Про розгляд касаційної скарги на вирок повідомила пресслужба російського Верховного суду: “Житель Запорізької області, завербований українськими спецслужбами, замінував та намагався підірвати автомобіль із керівництвом військово-цивільної адміністрації міста Бердянська під час проведення молодіжного форуму за участю великої кількості громадян Російської Федерації”. Судді залишили в силі вирок першої інстанції та апеляційного суду.
Віталія Расторгуєва та Володимира Кравцуна затримали 13 липня 2022 року. Чоловіків спочатку тримали в будівлі Бердянського міського відділу поліції, а потім доправили в Крим, до сумнозвісного Сімферопольського СІЗО№2. Пропагандистське відео про те, як російські спецслужби “упіймали терориста” Расторгуєва, окупанти оприлюднили ще 4 серпня. Це не завадило їм вказати в судових документах 29 грудня 2022 року як офіційну дату затримання — майже на пів року пізніше реального викрадення чоловіків. Це розповсюджений сценарій, коли йдеться про насильницькі зникнення цивільних на окупованих територіях.
Згодом з’ясувалося, що слідство вважає, ніби українців “завербували українські спецслужби”. На серпневому відео Віталій Расторгуєв — після трьох тижнів без зв’язку із зовнішнім світом — “зізнається”, буцімто мав розмістити два кілограми вибухівки під автівкою Сауленка (про “спільника” Володимира Кривцуна спочатку не згадували). Також пропагандисти показали “схрон”, виявлений спецслужбами: в ньому, крім вибухівки, чомусь зберігалися наліпки “Правого сектору”, шеврони ЗСУ та український прапор. Як наполягало обвинувачення, на вулиці Шевченка у Бердянську Віталій заклав саморобний вибуховий пристрій під службовий автомобіль “військово-цивільної адміністрації”, активувати, мовляв, збирався дистанційно, коли автівка з Сауленком буде біля Будинку культури “Маяк”. “Замах” нібито не вдався, вибуховий пристрій не спрацював.
У квітні 2024 року Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону виніс вирок : за “підготовку до акту міжнародного тероризму” Володимир Кривцун отримав 11, а Віталій Расторгуєв — 12 років колонії суворого режиму.
У листопаді того ж року ці вироки підтвердив і Апеляційний військовий суд у Власиці (Московська область).
Ще два роки тому Місія ОБСЄ звертала увагу на велику кількість незаконних затримань Росією цивільних громадян України. У звіті “Про порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом та правом прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані зі свавільним позбавленням Російською Федерацією свободи цивільного населення України” правозахисники зазначали, що цивільні бранці кремля опинилися в “правовій чорній дірі”, і вимагали звільнення усіх свавільно затриманих українців.
“Були також випадки, коли людей затримували на підставі їхньої ймовірної приналежності до українських Збройних сил, переважно минулої приналежності, як колишніх військовослужбовців, або на підставі їхньої ймовірної причетності до екстремістських або терористичних актів. Теоретично ці підстави могли б бути законними, але ми встановили, що в здебільшого це були лише приводи, — цитували журналісти “Укрінформу” виступ однієї з авторок звіту, Вероніки Білкової, на пресконференції у Відні. — Справжнім мотивом було інше — переважно переслідування або якесь покарання, репресії. І це знову ж таки означає, що фактично затримання за цими надуманими підставами було незаконним і свавільним”.
Крім того, відповідно до нещодавнього висновку Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини, переслідуючи українських цивільних, Росія порушує міжнародне гуманітарне право. Зокрема, затриманих українців для суду депортує на територію РФ, а на окупованих українських землях запроваджує власне кримінальне законодавство. Крім того, російські суди та підконтрольні РФ “судові органи” на окупованих територіях часто порушують одразу кілька принципів справедливого судового розгляду:
- принцип презумпції невинуватості,
- принцип неретроактивності законів,
- право не бути примушеним до свідчень проти себе або до визнання вини,
- право бути засудженим незалежним та безстороннім судом.
Попри недоведеність провини, відсутність реальних доказів, окрім самообмовляння, російські суди першої інстанції виносять незаконні суворі вироки, а апеляційні та касаційні органи такі вироки підтримують. Нещодавно ми розповідали про рішення Верховного суду РФ, який визнав “законним” вирок Сергію Коржу, інженеру Запорізької атомної станції. Його засудили до 13 років ув’язнення за обвинуваченням у “шпигунстві”.
