Ідеолога ‘денацифікації’ України засудили до 10 років позбавлення волі

10 років позбавлення волі за заклики до геноциду 

Цього тижня Шевченківський райсуд у Києві визнав російського пропагандиста Армена Гаспаряна винним у публічних закликах до геноциду українського народу. Гаспаряна засудили до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

14 листопада суддя Вадим Ковтуненко ухвалив відповідне вирішення. Про це журналістам Укрінформу повідомив Олександр Сафарян, прокурор Офісу Генпрокурора, який представляв державне обвинувачення у справі.

Як повідомляла Служба безпеки України, Гаспаряна визнали винним за трьома статтями Кримінального кодексу України:

• публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду;
• дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
• посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Олександр Сафарян розповів, що під час судового розгляду справи було доведено, що у своїй книзі (рос.) “Денацификация Украины. Страна невыученных уроков” російський пропагандист просував твердження, що Українська держава неспроможна існувати, а українська нація ­— неповноцінна і другосортна. Щобільше, як зазначали в СБУ, Гаспарян поширив термін “денацифікація” в Росії та почав його вживати щодо України. Він також закликав керівництво РФ вчинити військовий напад на Україну.

У своїй книзі обвинувачений писав, що необхідно почати “денацифікацію”, а по суті геноцид українського народу, з кордонів нелегітимних квазіреспублік (так званих “ДНР” і “ЛНР”), створених і підтримуваних Кремлем, і просуватися далі усією територією України.  

Гаспарян також висував ідеї про фільтраційні та концентраційні табори для українців і навіть повне знищення українського народу, наголошував прокурор.

Як зауважив представник Офісу Генпрокурора, ідеї пропагандистської книги Гаспаряна використовувало найвище політичне та військове керівництво Російської Федерації. Крім цього, пропагандистські ідеї слугували для виправдання збройної агресії проти України. Прикметно, що Управління справами Президента РФ закупило книгу Гаспаряна для службового користування, аби нею послуговувалися російські посадовці. 

З огляду на все вищеокреслене, на думку сторони обвинувачення, публічні заклики до геноциду українського народу, які містилися в книзі Гаспаряна, перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з діями, які військові та збройні формування РФ вчиняли в Україні.

Журналісти також нагадали, що Гаспарян давно перебуває під санкціями Заходу. Ще у березні 2022-го Європейський Союз вніс прізвище російського пропагандиста до відповідних санкційних списків.

У липні минулого року санкції проти Гаспаряна запровадила й Канада, яка заморозила майно та кошти, а також заборонила в’їзд на свою територію не лише Гаспаряну, а й телеведучій Ользі Скабєєвій, речниці російського МЗС Марії Захаровій і низці інших російських пропагандистів. Тоді під канадські санкції потрапили 15 юридичних осіб, контрольованих російським урядом, і 29 фізичних осіб, які поширювали російську дезінформацію. Як наголошувала Міністерка закордонних справ Канади Мелані Жолі, російські пропагандисти мають відповісти за брехню.

Слова, які вбивають 

Як зауважував британський журналіст і дослідник російської пропаганди Пітер Померанцев у своєму інтерв’ю Укрінформу, аби притягнути до відповідальності так званих рупорів Кремля, що поширюють російську пропаганду, розпалюють ворожнечу та сприяють геноциду, який вчиняють російські війська, варто зосереджуватися на конкретних воєнних злочинах РФ і відстежувати їхній зв’язок з російською пропагандою.

Російські пропагандисти вочевидь вдаються до геноцидної риторики, відзначав Померанцев, а “заклики знищити українську державність, українську ідентичність, заклики до невибіркових ударів по мирному населенню” можуть становити злочин.

Проте аби оперувати вагомими аргументами, варто “прив’язати заклики до їхнього результату: до подій, які реально відбулися”, підкреслював дослідник. 

“Якщо ви збираєтеся говорити про геноцидну риторику, має бути прив’язка до акту геноциду, а геноцид дуже важко довести. Я думаю, що є дуже вагомі аргументи проти Росії, але це все одно важко. Тому вважаю, що варто зосереджуватися на конкретних воєнних злочинах та їхньому зв’язку з пропагандою”, — пояснював Померанцев.

Дослідник також відзначав, що цифрова ера дозволяє проводити набагато більше досліджень і доводити, як пропаганда поєднана з подальшими воєнними діями. “Якщо раніше хтось просто щось казав по радіо, а потім щось відбувалося, то тепер ви можете почати відстежувати так звані ‘цифрові сліди’, чи відбулося десь зростання цифрової активності, яке допомогло та сприяло певному воєнному злочинові. Зробити це стало набагато простіше”, — наголошував дослідник.

Померанцев також відзначав, що хоча наразі ніхто не намагався притягнути пропагандистів до кримінальної відповідальності, це траплялося у минулому.

