пошук  
версія для друку
Діяльність › Кампанії
29.06.2006 | Юрій Чумак, ХПГ

Для того, щоб НЕ катувати, не треба гроші мати

   

26 червня 1987 року набула чинності Конвенція ООН «Проти катувань і жорсткого поводження». 26 червня 2006 року у прес-центрі інформаційного агентства «STATUS QUO» відбулась прес-конференція Людмили Клочко – голови громадської приймальні Харківської правозахисної групи та Інни Захарової – члена Харківської обласної спілки солдатських матерів, присвячена Міжнародному дню захисту жертв катувань.

Прес-конференція вінчала собою 3-річну кампанію «Проти катувань», що проводилась Харківською правозахисною групою та іншими партнерськими неурядовими організаціями за підтримки Європейської Комісії. За інформацією пані Клочко, проект складався з 3-х частин:

 - Дослідницька. Було проведене вибіркове опитування, за результатами якого встановлено, що 10% від усіх громадян хоча б раз у житті піддавались жорстокому поводженню. При цьому, серед тих, хто пройшов через систему МВС, таких постраждалих набагато більше. Проте, свідоцтвом хвороби суспільства є й те, що 30% опитаних «з розумінням ставляться» до жорстокого поводження міліції до затриманих.

 - Освітня. Проводились спеціальні навчальні семінари для адвокатів, суддів, працівників правоохоронних органів. Випущений до друку спеціальний підручник «Права людини в діяльності міліції».

 - Створено Фонд професійної допомоги жертвам катувань. В межах діяльності цього Фонду розглянуто понад 60 справ, підготовлено близько 40 скарг до Європейського суду з прав людини. При цьому 1 скаргу – по справі Афанасьєва – Європейський суд вже задовольнив у минулому році.

Із закінченням проекту робота в цьому напрямку не припиняється. Харківська правозахисна група буде й надалі приділяти свою пильну увагу ситуації із правами людини у цій сфері.

Тим більше, що, на жаль, влада, як і раніш, не дає кричущим порушенням належних оцінок, і винні, як правило, залишаються без законного покарання.

За сподіваннями Людмили Клочко ця ситуація найближчим часом повинна зрушитись з місця. Україна підписала, але ще поки не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН «Проти катувань і жорсткого поводження». Відповідний проект чекає свого часу у Верховній Раді та передбачає моніторинг закритих місць перебування – в’язниць, колоній, військових частин, інтернатів тощо.

А на сьогоднішній день найбільш разючі порушення прав людини, пов’язані з катуваннями та тортурами, відбуваються у міліції та у закладах Департаменту виконання покарань. На думку голови громадської приймальні ХПГ Людмили Клочко, така ситуація в міліцейських структурах викликана тим, що наші правоохоронці часто просто не вміють добре працювати, – їм легше «вибивати» необхідні показання від підозрюваних, ніж доводити їх провину законними методами. А в Департаменті виконання покарань все залежить від волі начальника, іноді не зовсім доброї. Представники даного відомства завжди скаржаться, що на їх діяльність не вистачає грошей – з цього, мовляв, й усі проблеми. Але, як справедливо зауважила пані Клочко, «для того, щоб не бити, не потрібно грошей». На думку Людмили Клочко, передача Департаменту до упорядкування Міністерства юстиції зможе покращити його роботу.

Характерно, що не тільки Україна страждає на таку соціальну хворобу, як катування. Наприклад, структура скарг на жорстоке поводження в нашій країні та еталоні демократичного світу – Великобританії – практично однакова. Кількість скарг щодо катувань та жорстокого поводження в Україні залишається майже однаковою щороку, однак, минулого року навіть збільшилась, що викликано намаганням тих, що постраждали раніше, відновити справедливість з приходом нової влади.

Оглядач бюлетеня «Права людини» з медичних та правових питань Інна Захарова у своєму виступі зазначила, що в Україні часто ще порушують права людини та застосовують жорстоке чи принижуюче гідність поводження щодо пацієнтів, особливо – у закритих лікувальних закладах.

Крім того, в армії такі випадки теж зустрічаються. Одним з ганебних прикладів такого нехтування наріжними правами людини стала історія хвороби й загибелі юного харків’янина, що був призваний захищати Батьківщину, а замість того за наказом командирів працював на сумнівного роду будівельних роботах, занедужав і, залишений без належної медичної допомоги, в результаті був позбавлений права на життя.

За словами Інни Захарової, Ігор Суслов у 2003 р. був покликаний в армію, у 2004 р. звернувся до керівництва в/ч А-1533 (м. Болград, Одеська обл.) зі скаргою на болі в нозі. На нозі виник сильний набряк, Ігор Суслов був госпіталізований у медсанчастину, де його протримали 3 місяці, так і не поставивши правильного діагнозу. В одеський шпиталь хворого спрямували тільки тоді, коли в юнака почалася сильна інтоксикація організму, запаморочення, нудота, температура піднялася до 39 градусів (хворий був відправлений у громадському транспорті, кошти на квиток збирали товариші по службі). У госпіталі поставили страшний діагноз – саркома кінцівки. Після одеського госпіталю Ігоря направили на лікування у Київ, де йому відняли ступню та провели інтенсивну хіміотерапію. Після лікування Суслов повернувся у Харків. У 2006 р. захворювання загострилося, і 15 червня зовсім ще молодий хлопець вмер у Харківському обласному онкологічному диспансері.

Командир військової частини, в якій Ігор перетворився з дужого, повного сил молодого чоловіка на смертельно хвору людину, відсторонений від служби. Втім, досі не покарані горе-лікарі з медсанчастини, чия недбалість, непрофесійність та халатність призвели до таких жахливих наслідків. Немає відомостей і про притягнення до відповідальності безпосередніх начальників Суслова – тих, хто примушував його, вже хворого, працювати на не пов’язаних з армією об’єктах.

Півроку тому, коли Ігор ще був живий, ХПГ допомогла йому скласти позов до суду щодо компенсації завданої матеріальної та моральної шкоди. Однак, наша некваплива судова система у цій справі так і не зрушила з місця – Ігор Суслов вмер, а суд так і не розпочався.

Зараз Харківська правозахисна група буде добиватися покарання винних лікарів і всіх, хто винен у ненаданні відповідної медичної допомоги за статтями 139 (ненадання допомоги хворому медичним працівником), 423 (зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем) та 426 (бездіяльність військової влади) Кримінального кодексу України.

 

 


 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори