За Декларацією про суверенітет ми — Українські Емірати

Сергій Щетинін — небайдужий вінничанин, який уже багато років звертає увагу на правові дилеми у нашій державі. Він виявив, що Президенти України присягають на Конституції 1996-го року, а також те, що насправді тільки ця редакція Конституції і є чинною, оскільки всі зміни, які в неї вносилися після прийняття, не були належним чином опубліковані. На підставі цього він вимагав скасувати результати виборів до ВРУ у 2019-му році, однак Верховний Суд йому відмовив.

Після початку вторгнення на той час 68-річний Сергій був зарахований до 120-ї ОБр Тероборони, а обоє його синів досі служать у Збройних силах. Напередодні річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України ми вирішили поговорити із Сергієм Щетиніним про його погляди на цей документ і на справи у країні загалом. Виявилося, що зовсім недавно Сергій дійшов, як він сам стверджує, очевидних та неймовірних висновків щодо Декларації та всієї політико-правової системи держави.

Сергій Щетинін: Незважаючи на війну, органи державної влади продовжують тиснути на простих людей. Зокрема, на мене і на мою родину. Бо я, коли полишив у 2005-му році свою депутатську діяльність, вирішив зайнятися фермерством. На сьогодні уже шість років як іде моя боротьба з прокуратурою, яка хоче в мене забрати землю, яку я взяв в оренду під Вінницею для ведення фермерського господарства. Ця справа дала мені можливість достеменно розібратися в правовідносинах, які стосуються землі, а потім — ширше, тому що це все взаємопов’язане.

Раніше ми з вами говорили про конституційний лад. Те, про що ми тоді говорили, у сьогоднішньому моєму розумінні — приватний випадок. Загальна картина відкрилася мені вже зараз. Я побачив причини всього, що сьогодні відбувається.

Запитай будь-кого — він скаже, що сьогодні найбільшим викликом для нас є агресія. А виявляється, що це лише наслідки узурпації! Чому це безпосередньо пов’язано з Декларацією про державний суверенітет? Яку прийняли, до речі, комуністи. Відповідь — у шостому розділі Декларації, де чорним по білому написано:

“Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян”.

Коли я почав вдумуватися і аналізувати, що це означає в геополітичному плані, то зрозумів, що погані комуністи створили в Україні Українські Емірати! Бо подібна форма суспільних відносин існує в Арабських Еміратах. Ви ж знаєте, що доки американці не знайшли там нафту, вони були бідними бедуїнами, яких ніхто у світі не знав. Коли знайшли нафту, шейх вирішив, що певну частину від продажу нафти він віддаватиме своєму народу, що забезпечить між ними вічну взаємну любов і дружбу. Тобто кожен бедуїн щороку отримує умовні 30 тисяч доларів від продажу арабської нафти по всьому світу.

Використовувати право власності українського народу для матеріальних потреб громадян — що це означає? Як це право треба було реалізувати? Це означало, що земля і всі ресурси, які були в Україні, могли використовуватися і громадянами, і державою, і іноземними корпораціями, але — за плату. А кошти від використання цих ресурсів мали б надходити не до державного бюджету, а, скажімо, до фонду національного багатства народу України, та щорічно справедливо і порівну ділитися між усіма громадянами, що проживали на постійній основі в Україні. Уявіть собі, яка б свідомість виникла у кожного громадянина! Він би усвідомив, що він власник, і цю “корову”, яка щорічно дає йому умовно 50 тисяч доларів, захищав би, не жаліючи живота свого.

Денис Волоха: Але чи не створило б це відсутність стимулів? Якщо все належить усім, то який сенс тоді розвивати той самий потенціал, про який тут ідеться?

Сергій Щетинін: Дивіться. Якщо вивчати положення Декларації в інших розділах, то тут записано, що вона декларує ринкові відносини. А що таке ринок? Ринок — це свобода індивідуума і вільний доступ до ресурсів.

Даю відповідь на ваше запитання. Соціологія говорить, що з усіх людей певної популяції лише 5% спроможні займатися бізнесом і бути підприємцем. Уявіть собі, що кожен із цих 5% українців у 90-му році отримав би по 50 тисяч доларів і вклав їх у свій бізнес. Коли я починав бізнес, у мене взагалі нічого не було, тому що мати була санітаркою, а батько — прорабом. Я починав з нуля, тому що хотів вирватися зі страшних злиднів, у яких перебувала більшість людей. Уявляю, що можна було б зробити мені і решті підприємливих людей в Україні за ці 33 роки, якби “Українські Народні Емірати” тоді були не лише проголошені, але і реально створені. Упевнений, Україна зараз вже була б центром цивілізованого світу і ні в кого навіть думки не виникло б на неї йти війною.

Чому ви мене не питаєте: “А як же тоді буде наповнюватися державний бюджет?”

Денис Волоха: Тому що я сам дуже скептично ставлюся до наповнення державного бюджету.

Сергій Щетинін: То я вам скажу, що державний бюджет тоді пропаде як явище. Він буде більше не потрібний, тому що найбільшим багатієм стане народ. Він визначить перелік послуг, які йому потрібно буде отримувати від влади. І тоді ці відносини перейдуть у договірні. Не так, як зараз, коли державна влада ніби домінує над народом, даючи йому якісь подачки, а він має сплатити податок і забути.

