Обмін полоненими: 189 українців повертаються додому!

“Це військові — захисники ‘Азовсталі’ та Маріуполя, ЧАЕС, острова Зміїного, із різних напрямків фронту. Серед них солдати, сержанти, офіцери. Це нацгвардійці, у тому числі ‘азовці’, прикордонники, тероборонівці, воїни Військово-Морських та Збройних Сил. І також двоє цивільних, які були захоплені в Маріуполі. Кожного вдома чекають рідні та близькі. І це радість, що нам вдалося їх повернути. Сьогодні ще 189 родин щасливі”, — написав у своєму телеграм-каналі президент України Володимир Зеленський.

Координаційний штаб з поводження з військовополоненими вже назвав цей обмін одним з найбільших (за кількістю обміняних його перевищує лише обмін 3 січня цього року, коли в Україну повернули 230 осіб). Звільнено 173 рядових та сержантів та 14 офіцерів. 

“Крім Маріуполя та острова Зміїного, звільнені захищали Україну на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському напрямках, а нацгвардійці несли службу з охорони Чорнобильської АЕС. Також ми повернули тих, хто потрапив у полон на Курщині, — наголошують в Коордштабі. — Чимало громадян України перебували в російському полоні понад два з половиною роки. Захисники мають загострені хронічні хвороби, наслідки мінно-вибухових травм, важкі поранення”.

З російської неволі від початку повномасштабного вторгнення вдалося повернути 3956 людей, із них 1358 — цього року. Йдеться як про військових, так і про цивільних. Хоча останні потрапляють на обмін вкрай рідко.

Український Омбудсман Дмитро Лубінець в середині грудня заявив, що в російських тюрмах незаконно утримують понад 16 тисяч цивільних громадян України. Повернути на той момент вдалося лише 168 з них (відсьогодні 170). Україна все ще потребує створення спеціальної процедури для повернення з полону цивільних заручників.

Нагадаємо, в жовтні Парламентська асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію “Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні в ув’язненні внаслідок агресії Російської Федерації проти України”, в якій засудила жахливі умови, в яких перебувають полонені, а також відсутність у РФ бажання комунікувати з міжнародними органами та рідними українців, які перебувають у російських тюрмах.