Про вироки повідомило видання “Медиазона”. Всі фігуранти справи в різний час служили в “Айдарі”, деякі давно звільнилися. Усі вони потрапили у полон, були викрадені з дому або не пройшли фільтрацію в перші тижні повномасштабного вторгнення. Спочатку їх тримали на окупованій Донеччині й обвинувачували за кількома статтями Кримінального Кодексу так званої “ДНР”: зокрема у “насильницькому захопленні влади та зміні конституційного ладу “ДНР” та “участі у діяльності терористичної організації”.
“Обвинувальний висновок наприкінці вересня 2022 року підписав слідчий у особливо важливих справах Генпрокуратури ДНР Антон Балашов та затвердив заступник генпрокурора ДНР Роман Білоус. Вже за місяць справу направили до Верховного суду ДНР”, — розповідають журналісти.
Після нелегітимного “референдуму”, яким Росія приєднала до себе окуповані території України, обвинувачення перекваліфікували на статті Кримінального Кодексу РФ: “насильницьке захоплення влади, скоєне злочинною організацією” (стаття 278 КК РФ) та “організація діяльності терористичної організації чи участь у ній” (стаття 205.5 КК РФ). Одинадцятьох, крім того, звинуватили у “проходженні навчання з метою терористичної діяльності” (стаття 205.3 КК РФ). Справа надійшла до суду в Ростові-на-Дону в липні 2023 року. У жовтні минулого року судові засідання закрили для глядачів і преси, нібито для того, щоб “забезпечити безпеку учасників судового процесу та їхніх близьких родичів”. Цікаво, що це сталося саме тоді, коли підсудних мала допитувати сторона захисту.
Фарс замість “суду”
Спочатку у справі фігурувало 18 осіб: Ігор Гайоха, Віталій Грузинов, Владислав Єрмолинський, Семена Забайрачний, Сергій Калинченко, Володимир Макаренко, Роман Недоступа, Сергій Никитюк, Тарас Радченко, Олександр Таранець, Микола Чуприна, В’ячеслав Байдюк, Віталій Крохальов, Євген П’ятигорець, Дмитро Федченко, Андрій Шолик, Марина Міщенко та Лілія Прутян. Двох жінок уже повернули додому в межах обміну військовополоненими. Доля П’ятигорця наразі невідома — його справу виділили в окреме провадження і направили до прокуратури “ДНР”. “Медіазона” не знайшла в жодному з російських судів картки його нової справи.
“Верховний суд” так званої “ДНР” визнав “Айдар” терористичною організацією 21 квітня 2016 року. В Росії батальйон внесли до списку терористичних або екстремістських організацій лише восени 2023 року, коли процес уже тривав два місяці. При цьому слід зазначити, що добровольчий батальйон “Айдар”, ще у вересні 2014-го був переформатований у 24-й окремий штурмовий батальйон спеціального призначення Сухопутних військ ЗСУ, тобто є частиною регулярної армії, а не якоюсь окремою “організацією”.
Українцям закидали загальні звинувачення в тому, що вони буцімто з “корисливих мотивів, а також ненависті та ворожнечі до жителів ДНР та Росії” уклали контракт з “Айдаром”. Як зазначають журналісти “Медіазони”, навіть медикам — Лілії Прутян, Марині Міщенко і Андрію Шолику — закидали реалізацію “єдиного злочинного наміру”, адже надаючи медичну допомогу військовослужбовцям, вони “забезпечувало боєздатність підрозділу та його бойову готовність до виконання поставлених завдань”. При цьому жодних обвинувачень в конкретних воєнних злочинах у справі не згадувалося.
Свідки, які виступали на суді по відеоконференції (тоді, коли суд ще був відкритим), давали загальну інформацію: мовляв, ходили чутки, що представники батальйону скоювали злочини проти мирних жителів; цивільну інфраструктуру “хтось обстрілював”, а хто — невідомо. З деяких свідчень взагалі іноді випливало, що українські військові “самі себе обстрілювали”.
Інші докази обвинувачення — якісь інтернет-публікації, матеріали кримінальних справ, які були порушені в ДНР тощо. Ще одним доказом були відеозаписи із “зізнанням” самих обвинувачених. У квітні 2024 року судді розглядали відео, на яких полонені Сергій Нікітюк та Олександр Таранець нібито “просять вибачення” за службу в ЗСУ та зізнаються в тому, що буцімто “Айдар” займав школи та дитячі садки. Обидва українці пояснили суду, що відео було записано 27 березня 2022 року після тиску, застосування фізичної сили та погроз.
“Було троє людей у військовій формі та в масках, вони не представлялися. У мене не було можливості відмовитись, бо до мене застосовували побиття різними предметами, зброєю, погрожували життю. Насправді ми не базувалися у школах і дитячих садках, ми були на полях. Проти мирного населення нас не налаштовували, я щиро захищав свою країну, тому що я там народився і живу, це моя земля, я за неї йшов воювати”, — заявив Олександр Таранець.
“Після профілактичної роботи ти розповідаєш усе, що вони пропонують”, — пояснював навесні 2024 року Віталій Грузінов. Микола Чуприна розповідав, що перед зйомками його били й катували електрострумом.
“Я думаю, кожен у принципі уявляє поведінку військовополоненого в полоні, тому не бачу сенсу коментувати цей фарс”, — заявив тоді судді Тарас Радченко. Його після затримання примусили підписати розписку, що він “більше не воюватиме з ДНР”, ще й зафільмували це. Радченко на цьому відео, за власними словами, виглядає побитим.
А Лілія Прутян, що повернулася додому за обміном, розповіла що в полоні її згвалтували російські військові.