Сьогодні волонтерство і вільні медіа вже показали, що найефективнішим контролером є не НАБУ, СБУ чи інший державний орган, а саме громадянське суспільство. Якщо ж ми позбудемося бюджету, то тоді за організаційною формою устрою державної влади ми переженемо найсучасніший західний світ, і Америку зокрема. Американці ж не виконали всі аксіоми конституціоналізму: у них існує перерозподіл ресурсів, чого не передбачає класичний вільний ринок.

Перерозподіл — це найбільш дорога штука, яка тільки може існувати у суспільних відносинах. Уявляєте, що буде, якщо відійти від нього і перейти на договірні відносини? І це не я придумав, це написано у Декларації. Однак, що таке декларація з погляду права? Це просто проголошення. Але комуністи тоді на цьому не зупинилися, ви знаєте?

Денис Волоха: Я тоді не жив.

Сергій Щетинін: Вас тоді не було, але сьогодні воно вас безпосередньо стосується. 16-го липня вони прийняли Декларацію. А 3-го серпня 1990-го року вони приймають перший закон — Про економічну самостійність Української РСР. Тобто це право власності вже закріплюється законом. А потім ще був Земельний кодекс, Закон “Про власність”. Тобто за два роки фактично всі основні тези конституційного ладу, викладені в Декларації, комуністи перенесли за законодавчий рівень.

Потім, 24.08.1991, ця ж сама комуністична Верховна Рада проголошує незалежність України — удруге. Якщо прочитати Акт проголошення незалежності, там чітко написано: “Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет”. І потім, 1-го грудня, український народ на найвищому рівні це затверджує.

Тобто виходить, що станом на 01.12.1991 ми проголосили Українські Емірати! Уже в січні-лютому фактично весь Захід визнав Україну на підставі цих документів. Тобто вони визнали, що основою нашої незалежності стало право власності народу на все. Народу, не держави!

Але потім про це потихеньку почали забувати. Забули про те, що вищим органом у державі є парламент. У 1991-му році, коли проводили референдум, ще й провели вибори Президента і обрали Кравчука!

Денис Волоха: Але за Декларацією від імені народу може виступати тільки Верховна Рада Української РСР.

Сергій Щетинін: Так! Данило Яневський розповідає, що він був присутнім під час ухвалення Декларації, і що того дня народний депутат Павличко в кулуарах переконав комуністів голосувати за цей документ. Він сказав їм щось на кшталт: “Ви що, дурні? Якщо сьогодні проголосити незалежність, уже не треба буде їздити до Москви, це все буде ваше”. А всі подумали, що вони злякалися тоді тих людей, що стояли на площі і розмахували жовто-блакитними прапорами. Ні! Їм було все одно, вони навіть не розбиралися, що там у тій Декларації написано. Вони думали, що від імені українського народу можна буде грабувати ресурси стільки, скільки завгодно. Що, до речі, тоді і відбулось.

Ніхто на це не звернув уваги, не обороняв право власності українського народу, і поступово на законодавчому рівні почали узурповувати це виключне право народу. Згодом уже ввели державну власність на землю, власність органів місцевого самоврядування, приватну власність, колективну. Хоча ці всі дії влади є незаконним, а після ухвалення Конституції України, вже й і неконституційним.

Усі знають термін “декомунізація”. А чи чули ви термін “дерадянізація”?

Денис Волоха: Ні, уперше від вас чую.

Сергій Щетинін: Якщо ви зайдете на сайт Верховної Ради, то є такий закон від 21-го квітня 2022-го року, номер його 2215-9. Тобто крапку в узурпації влади поставив наш Верховний Головнокомандувач і його монобільшість, прийнявши Закон “Про дерадянізацію законодавства України”. І у додатках вони просто перелічили списком закони, які перестають діяти. Перший додаток — майже тисяча документів. Другий додаток — вони визнали такими, що уже не діють в Україні, Закон “Про економічну самостійність Української РСР” та все, що встановлює право власності українського народу.

Це стається уже у 2022-му році, коли вже діяла ця багатостраждальна Конституція, де є 22-га стаття, у якій сказано, що права і свободи, у ній закріплені, не є вичерпними. І про те, що існуючі права і свободи не можуть звужуватися.

Денис Волоха: Як нам вийти із цього глухого кута?

Сергій Щетинін: Вихід один — ухвалення нової Конституції. У преамбулі діючої Конституції записана неправдива фраза: “Виражаючи суверенну волю українського народу”. Де документ, що станом на 28.06.1996 року у Верховної Ради України є повноваження діяти від імені українського народу? Вони ж посилаються на норму у Конституції 1978-го року. А вже у 1990-му на підставі Декларації і референдуму ми це все змінили і скасували. Виходить, що конституційний лад встановлений неналежним органом.

Я вважаю, що ЗСУ, кожен боєць, офіцер та генерал, кожен волонтер, кожен громадянин, що працює в тилу, бореться у цій війні не лише за здолання смертельного для України зовнішнього агресора, а кожен українець також підсвідомо бореться у цій війні світоглядів із внутрішнім узурпатором — олігархатом — за відновлення права власності Українського народу на всі, без будь-якого винятку, національні багатства України, встановленого 16-го липня 1990-го року Декларацією про державний суверенітет України.

До 33-ї річниці прийняття Декларації Сергій надіслав запити до ОП та ВРУ про те, чи були після її прийняття у 1990-му році закони чи Укази Президента, які б її імпплементували. Конкретних відповідей він не отримав.