Молодих чоловіків звинуватили в тероризмі: буцімто вони планували вчинити замахи на окупаційних посадовців. Про надходження їхніх справ до суду ми писали в листопаді 2024 року.
Владислав Відлацький і Григорій Семикопенко, за версією “слідства”, вели спостереження за “об’єктами злочинних зазіхань”, Костянтин Зіновкін нібито мав отримувати і зберігати вибухівку та приладдя для створення вибухового пристрою, а також виготовити його. Олексію Семикопенку окупанти закидали, що той робив ремонт в будівлі, де розміщувалася так звана “Адміністрація губернатора Запорізької області”. Як наголошувало обвинувачення, ціллю групи були “виконувач обов’язків заступника міністра будівництва, архітектури та ЖКХ Запорізької області” та “міністр освіти і науки” окупованого регіону.
З судових матеріалів випливає, що один із замахів не відбувся, бо російські силовики, що буцімто стежили за групою, вчасно підмінили вибухівку на муляж. З пресрелізу суду неясно, коли офіційно затримали Костянтина Зіновкіна та Олексія Семикопенка, але вказується, що його брата Григорія та Владислава Відлацького забрали 30 травня. Насправді всі четверо в цей час вже по два-три тижні були в катівні.
Брати Семикопенки
35-річний Григорій 10 років працював вчителем інформатики та математики, викладав у сільській школі під Мелітополем — у селі Високе. Перед війною про нього писали у виданні MLTPL.City як про одного з найкращих молодих педагогів району. Його старшому брату Олексію — 45 років. Як ідеться картках Семикопенків на сайті проєкту підтримки політв’язнів “Меморіал”, обох викрали 8 травня 2023 року. Судячи зі статей, за якими переслідують братів, вони не погодилися на російське громадянство. Григорія звинуватили у “шпигунстві”, “організації терористичної спільноти та участі в ній”, “підготовці до теракту”. Олексія — у “шпигунстві”.
Владислав Відлацький
На момент викрадення окупантами Владиславу Відлацькому було 18 років. До повномасштабного вторгнення вчився у Таврійському агротехнологічному університеті. Під час окупації продовжив навчання в українському вузі — онлайн. Задля безпеки хлопець вимушений був взяти російський паспорт.
“Влада затримали 10 травня 2023 року, … разом з його дівчиною, але її випустили через декілька днів, у дуже важкому психологічному стані, — розповідала журналістам видання ‘Букви’ його сестра, Валерія. — Затримали їх на орендованій квартирі, ймовірно переслідуючи до цього. Адже він там не прописаний, це треба чітко знати, де шукати людину. Є відео затримання, яке показово показали російські спецслужби, і там видно, що це цілком постанова. З 10 по 13 травня він ще відповідав мені в Телеграмі, але було помітно, що це не його відповіді — короткі та беземоційні ‘так’ і ‘ні’. Я запропонувала йому пограти в ‘Доту’, але він відповів: ‘Ні, сьогодні не буду грати’. Коли його дівчину відпустили, ми зрозуміли, що ситуація дуже погана”.
Батьки кинулися шукати сина. За тиждень з родиною зв’язалася місцева адвокатка і повідомила про “арешт” Влада і про те, що він у Мелітополі. Втім, де саме тримають хлопця, вона не сказала. За словами Валерії, сім’я зверталася до місцевої комендатури, але там нічим не змогли допомогти: мовляв, Владиславом займається ФСБ. Лише згодом стало відомо, що хлопця, ймовірно, перевели до СІЗО у Чонгарі. Там із Владом вдалося зв’язатися, родина стала отримувати від нього листи. Згодом він опинився в Маріуполі, а потім — у Ростові-на-Дону. Як повідомляли журналісти Медійної ініціативи за права людини, лише в Маріуполі у серпні 2024 року батьки змогли вперше побачити сина: їм дозволили побачення.
Владислава звинуватили в “незаконному придбанні, передачі, збуті, зберіганні, перевезенні, пересиланні чи носінні вибухових речовин чи вибухових пристроїв”, “державній зраді”, “організації терористичного співтовариства та участі у ньому” та “підготовці теракту”.
Костянтин Зіновкін
Костянтин Зіновкін — інженер. Разом з дружиною Люсьєною професійно займався танцями — про це йдеться в матеріалі видання “Медиазона”. Родина багато подорожувала. Костянтин облаштовував власну металообробну майстерню, хотів запустити бізнес. Не встиг — почалася війна. Повномасштабне вторгнення застало подружжя в різних містах: Люсьєна була у справах у Києві, а її чоловік — у Мелітополі. Виїхати з міста він не міг: мав доглядати за мамою та бабусею, яка перенесла інсульт. У перші тижні окупації виходив на проукраїнські мітинги. Коли активісти стали зникати, перестав.
12 травня 2023 року Костянтин вийшов з дому за продуктами і не повернувся. Натомість за 15 хвилин двері в квартиру, де залишалася мама Костянтина, самостійно відкривши двері ключем, зайшли троє осіб у балаклавах. Сказали, що чоловіка затримали за порушення режиму і почали обшук. Після того маму Костянтина забрали в комендатуру, але за дві години відпустили.
