‘Справа двадцяти чотирьох’: у РФ завершилося показове судилище над азовцями
Спочатку на лаві підсудних було 24 особи, серед них дев’ять жінок. Усі вони потрапили в полон, були викрадені з дому або затримані окупантами під час фільтрації навесні 2022 року в Маріуполі. Кілька осіб дійсно були чинними українськими військовими, які зі зброєю в руках захищали Маріуполь, дехто давно залишив службу, тож був цивільним. Також серед підсудних опинилися колишні вільнонаймані працівники господарських служб “Азова” і кухарки тилового забезпечення.
“Суд” над українськими полоненими окупанти планували провести у Маріуполі у серпні 2022 року: прямо на сцені камерної філармонії вже почали було зводити клітки. Але з “трибуналом” щось не склалося.
Як розповідають журналісти Медійної ініціативи з прав людини (МІПЛ), обвинувальний висновок на 855 сторінках восени 2022 року підписав “старший слідчий” з особливо важливих справ “генеральної прокуратури” “ДНР” Вадим Косирєв, а затвердив “заступник генпрокурора” “ДНР” Роман Білоус. Тим часом “азовців” тримали в Донецьку. За кілька місяців справу передали до Ростова-на-Дону, де у червні 2023 року розпочалося судилище. Статті так званого “кримінального кодексу ДНР” перекваліфікували на російський КК: “дії, направлені на насильницьке захоплення влади”, “організація або участь у діяльності терористичної організації”, “проходження навчання з метою здійснення терористичної діяльності”.
Слід зазначити, що російський Верховний суд визнав “Азов” терористичною організацією лише у серпні 2022 року, коли всі обвинувачені кілька місяців перебували в неволі.
Згодом кількох “азовців”, зокрема усіх жінок, звільнили під час обмінів. Олександр Іщенко загинув у ростовському СІЗО. Тож фінальний вирок в Ростові-на-Дону слухали 12 українців.
Як повідомила Медіазона, троє суддів під головуванням В’ячеслава Корсакова засудили Ярослава Ждамарова, Олександра Мероченця, Микиту Тимоніна, Олександра Мухіна, Олега Тишкула, Артура Грецького до 22 років колонії суворого режиму; Олександра Ірха та Артема Гребешкова — до 20 років позбавлення волі. Олег Міжгородський отримав 17, Олег Жарков — 13, Анатолій Грицик — 19 та Олексій Смиков — 23 роки за ґратами.
Заочні вироки було винесено обміняним Давиду Касаткіну та Дмитру Лабінському (23 роки колонії суворого режиму), а також жінкам (вони теж уже всі вдома): Олену Абрамову, Олену Бондарчук, Лілію Павріанідіс, Ніну Бондаренко, Ірину Млогитич, Владиславу Текін засудили до 13 років, а Лілію Руденко та Наталю Гольфінер — до 14 років колонії загального режиму.
Російський суд визнав їх винними у “насильницькому захопленні влади”, “організації діяльності терористичної організації”, а 11 з них ще й у “проходженні навчання для терористичної діяльності”.
“Мішки на головах”
Як повідомляє Медіазона, на суді українці неодноразово наголошували, що їхні свідчення були фальсифіковані, їх “допитували” без адвокатів, принижували, відмовляли в медичній допомозі, катували.
Так Олександр Іщенко не пережив полону. За інформацією МІПЛ, Олександр слабував на серце, в неволі пережив інфаркт: “Зі слів свідків, одного дня Іщенку в камері стало зле, військовополонені, які були поряд, тривалий час не могли викликати лікаря. Що відбулося після приходу тюремних медиків, достеменно невідомо”. Ми писали раніше, що, за результатами судово-медичної експертизи, до смерті чоловіка у СІЗО в Ростові-на-Дону призвели множинні переломи ребер, шок і закрита тупа травма грудної клітки через “контакт з тупим предметом”.
Рідні полонених теж з жахом помічали, що робить з їхніми близькими російська неволя. Дружина Олега Жаркова розповідала журналістам “Громадського” ще на початку судового процесу: “Я на ютуб-каналі побачила Олега в залі суду і була приголомшена. Це не він, а якийсь виснажений дідусь. І шрам у нього на скроні свіжий — били його? Олег до війни понад сто кілограмів важив, я його жартома ведмежатком називала. А зараз що від нього залишилося? І погляд такий згаслий, така туга в ньому”.
“Я побачив мішки на головах, дроти на різних кінцівках тіла, зламані ребра, відбиті нирки, людей, забиті до смерті, голод понад рік, ніякої медичної допомоги, люди гнилі, ноги, руки, воші, клопи, двічі душ за рік, у який ми сходили — пішли брудніше, ніж прийшли, ще й побиті, — свідчив в суді Микита Тімонін. — Нам не дають можливості спілкуватися з нашими рідними та близькими. Навіть зараз ми надсилаємо листи, а вони не доходять і десь губляться”.
Останні слова в суді
Протягом двох судових засідань — 5 та 19 березня — підсудні виступали з останніми словами. Наводимо цитати деяких з них за транскрипцією “Медіазони”.
