увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 08:30
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Літо, що скінчиться (не)скоро

08.06.16 | Яра Скрипник

Після низки гучних заяв влади про те, що проблем із дотриманням прав людини у так званій "сірій зоні" на території Донецької та Луганської області не існує, пункти пропуску працюють у звичному і стабільному режимі, юристи та журналісті Харківської правозахисної групи за підтримки Європейської Комісії у червні 2016 року здійснили ряд виїздів з метою моніторингу реальної ситуації, що склалася на територіях, що є прилеглою до пунктів пропуску. Зокрема, 1-2 червня 2016 року юристи ХПГ відвідали місто Золоте Луганської області для надання юридичних консультацій переселенцям та місцевим мешканцям, що постраждали від військового конфлікту.

Вражень від поїздки залишилося набагато більше, ніж могло б вмістити в себе два дні. Місто Золоте належить до Попаснянського району (Донецька область), однак до окупації фактично було частиною міста Первомайськ Луганської області. Війна поділила місто на дві частини – Золоте-1 залишилось на українській території, а Золоте-5, що у декількох кілометрах,  – вже зайняте сепаратистами. «Ополченцями» - роблять уточнення деякі місцеві мешканці, переважно похилого віку. Як же інакше їх називати, якщо переважна більшість ефіру теле- та радіомовлення у місті – виключно російською, студії, скоріш за все, знаходяться або у Росії, або взагалі на окупованій території.

Особливо вражає радіо «Побєда», яке ловиться у кожного стовпа, сигнал доходить до Сєвєродонецька та Рубіжного, які нібито вже роки два як «наші», українські. Секрет популярності радіо серед місцевого населення простий – репертуар перевірений, «душевний», пісні військових років та радянська «попса», новин – обмаль. І ті за стандартною схемою: у Києві знову бійка у парламенті, перейменування вулиць, насильницька декомунізація, а у «молодій республіці» все добре. Якщо послухати це навіть два дні, можна повірити, а якщо два роки?! Цікаво було б дізнатися точку зору СБУ на це «віщання».

Проблем юридичного штибу у мешканців більш ніж достатньо – розрушена внаслідок військових дій нерухомість і відсутність єдиної державної програми фінансової підтримки людям, які таке майно втратили. Добре, що Норвезька Рада з питань біженців запустила на території міста програму з відновлення житла – закупають будматеріали, допомагають фінансово власникам житла у проведенні ремонту. А ось дитяча карусель біля клубу "Шахтер", в яку влетів снаряд явно забороненого калібру вже після підписання Мінських угод, під норвезьку програму не підходить. Місцеві не скаржаться – лише дякують Богові, що діточок на тій каруселі не було.

Інша велика проблема - банки, які «не розуміють» вказівок Кабінету Міністрів України та Нацбанку щодо призупипенння нарахування відсотків за кредитом для переселенців та осіб, що проживають на окупованій або «сірій» території. Великі банки передають кредитні справи колекторам, які залякують боржників, які б, може, і хотіли погасити кредит, якщо б мали фінансову можливість. Але – війна. Телефонні дзвінки ввечері та вночі, погрози, вимагання грошей. Ось з чим асоціюється у мешканців «сірої зони» наша банківська система.

Але не все так погано. Місто живе своїм життям, вулиці прибрані, пам’ятники шахтарській праці та полеглим воїнам Великої вітчизняної війни пофарбовані, біля них лежать квіти. Місцеві мешканці доглядають них, вкладаючи всю душу у цю справу, ніби від того залежить, як швидко закінчиться війна. Тому що переселенці сумують за домом, який покинули більш ніж два роки тому, на пару тижнів, з невеликою валізкою, «лише літо перечекати». Літо, яке затягнулося на ще два літа.

 

коментарі

новий коментар