зарівна наголосила в Раді Безпеки ООН, що Україна розшукує майже 20 тисяч дітей, які стали жертвами незаконної депортації та примусового переміщення. Реальна цифра може бути вищою.
“Російська влада не розкриває місцеперебування, долю та стан усіх насильно переміщених чи депортованих українських дітей, — йдеться в доповіді Спеціальної доповідачки ООН з питань прав людини в Росії Маріани Кацарової. — Деяких із них передали на усиновлення у Російську Федерацію. Згідно з інтерв’ю з дітьми, що повернулися, деякі з них зазнавали сексуального насильства під час розміщення в російських установах; інші зазнали або стали свідками фізичного насильства та загроз стосовно дітей з боку персоналу”.
Рік тому Харківська правозахисна група представила до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) “Насильницька передача дітей з України до Росії: геноцид”.