“Коли був прийнятий закон у вас про те, що цей підрозділ Національної гвардії України є терористичним, я вже не входив до складу чинних військовослужбовців цього підрозділу, тобто я вже три роки як був звільнений з цього підрозділу, — наголосив Олександр Мухін. — Я цивільна людина, що жила цивільним життям звичайним. Жив, працював і так далі, ніякими тероризмами я не займався… В Україні на мене не було складено жодної навіть адміністративки, штрафу за куріння у недозволеному місці, розпиття спиртних напоїв — нічого такого на мене не було. Потім так виходить, що... вдома в Маріуполі якось різко все сталося. Війна, заходять до хати якісь люди, б’ють, надягають мішок на голову, вивозять — це було чи то 20, чи то 21 березня, ці події. Загалом мало кого цікавить, де я був у цей проміжок — з 20 березня 2022 року по 8 квітня. Ну, я сам не знаю, де я був, по суті, мішок з моєї голови і не злазив. Те, що я підписував — та я знати не знаю, що я підписував…”
А це слова Олега Жаркова, який до 2022 року працював у господарській частині “Азова”: “Серед нас тут сидять чотири особи, які захищали Батьківщину. Вони військовослужбовці, були віддані обов’язку, присязі, я їм за це вдячний, тому що завдяки їм та ще тисячам таких людей, які пішли захищати свою країну, моя дружина, з якою ми прожили 30 років, і моя дитина, якій виповнилося 12, матимуть можливість повернутися додому… А дитина піде до школи, де вона навчалася до війни. І над цією школою буде прапор України і гратиме гімн, який починається зі слів “Ще не вмерла України…”. І я дуже радий, що це буде, я в цьому певен!
Інша категорія, якої тут, дякувати Богові, немає, але яку судять — це наші дівчата, наші кухарі. Можу сказати, що за весь час, скільки я з ними працював, я жодного разу не бачив їх зі зброєю в руках, у військовій формі. Тут уже намагалися натягнути сову на глобус, згадувати процес у Нюрнберзі. Але я теж намагався згадувати, де б кухаря судили за повалення влади. Як то кажуть, з почином вас!
Інша категорія підсудних, яких судять тут — так, це колишні військові, такі як Олександр Мухін, який займався справді охороною об’єктів, або Ярик Ждамаров, який був кінологом, і в його обов’язки входило годувати собачок і вчити їх правильно гавкати... І за це їм теж ставлять, що вони — терористи, що вони — фашисти, нацисти. Ну, це взагалі така справа, знаєте…
Ще одна категорія підсудних — це буквально кілька осіб, які служили у 2015 році, брали участь в АТО, тобто в антитерористичній операції. Такій самій, у якій брала участь російська армія — це була Республіка Чечня, місто Грозний. У нас це була, звичайно, операція-лайт…
Остання категорія — ваш покірний слуга. Він взагалі ніколи не служив в українській армії, служив ще в радянській армії понад 30 років тому. Я не відкрию великої таємниці: в будь-якій військовій частині служать і працюють не лише військовослужбовці. Там працюють і електрики, і слюсарі-сантехніки, і мийниці, і прачки, і різнороби такі, як я. Абсолютно всі цивільні люди з військової частини, де я працював, перебувають в Україні. Слава Богу, вони пройшли перевірку: двох людей було затримано, але всі вони були відпущені. Коли я сказав про це слідчому, він похитав головою і сказав: ‘Розумієш, братан, невинних людей немає. Просто якщо ти перебуваєш на волі, то це не твоя заслуга, а наше недоопрацювання’. Виходить, нахапали на вулиці людей…”
“За свою військову кар’єру… я побував … у 18 країнах. Приймав місії в чотирьох — це Боснія, Кувейт, Косово… Неважливо. Знаєте, я зрозумів лише одне: я не можу говорити людям те, що я відчуваю, що я пройшов, як ваша країна вчинила з моєю, як вчинили з моїм домом, — заявив Анатолій Грицик. — Як розстрілювали мою дружину на дорозі на моїх очах. Як визволителі зайшли до мене до хати, все забрали, все вигребли повністю під нуль, як посадили мене на три роки… Вже четвертий рік. Але знаєте, мені як громадянину своєї країни, як офіцеру і як людині... Я певен в одному: у мене совість чиста, і я цим пишаюся. Дякую за увагу!”
Суд, що сам може вважатися воєнним злочином
“Меморіал” визнав всіх фігурантів цієї справи політичними в’язнями. “Переслідування військовополонених у кримінальному порядку суперечить нормам міжнародного права, насамперед Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. З погляду міжнародного права порушення Росією Женевської конвенції щодо військовополонених із полку «Азов» може розглядатися як воєнний злочин”, — зазначають правозахисники.
Як зазначав директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, “Росія не розглядає це як збройний конфлікт, як війну. Вона це розглядає як спеціальну воєнну операцію. Тобто для них це не війна. А тому військовополонені не військовополонені”.
А цивільних, некомбатантів, за Женевською конвенцією про захист цивільного населення, взагалі не можна брати в полон або карати за правопорушення, якого він не вчиняв особисто: “Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються”.
Керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко назвав цей суд бутафорським. Він заявив: “Нинішнє судилище — лише частина російської пропаганди. Але це не стане перешкодою для України, щоб повернути своїх захисників та захисниць. Усі полонені обов’язково будуть повернуті додому. Оголошення вироку не перешкоджає проведенню обмінів”.
Коаліція правозахисних організацій запускає кампанію PEOPLE FIRST!, в рамках якої вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільними: “Відповідно до норм міжнародного права, усі українські цивільні, захоплені та незаконно утримувані російськими збройними силами, включаючи засуджених російськими судами, мають бути негайно звільнені без будь-яких умов із наданням можливості повернутися додому. Тим людям, чий дім знаходиться на територіях, контрольованих Росією, має бути надана можливість виїхати на підконтрольну українській владі територію країни, якщо вони того забажають”.
Публікація цього матеріалу стала можлива завдяки підтримці міністерства закордонних справ Нідерландів