Українців звинувачували у скоєнні двох терактів, а також у трьох епізодах підготовки до терактів. Також у справі фігурували й інші звинувачення, менш тяжкі. Серед них, наприклад, незаконний перехід кордону, контрабанда та зберігання вибухівки та вогнепальної зброї, участь в терористичній спільноті. За версією слідства, українська диверсійна група зайшла на територію РФ і мінували залізниці, ЛЕП та нафтосховища. А влітку 2023 року змогли розмістити безпілотники неподалік військового аеродрому “Шайківка” в Калузькій області. Там базуються бомбардувальники дальньої авіації. Тамтешня військова частина порахувала збитки — 1 399 812 рублів — і подала проти військовополонених цивільний позов. Його суд задовольнив: усі четверо мають заплатити штрафи від 1,7 до 2 мільйонів рублів.
Українські військові потрапили у полон у Брянській області 30 серпня 2023 року. Під час перестрілки троє членів диверсійної групи загинули. Андрій Антоненко та Андрій Куліш були поранені.
Журналісти “Медузи” цитують виступ адвокатки Марії Ейсмонт, яка захищала Андрія Антоненка. Вона наполягала, що українці мають імунітет військовополонених, а відтак не можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Підсудних можна було б судити, якби вони скоїли воєнні злочини — вбивали цивільних чи нищили цивільну інфраструктуру, наприклад, але у справі про це не йшлося. Ба більше, вони служили в підрозділі регулярної армії, а не були членами “терористичного товариства”. Вони не приховували зброю і були у камуфляжі.
“Спокуса назвати озброєного противника терористом велика і психологічно зрозуміла”, — зазначила Марія Ейсмонт. Вона попросила суд взагалі припинити кримінальне переслідування Антоненка, тоді як адвокати решти підсудних просили кваліфікувати дії українців не як теракт, а як диверсію, та призначити їм мінімальне покарання.
Прокуратура вимагала для кожного з полонених по 30 років ув’язнення в колонії суворого режиму.
“Косплей на правосуддя”
Перед оголошенням вироку всі підсудні, крім Дениса Ткаченка, виступили з останнім словом. Андрій Антоненко заявив: “Я громадянин України, я українець, я чинний військовослужбовець збройних сил України. Я це говорю для того, щоб пояснити свої дії в ході того військового конфлікту, який стався між нашими країнами. Саме тому, керуючись і своїми патріотичними переконаннями, і своїм військовим обов’язком, я виконував спеціальне завдання на території Російської Федерації для запобігання ударам по території своєї країни… Я зі скорботою хочу сказати, що шкодую, що не всі учасники моєї групи вижили. Дехто загинув, а саме Бабин Олег та Мачулянський Андрій, а також Долматов Ілля помер у лікарні. Це гідні люди, мені шкода, що вони загинули… Така ситуація може статися з кожним військовослужбовцем на полі бою. Я не вважаю себе терористом і не згоден із тими звинуваченнями, які висунуті щодо мене. Я не знаю, як складеться подальша моя доля і життя, але в мене таке глибоке особисте відчуття, що все-таки це радше якийсь косплей на правосуддя. Але, можливо, все зміниться потім, коли відносини двох країн, двох народів нормалізуються”... Чоловік висловив подяку медикам Налинської центральної лікарні, де його лікували після поранення, проте його перебив суддя. Також Андрій Антоненко процитував рядки з вірша Павла Тичини “Я утверждаюсь”: “Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була”.
“Ваша честь, я є громадянином України, чинним військовослужбовцем збройних сил України, у жодних злочинних терористичних організаціях ніколи не перебував. Виконання мною цієї спеціальної операції було частиною мого військового обов’язку, мого обов’язку як громадянина України та моєї роботи. Я її виконав як міг. На цьому все. Додати мені нічого”, — заявив Андрій Куліш.
А це останнє слово Олексія Мазуренка: “Я — громадянин України, який проживав до початку бойових дій в Україні у своєму улюбленому місті Суми разом зі своєю цивільною дружиною та двома маленькими дітьми. Я займався тим, що забезпечував свою сім’ю, виховував дітей, дбав про батьків пенсійного віку. Жодної агресії я не виявляв і не закликав до прояву агресії будь-кого до будь-кого. Я мало цікавився політикою та військовою справою. 24 лютого 2022 року я прокинувся у новому для себе світі, у нових реаліях. І, по суті, я став заручником факту, що склався, що відбувся, саме початку бойових дій. Як громадянин будь-якої держави я маю не лише права, а й обов’язки… У зв’язку з чим я вступив до лав збройних сил України з мобілізації у 2022 році. Проходячи службу в 240-му окремому батальйоні територіальної оборони на посаді старшого стрільця, я вступив у групу диверсійно-розвідувальну, яка підкорялася ГУР МОУ. Мета та завдання, які ставило військове керівництво перед нашою групою, полягало у проведенні військових операцій на території Російської Федерації. За допомогою диверсії ми повинні були завдавати шкоди військовій техніці, військовим об’єктам, об’єктам, які були використані військово-промисловим комплексом та збройними силами Російської Федерації.
За даними нашої розвідки, всі об’єкти, яким ми намагалися або завдали шкоди, належали до тієї категорії, про яку я сказав раніше. Цілей щодо завдання шкоди мирним громадянам, мирним об’єктам наше керівництво не ставило.
Крім того, під час підготовки, відповідаючи на наше пряме питання про те, що нам робити, якщо ми зустрінемо цивільних на шляху…, наш командир дав чітку відповідь, що ми в контакт не вступаємо, ігноруємо, слідуємо маршрутом руху. Цього правила ми неухильно дотримувалися під час нашого перебування на території Російської Федерації, неодноразово потрапляючи у поле зору мирних громадян.
…ЗСУ, Міністерство оборони, Головне управління розвідки, 240-й окремий батальйон територіальної оборони або група диверсійно-розвідувальна, до якої входив, не включені до списку терористичних організацій у Російській Федерації, наскільки я знаю.
Також хотілося б відзначити, що коли ми діяли на території Російської Федерації, спосіб носіння зброї був у нас відкритий, а саме, у нас були на озброєнні карабіни М4А1, які перебувають на озброєнні нашого підрозділу.
Також ми пересувалися у військовій формі, камуфляж для якої був спеціально розроблений для сил спеціальних операцій української армії та має назву “Мавка”.
Хочу також звернути увагу на те, що внаслідок моїх дій не постраждав жоден громадянин Російської Федерації, зокрема військовослужбовець. І також жоден мирний об’єкт не постраждав. При затриманні я не чинив опору, під час проведення слідчих дій надавав усіляку допомогу слідству. У мене все”.
Правовий аспект
Переслідування військовополонених у кримінальному порядку лише за ведення бойових дій суперечить нормам міжнародного права, насамперед Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Попри це російські суди виносять вироки українським військовополоненим навіть тоді, коли не йдеться про жоден з воєнних злочинів — їх судять за перетин кордону (як у випадку з воїнами, які потрапили в полон у Курській області), за участь в терористичній організації. Як зазначав директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, позаяк Росія називає війну спеціальною воєнною операцією, вона не вважає наших військових, що потрапили у полон, — полоненими.
У Парламентській асамблеї Ради Європи закликають Росію створити для українських військовополонених спеціалізовані табори, в яких були б гарантовані належні умови утримання відповідно до міжнародного права. Росія повинна надати полоненим доступ до медичної та правової допомоги, а також можливість спілкуватися з рідними. Також у ПАРЄ наполягають на створенні Змішаної медичної комісії для обстеження поранених і хворих та офіційного Бюро інформації про полонених.
