“Я всіх вас люблю і думаю про вас. Але я мушу піти, мені жити нестерпно. Відколи Путін напав на Україну і вбиває безневинних людей, а в нас нескінченно садить у в’язниці тисячі людей, які мучаться і гинуть там за те, що вони як і я проти війни та проти вбивств. Я нічим не можу їм допомогти. Женя Беркович, Світлана Петрійчук, Карина Цуркан та тисячі інших за ґратами страждають та вмирають. Я намагалася їм допомогти, але мої сили скінчилися і я день і ніч мучаюся від безсилля. Мені соромно, але я здалася. Будь ласка, пробачте мені”.
Ніна Литвинова — онука Максима Литвинова, наркома закордонних справ СРСР у 30-ті роки та посла в США в роки Другої світової війни, сестра Павла Литвинова, відомого дисидента, учасника демонстрації 25 серпня 1968 року проти вводу військ до Чехословаччини. Сама Ніна Михайлівна в радянські часи розповсюджувала самвидав, передруковувала “Хронику текущих событий”, відвідувала суди, возила книги та передачі засудженим дисидентам. В останні роки разом із колегами з Меморіалу відвідувала суди над Юрієм Дмітрієвим, Олегом Орловим, Женею Беркович.
“Ніна Михайлівна завжди залишалася у тіні свого брата, діда, інших родичів та відомих дисидентів. Але саме ця тиха і майже непомітна підтримка переслідуваних була свідомо обраною стратегією. Для Ніни Литвинової відмова від участі в офіційній брехні та повсякденна допомога політв’язням існували як щось природне, що не потребує героїзації. Тому вона майже завжди відмовлялася від інтерв’ю та виступів, — пишуть в некролозі колеги з ‘Меморіалу’. — Ніна Литвинова уособлювала собою скромну, але незламну мужність і шляхетність. Вона завжди була поруч там, де найболючіше. Найкращою пам’яттю буде продовження її справ”.
Прощання з Ніною Литвиновою відбулося 17 травня. Висловлюємо щирі співчуття близьким Ніни Михайлівни.