Згідно з повідомленнями пресслужби суду, українців засудили до таких термінів: Роман Недоступ, Віталій Грузинов, Сергій Калінченко — 21 рік колонії суворого режиму; Олександр Таранець, Семен Забайрачний, Микола Чуприна, Сергій Нікітюк, Тарас Радченко Владислав Єрмолинський — 20 років; Володимир Макаренко та Ігор Гайоха — 18 років; Андрій Шолик, Віталій Крохальов та В’ячеслав Байдюк — 16 років; Дмитро Федченко — 15 років ув’язнення.
17 з половиною років за два тижні служби
За якою логікою окупанти об’єднали справи саме цих 18 “айдарівців” в одну, незрозуміло. Вони служили в різний час, в різних місцях і потрапили в полон за різних обставин. Хтось в бою наскочив на ворожу засідку, когось тяжко пораненим місцеві мешканці відвезли до лікарні на окупованих територіях, а звідти вже силовики забрали на “допити”, а за кимось просто прийшли додому.
Втім, справи військовополонених з “Айдару” суди розглядають і окремо. 7 жовтня Південний окружний воєнний суд в Ростові-на-Дону відправив за ґрати на 17 з половиною років Олексія Можарова. Він почав службу в підрозділі 1 червня 2024 року, а вже 14 червня потрапив у полон. На суді він розповів, що його мобілізували, а після “учебки” розподілили до “Айдару”. Тобто він навіть не обирав, де служитиме. 14 червня він потрапив під обстріл, побратими загинули, рація розрядилася, зв’язку з командуванням не було, чоловік, повністю “дезорієнтований”, здався у полон. Які саме дії Олексія протягом двох тижнів стали підставою для такого величезного терміну ув’язнення? Питання риторичне. Проте це не єдина справа, коли судять за тижні, а то і дні в “Айдарі”.
Кількома тижнями раніше той самий суд виніс вирок Денису Дем’яненку. Він дістав 19 років неволі за те, що був стрільцем в “Айдарі” протягом…червня 2024 року. “Айдарівця” Сергія Дзюбу теж записали в терористи: у вересні йому присудили 20 років позбавлення волі. Про нього з матеріалів справи відомо, що в травні 2024 року він “добровільно вступив до складу воєнізованого формування 24-го окремого штурмового батальйону ‘Айдар’ ЗСУ” і в полон потрапив тієї ж весни, тобто служив не більше чотирьох тижнів.
Влітку були засуджені також Євген Шогін (16 років позбавлення волі), Ярослав Черняк (13 років), Андрій Рибак (13 років). Справу Андрія Гуменюка ще розглядають.
В “терористи-айдарівці” окупанти записують і цивільних. У жовтні до Південного окружного воєнного суду надійшла справа 73-річного Володимира Попкова. Колись, у 2017 році, він балотувався на посаду міського голови Старобільська, але програв. Тепер окупанти називають його не інакше як “черговим учасником терористичного угруповання ‘Айдар’”.
Його звинувачують у тому, що він “брав участь у бойових діях на посаді стрільця взводу проти мирного населення і ЗС РФ на території ЛНР”.Судячи з усього, йдеться про події ще 2014 року. Під час обшуку у нього нібито знайшли вибухові пристрої. Тому крім “участі у терористичному співтоваристві”, йому закидають ще й “незаконне придбання, зберігання, носіння вибухових пристроїв”. Журналісти видання “ОстроВ” заявляють, що окупанти примусили чоловіка вступити в громадянство РФ, нещодавно було оприлюднено копію сторінки російського паспорта Попкова. У цьому випадку до всіх обвинувачень йому можуть ще додати “держзраду”.
Правовий аспект
Правозахисний проєкт “Підтримка політв’язнів. Меморіал”, керуючись міжнародними критеріями, визнав фігурантів “великої справи айдарівців” політв’язнями, адже їх судять не за конкретні воєнні злочини, а за сам факт проходження служби у ЗСУ. Це є грубим порушенням Женевської конвенції, що забороняє переслідувати військовополонених виключно за їхню участь у збройному конфлікті.
“Крім того, переслідування військових 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ за терористичними статтями неправомірне навіть формально, — йдеться в заяві “Меморіалу”. — Рішення ‘Верховного суду ДНР’ про визнання батальйону ‘Айдар’ терористичним ухвалене у 2016 році і стосується не підрозділу ЗСУ, а добровольчого батальйону, який було розформовано у 2015 році. Рішення Південного окружного військового суду Росії про оголошення ‘Айдара’ терористичним співтовариством винесено у вересні 2023 року, вже після затримання обвинувачених, і не може мати зворотної сили”.
Правозахисники наполягають: бійці добровольчого батальйону “Айдар” або однойменного 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ брали участь у бойових діях щодо відновлення конституційного порядку на території України, а не в насильницькому захопленні влади. Загалом, у цій кримінальній справі немає події та складу злочину. Це просто показовий процес над військовослужбовцями ЗСУ, які воювали проти РФ.
Як зазначав директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, зараз ми спостерігаємо небезпечну тенденцію до значного збільшення засуджень військовополонених. “Біда в тому, що Росія не розглядає це як збройний конфлікт, як війну. Вона це розглядає як спеціальну воєнну операцію… А тому військовополонені не військовополонені. І притягають до відповідальності наших військовополонених за загальнокримінальні злочини, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, знищення майна, шпигунство, терористичний акт. І дають дуже великі терміни покарання, колосальні”.
Такі дії РФ є порушенням Міжнародного гуманітарного права. Комбатанти не можуть бути притягнуті до відповідальності лише за приналежність до збройних сил і участь у бойових діях, а кримінальне переслідування військовополонених має відбуватися відповідно до положень ІІІ Женевської конвенції та І Додаткового протоколу, а також Міжнародного пакту про громадянські й політичні права.
