8 ліжок, 10 осіб і 16 квадратних метрів. Непросте пенітенціарне рівняння розв’язав Європейський Суд
17 березня 2016 року Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виніс чергове рішення «Закшевський проти України», яке в котрий раз підняло типові для українського правового простору проблеми: умови утримання (зокрема, у Харківському та Дніпропетровському СІЗО), застосування наручників до затриманих осіб, відсутність ефективної процедури оскарження законності досудового ув’язнення, а також порушення права на захист. Інтереси заявника представляв Михайло Тарахкало, справа була підтримана Фондом стратегічних справ Харківської правозахисної групи.
Нажаль, у цьому випадку правосуддя не було оперативним, скарга до ЄСПЛ була подана паном Закшевським аж у 2004 році. Він скаржився на те, що він у 2000 році був затриманий у м. Харків за підозрою у скоєнні розбою. Пана Закшевського було допитано в рамках кримінального провадження без участі адвоката, він дав свідчення проти себе та взяв участь у всіх необхідних слідчих діях, протягом яких слідством було зібрано основні докази, які лягли до основи обвинувачення. Лише через декілька місяців, коли родина Закшевських найняла адвоката, якому заявник довіряв, останній одразу ж відмовився від свідчень, даних ним на досудовому слідстві, посилаючись на те, що вони були отримані під тиском.
Також показовими були твердження заявника про умови утримання у Харківському СІЗО – за його словами, у камері площею 16 квадратних метрів перебувало 10 осіб, на яких приходилося 8 ліжок. Пан Закшевський стверджував, що частина його співкамерників хворіла на туберкульоз, і це підтверджувалося заявами його співкамерників K., Г., K.I., П. та O.
Уряд, натомість, надав звіт про те, що умови утримання відповідали мінімальним критеріям допустимості, та зазначив, що не може надати будь-яку інформацію про співкамерників заявника та їх стан здоров’я, оскільки термін для зберігання відповідних документів закінчився, і записи були знищені. У Дніпропетровському СІЗО заявника кожного разу заковували у наручники під час щоденних прогулянок і зустрічей зі своїми родичами.
Європейський Суд, дослідивши доводи сторін, ухвалив, що умови утримання заявника у Харківському СІЗО становили порушення статті 3 Європейської Конвенції. Суд також прийшов до висновку, що ані на стадії досудового розгляду, ані в ході судового розгляду заявник не мав у своєму розпорядженні ефективної процедури для того, щоб добитися судового перегляду законності його тримання під вартою, тому й знайшов у даній справі порушення §4 статті 5 Конвенції щодо обох таких періодів.
Європейський Суд зазначив, що при встановленні вини заявника за звинуваченням у вбивстві, національний суд ґрунтувався на свідченнях, які заявник зробив на початковому етапі слідства за відсутності адвоката. Хоча були й інші докази, що свідчили проти заявника, його первинні зізнання суттєво вплинули на подальший розвиток кримінальної справи проти нього, тому Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення статті 6 § 3 (с), в поєднанні зі статтею 6 § 1 Конвенції.
