MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Вірю, що скоро закінчиться війна та все буде добре’ ‘Цей свист ніколи не забудеш…’ ‘Коли бомбили ринок Барабашова, в метро стало темно і хиталися люстри...’ ‘Брат із лежачою мамою залишився посеред вулиці...’ , — історії з Ізюма‘Я знала людей, що загинули в бородянських підвалах...’‘Стіни немає, дверей немає, нічого не залишилося’, — жителька Бородянки розповіла, як пережила бомбардування‘Війна на чотирьох лапах’ — особиста війна Сергія Небоги‘Ти розумієш, що до колодязя бігти кілометр через нерозірвані снаряди...’, — хроніки окупованого Ізюма‘Жінка сидітиме в сусідній камері, а син — у Бєлгороді в колонії’. На Харківщині окупанти катували директора школи‘Доки я не почав кричати ‘Слава Росії’, вони не переставали знущатися’. В’язні катівні у Куп’янську розповідають про тортури росіян‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)

‘Я впала обличчям у скло та закрила руками голову’

19.12.2022    доступно: in English | На русском
Олександр Васильєв

З Галиною Хорощак ми зустрілися в її зруйнованій від авіаударів квартирі в Бородянці. Жінка зі сльозами на очах розповіла про те, як росіяни скидали бомби на житлові будинки, розстрілювали цивільних і мародерили. Інтерв’ю записане влітку.


Яким для вас був перший день повномасштабного вторгнення РФ в Україну?  

— У перший день війни прибігла дочка й каже: “Мамо, війна!” Вже були чутні вибухи, гуло, вони йшли, оті скоти російські, вже зайняли Іванків. Сотні танків їхали окружною дорогою. Потім почали стріляти, ми ховалися у льоху…

А з першого на друге березня кинули бомбу поруч із нами на будинок, від ударної хвилі дуже постраждав наш будинок, тепер його треба зносити. Також розтрощило машини, що стояли біля будинку та гаражі. Це дуже тяжко! Усе було, усе робили для того, щоб почуватися людьми, діти жили… Онуку три рочки, а він тепер каже мені: “Бабусю, бабах! Бабусю, бабах!” Я кажу йому: ”Євгенчику, немає, синочку, бабаху!” Онук у садочок ходив, садок теж зруйновано, немає вже садочку.

Була музична школа — її знищили. Перша школа — знищена, зараз ремонтують. Центр зайнятості та адміністрація — знищені, селищна рада — знищена, магазин АТБ — знищений, пожежна — наполовину знищена, нотаріальна контора — згоріла, всі документи згоріли, пошту — знищили. На дев’ятиповерхові житлові будинки кидали бомби. Вони робили це навмисно.

Другого березня я забігла у квартиру, щоб подивитися, що відбувається. Так от, тоді щось дуже страшне летіло. Гелікоптер чи літак стріляв, я падала на землю, обличчям у скло та голову закривала руками. А у дворі лежала людина, засипана…

З нашого будинку немає хлопця і його бабусі, після бомбардувань вони просто зникли. Там далі на п’ятиповерховий будинок теж бомбу кинули… Це ж варвари! Хіба це люди? Це ж гірше за Чингісхана, гірше за німців.

Чи багато постраждало/загинуло жителів вашого та сусідніх будинків?

— У нашому будинку усі тридцять квартир постраждали. Чоловіка, Артема, з 29-ї квартири — досі не знайшли. А так наче усі живі, адже були в момент вибуху не у будинку, ховалися по підвалах. А в сусідньому будинку мама з сином нещодавно купили квартиру, вони загинули. Сина знайшли без голови, а його маму не знайшли. А з іншого будинку сім'ї немає до цього дня.

Там було троє дівчат, старшій шістнадцять, а молодша ходила у садочок. Ніхто не знає, де вони. Кажуть, що за кілька хвилин до вибуху вони піднялися з укриття до своєї квартири…

Я не знаю, як можна оце все пережити. Кажуть, хороший росіянин — мертвий росіянин. Хороших росіян – немає! Раніше мені було все одно, росіянин він чи ні, а зараз — хороших росіян немає. Вони ще побачать.

Чи сильно змінилося ваше ставлення до росіян?

— Я їх ненавиджу! Я б їх розстріляла! Якби мені дали автомат… Навіщо вони прийшли до нас!? Навіщо вони зробили таке з моєю квартирою?! Щоб мої діти тепер без хати залишилися…? За що?! У мене сусід — росіянин, живе тут, дружина у нього українка. Так він каже, що його ніхто тут ніколи не ображав і російською розмовляти не забороняв. У нього в Росії є родичі, я питала у нього, чого вони мовчать? Чого вони не протестують? А він каже, що вони не можуть, адже їх одразу заарештують.

Що саме з вашого майна постраждало?

— Що у мене постраждало? У мене все постраждало. У мене постраждала квартира. Постраждав гараж. У мене життя перекреслено після цього всього. Ремонт було зроблено, все було зроблено, все постраждало.

Будинок у Бородянці, який постраждав внаслідок авіаудару

Будинок у Бородянці, який постраждав внаслідок авіаудару

Що відбувалося в Бородянці під час окупації?

— Росіяни розстрілювали людей, могили знаходили, а у дев'ятиповерхівках скільки загинуло… Люди були у підвалі, росіяни не дозволяли діставати людей. Люди кричали, благали про допомогу, а вони не дозволяли діставати. Лише після звільнення вдалося дістати трупи з підвалів будинків… Але на сьогодні багатьох людей немає, невідомо, де вони, а ще є тіла не ідентифіковані. 

Мого свата ледь не розстріляли, він був тут в окупації. Він тут допомагав сусідам рятувати собак та свиней, не давав росіянам красти свиней, так вийшов їхній п’яний командир і наказав розстріляти.

Солдат відмовився. Бурят був. А жили по хатах, по квартирах… Вони ж ходили, паскудили там, де жили. До знайомих зайшли у льох і усіх там розстріляли. Ну, це хіба люди?

Чи є державна допомога?

— Коли ми були в евакуації — отримали ВПО. Більше нічого. Зараз зареєстрували. Червоний Хрест зареєстрував.

Що ви плануєте робити далі?

— Ну, я не знаю, що ми далі робитимемо. Сподіватимемося, що може, знайдеться якийсь меценат, може, цей будинок розберуть і побудують новий на цьому місці. Усі хочуть жити на цьому місці, тут мої діти виросли, мої онуки… 

Галина Хорощак, Бородянка

Галина Хорощак, Бородянка

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
 Поділитися