Очільник департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України Віталій Касап розповів про це рішення в інтерв’ю Інтерфакс-Україна.
Як нагадав очільник департаменту, ще у листопаді 2010 року Генеральна Асамблея Інтерполу ухвалила Резолюцію AG-2010-RES-10. Вона визначає умови, за яких Інтерпол може використовувати свої інструменти для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.
Проте від початку повномасштабного вторгнення Росії Генеральний секретаріат Інтерполу (ГСІ) не опрацьовував запити від України щодо розслідування воєнних злочинів, посилаючись на статтю 3 Статуту організації, яка забороняє Інтерполу втручатися у розслідування справ воєнного характеру.
Як раніше зазначали у Нацполіції, “перегляд цього питання для нашої країни був принципово важливим для встановлення справедливості та притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців”.
Боротьба за ‘червоні картки’ російським воєнним злочинцям
У 2022 році Національне центральне бюро Інтерполу в Україні направило на розгляд Генерального секретаріату організації низку запитів на публікації “червоних оповіщень” щодо тих представників РФ, які скоювали міжнародні злочини на території України.
Ці запити розглядали майже два роки, а у травні 2024-го Генсекретар Інтерполу відмовив Україні. У Генеральному секретаріаті вважали, що виконання запитів воюючої країни нестиме потенційні ризики для репутації організації та її країн-членів.
Проте Україна не погодилася з цим рішенням. Вже у червні 2024-го під час Європейської регіональної конференції Інтерполу делегація Нацполіції запропонувала учасникам заходу розглянути питання спроможності Інтерполу використовувати свої інструменти у відповідь на запити у межах розслідування воєнних злочинів. Тоді також було запропоновано детально вивчити це питання у Європейському Комітеті Інтерполу, членом якого Україна є з 2021 року. Попри спротив представників РФ і Білорусі пропозицію України підтримали.
За словами Віталія Касапа, Україна напрацювала та представила членам комітету ґрунтовну аргументацію того, що попередня позиція Інтерполу є хибною та має бути переглянута.
Зрештою Генсекретар Інтерполу Вальдес Уркіза повернув можливість Україні та іншим країнам використовувати інструменти для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, передбачені згаданою вище резолюцію.
У яких випадках розглядають запити?
Згідно з резолюцією, Генеральний секретаріат Інтерполу може розглядати такі запити у трьох випадках.
Перший випадок, це коли запити надходять від міжнародних трибуналів. До прикладу, Міжнародний кримінальний суд (МКС) може подати запит на публікацію “червоного оповіщення” щодо своїх фігурантів. Коли буде створений Спецтрибунал, що розслідуватиме злочин агресії РФ, він також зможе звертатися до Інтерполу.
До другого випадку належать запити від органів, створених Радою Безпеки ООН. Як пояснив Віталій Касап, це стосується спеціальних органів, які уповноважені розслідувати конкретні ситуації. Проте оскільки РФ досі входить до Ради безпеки ООН, на цей інструмент не варто покладати значних надій.
Третій випадок охоплює запити від країн-членів Інтерполу. Касап звернув увагу на важливий нюанс: якщо одна країна подає запит щодо громадянина іншої країни-члена Інтерполу, остання має 30 днів, аби висловити протест проти обробки такого запиту Генеральним секретаріатом Інтерполу. Якщо ж протест не надійде, Інтерпол використовуватиме свої інструменти, у тому числі зможе опублікувати “червоне оповіщення”.
Що це дає Україні?
Крім того, що розблокування резолюції дозволяє міжнародним трибуналам подавати оповіщення щодо фігурантів, Україна матиме шанс використати ці інструменти щодо воєнних злочинців не лише з Росії чи Білорусі, а й з інших країн. “Це ті самі найманці та іноземці — члени численних ПВК або ж громадяни нашої держави, які також скоювали воєнні злочини проти громадян України”, — пояснює Касап.
Крім того, Україна зможе використовувати й інші інструменти Інтерполу: зокрема, шукати цивільних, які безвісти зникли за особливих обставин у результаті скоєння воєнних злочинів, або вносити до баз даних витвори мистецтв, які були викрадені представниками РФ тощо.
“Ми чітко розуміємо, що країна-агресор також буде намагатися використати інструменти Резолюції 2010, а на запити ГСІ відносно росіян надсилати свої протести. Так само і ми будемо надсилати протести у разі, якщо цей інструмент Інтерполу Росія намагатиметься використовувати проти наших воїнів”, — зауважив посадовець.
За словами Касапа, розблокування резолюції не є панацеєю, проте “для України цей інструмент відкриває набагато більше можливостей, ніж для країни-агресора”, адже він “розширює можливості України у розслідуванні воєнних злочинів та притягненні до відповідальності, нехай навіть і обмеженої кількості, воєнних злочинців”. Щобільше, рішення Інтерполу є важливим сигналом для міжнародної спільноти та правоохоронців країн-членів організації.
Як саме діє “червона картка” Інтерполу?
Віталій Касап пояснив, що “червоне оповіщення” або “червона картка” Інтерполу (Red Notice) — це механізм Інтерполу, що дозволяє країнам-членам затримати когось з метою арешту та подальшої екстрадиції.
Коли Інтерпол публікує таке оповіщення у своїх базах, він “інформує правоохоронців інших країн про необхідність арешту особи відповідно до національного законодавства”, пояснює пан Віталій. При цьому та країна, яка подає такий запит, повинна надати докази того, що підозрюваний скоїв серйозний злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на два роки, або вже був засуджений щонайменше на пів року.
Запит на публікацію такого оповіщення правоохоронний орган подає через своє Національне центральне бюро Інтерполу. В Україні таким органом є Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України. Після цього Інтерпол перевіряє запит на відповідність правилам. Якщо запит схвалено, оповіщення розсилають країнам-членам, правоохоронні органи яких можуть вжити заходів для затримання особи. Після арешту ініціатор розшуку подає запит на екстрадицію відповідно до міжнародних угод.
Віталій Касап відмітив, що кожна країна може розглядати червоне оповіщення як рекомендацію або як вимогу. Це залежить від того, що передбачено законодавством конкретної країни. Таким чином, “правоохоронці різних країн не отримують обов’язкового доручення шукати підозрюваного”, пояснює пан Віталій.
“Якщо особа, щодо якої видане ‘червоне оповіщення’, потрапляє у поле зору поліції (наприклад, при перетині кордону, перевірці документів, під час звичайного патрулювання, оформленні документів), правоохоронці можуть перевірити її у базі Інтерполу. Якщо країна визнає ‘червоне оповіщення’ достатньою підставою, людину можуть тимчасово затримати для подальшої екстрадиції”, — говорить очільник Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва.
Якщо ж авторитарні режими хочуть використовувати механізм Інтерполу для політичних переслідувань (до прикладу, опозиціонерів, активістів чи журналістів) Генеральний секретаріат Інтерполу може скасувати запит. “Інтерпол блокує спроби використовувати свої інструменти у справах з релігійним, воєнним, расовим, політичним підтекстом (стаття третя Статуту Інтерполу). Важливо, що правила використання механізмів Інтерполу єдині для всіх 196 країн-членів цієї організації”, — підсумував Віталій Касап.