“Його затримали у п’ятницю. З понеділка мама почала ходити всіма інстанціями, органами окупаційної влади: у поліцію, Росгвардію, комендатуру. Скрізь відповідали, що такого немає, оскільки цивільних не затримують, — розповідала на сайті Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Люсьєна. — Близько трьох тижнів ми нічого про Костянтина не знали. Потім до нас додому прийшли слідчі. Вони не представилися, не показали посвідчень, лише назвалися слідчими. І повідомили мамі, що Костянтина затримали ФСБ через те, що він хотів підірвати людину. І його утримують в Приазовському відділку поліції, недалеко від Мелітополя”.
Туди рідні навіть встигли передати їжу й одяг, але вже наприкінці червня Костянтина перевели у Чонгар, а згодом у Маріуполь.
“Щоб ви розуміли, ми не їмо м’яса багато років, тому що не хочемо, щоб через нас страждали тварини. Підірвати людину — це дуже дико та не схоже на нього”, — цитує Люсьєну Зіновкіну МІПЛ.
Тим часом майстерню Зіновкіна пограбували — радше за все російські силовики: саме в них були ключі від приміщення.
У жовтні 2023 року на російському телебаченні “Росія-1” у програмі пропагандиста Кисельова вийшов 15-хвилинний сюжет про Костянтина Зіновкіна. Костянтин сидить у клітці. “Він — зомбі, — каже ‘журналіст’. — Він упевнений, що Росія 2014-го захопила Донбас, що протягом дев’яти років ні Донецьк, ні Луганськ, ні інші міста регіону не зазнавали щоденних артобстрілів з боку України. Він називає свою країну незалежною, не сумнівається, що західна зброя — це братня допомога”.
“Ведучий до Костянтина причепився, чому він тоді розмовляє російською, якщо такий патріот. На що Костянтин перейшов на українську мову., — згадує Люсьєна. — Але все там настільки вирвано з контексту, порізано, подано в максимально негативному для Кості світлі. Проте я ним все одно пишалася. Намагалася зрозуміти, де він бере цю сміливість і силу. Я дуже поважаю свого чоловіка”.
Саме це відеоінтерв’ю стало основним доказом того, що Костянтин — у полоні.
Костянтину, як і Владиславу Відлацькому, російське обвинувачення закидало чимало статей: “незаконні придбання, передача, збут, зберігання, перевезення, пересилання чи носіння вибухових речовин чи вибухових пристроїв”, “державна зрада”, “організація терористичного співтовариства та участь у ньому”, “підготовка теракту”, “незаконне виготовлення вибухових речовин, незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вибухових пристроїв”.
Вирок
Суд не взяв до уваги явні невідповідності у матеріалах слідства. Не враховано хоча б той факт, що дії, які закидають хлопцям “на папері”, відбувалися після їхнього фактичного викрадення. Так, Костянтин Зіновкін 12 травня буцімто виготовляв вибуховий прилад, встановлював його у сміттєвому баці, хоча насправді цього дня його вже забрали російські силовики. Братів Семикопенків обох викрали 8 травня, а за матеріалами суду Григорій ще до 10 травня слідкував за “міністром освіти”, а Олексій ремонтував адміністративну будівлю і заодно “збирав інформацію про місця входів і виходів, наявність охорони, камер і систем відеоспостереження, місце розташування вентиляційної системи”.
Українці майже три тижні перебували в ув’язненні без офіційного арешту, з великою імовірністю в цей час їх піддавали фізичному і психологічному тиску.
Суд визнав усіх чотирьох винними:
Владислава Відлацького засудили до 27 років у виправній колонії суворого режиму з відбуванням перших 6 років у в’язниці зі штрафом у розмірі 500 000 руб.;
Костянтина Зіновкіна — до 28 років суворого режиму з відбуванням перших 7 років у в’язниці зі штрафом у розмірі 600 000 руб.;
Григорія Семикопенка — до 24 років у виправній колонії суворого режиму, з яких 6 років — у в’язниці;
Олексія Семикопенка — до 17 років у виправній колонії суворого режиму.
“Я вірю, що це просто цифри. Що вони нічого не означають. Що Костя повернеться додому набагато раніше, — написала на своїй фейсбук-сторінці Люсьєна Зіновкіна. —Я справді в це вірю. Але чому тоді так боляче? І чому так страшно?”
Нагадаємо, за висновками Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини, і російські суди, і підконтрольні РФ “судові органи” на окупованих територіях систематично ігнорують низку базових стандартів справедливого судочинства:
- презумпцію невинуватості,
- заборону зворотної дії закону,
- право не свідчити проти себе та не визнавати провину під тиском,
- право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Окрім цього, йдеться про недотримання норм міжнародного гуманітарного права — зокрема, статті 64 IV Женевської конвенції, яка забороняє запроваджувати на окупованій території власне кримінальне законодавство, а також Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Порушується і стаття 76 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, згідно з якою “особи, що перебувають під захистом, обвинувачувані в скоєнні злочину, повинні знаходитися в окупованій країні, а в разі засудження повинні там само відбувати строк покарання”.