“У Нюрнберзі деяких нацистських пропагандистів було притягнуто до відповідальності, й також це було в Югославії та Руанді. Але, відверто кажучи, пропагандистам їхня діяльність зазвичай сходить з рук, — зазначав Померанцев. — Проблема в тому, що вони [пропагандисти] кажуть, що ‘це були лише слова’ і ‘слова нікого не вбивають’. Ще вони кажуть: ‘Ми не знали, ми просто маленькі пішаки, нам просто дають папірець, з якого треба читати, і ми не знаємо, що далі буде’”.

Таким чином вкрай важливо довести, що пропагандисти “насправді інтегровані в машину воєнних злочинів”, наголошував дослідник.

“… Мова ненависті може і так бути злочином. Пропаганда війни є злочином у деяких юрисдикціях. Промови можуть бути злочином, за який вже можна їх зачепити, але чим більше ви прив’язуєте заклики до реальних злочинів на війні та реальної шкоди — тим серйознішими будуть обвинувачення”, — підкреслював Померанцев.

Геноцидна риторика та база даних інформаційних злочинів РФ

15 листопада Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки презентував дослідження “Геноцидна риторика російського режиму”. Як зазначали експерти, до геноцидної риторики вдаються не лише учасники пропагандистських токшоу чи адміністратори анонімних телеграм-каналів. Елементи такої риторики також наявні в лексиконі представників російської влади та матеріалах, створення і поширення яких відбувається на замовлення і під контролем російського уряду. Таким чином геноцидна риторика є у матеріалах, які публікують офіційні видання російських органів влади, а також у публікаціях федеральних медіа РФ, які підпорядковуються російському уряду та фінансуються ним.

Аналітик Центру Сергій Жуков, який займався дослідженням, пояснював, що під визначення “геноцидна риторика” потрапляють публічні заклики до вбивства людей, їхнього незаконного переміщення, вивезення та нанесення фізичних і психічних ушкоджень. Жуков також розповідав, що дослідники хотіли продемонструвати “не тільки те, що російський інформаційний простір переповнений висловлюваннями про геноцид, а зосередитися на чотирьох джерелах, які доводять, що геноцидна риторика є офіційною державною політикою Росії”. З огляду на це, дослідники проаналізували чотири групи джерел:

• законодавство РФ,
• публічні заяви (а також виступи, статті, інтерв’ю) Путіна та наближених до нього осіб,
• публікації в офіційних виданнях органів державної влади РФ і кремлівських ЗМІ,
• шкільні підручники РФ з історії.

Сергій Жуков відзначав, що простежувався чіткий зв’язок між державою, політичним режимом і виконавцями геноцидної риторики. 

Раніше директор Центру Ігор Соловей також пояснював, що йдеться про збір цілої низки матеріалів: “офіційних актів та інших документів, освітніх матеріалів, виступів і публікацій на російських інформаційних ресурсах, заяв виступів і публікацій вищих посадових осіб РФ з геноцидною риторикою”. Як зазначав Соловей, так звані бійці російського інформаційного фронту, які є “частиною воєнної інформаційної машини”, несуть таку ж відповідальність, як і військовослужбовці російських збройних сил. “Головним завданням є довести злочинний задум цих пропагандистів”, — підкреслював Соловей.

Висловлювання російських високопосадовців доводять, що ані Путін, ані інші представники російської влади не визнають існування українського народу, наголошував Жуков. “Вони перебувають у якійсь російсько-імперській парадигмі про триєдиний народ, який складається з великих росіян, малоросів і білорусів. Деякі особи взагалі вважають, що є тільки росіяни, усі інші народи — це вигадки, а отже немає української мови та української ідентичності. Фактично на державному рівні перша особа держави та його підлеглі говорять, що ніяких українців немає, їх ніколи не існувало і не має існувати. Це відверта частина геноцидної риторики”, — пояснював дослідник.

Російські державні медіа просувають ті самі наративи офіційних осіб РФ і заперечують саме право українців на існування. “Тобто вони пропагують ідею, що українці — це хворі люди, яких потрібно лікувати від хвороби українства, перевиховувати і навіть винищувати”, — говорив Жуков. Аналітик також відзначав, що і в риториці держпосадовців РФ, і в державних російських ЗМІ щодо українців лунають негативно-забарвлені евфемізми, спрямовані на дегуманізацію українців. Найпоширенішим евфемізмом є так званий “нацизм”, каже дослідник. Прикметно, що якщо у 2014 році “нацистами” були окремі люди, в 2022 році уже всі українці ставали “нацистами”.

Зміни торкнулися і російських підручників з історії. За даними Жукова, до 2022 року автори російських підручників згадували українців у безсуб’єктному значенні — як етнічну групу, що завжди перебувала під зовнішнім впливом, і змальовували українців як “схильних до зради”. За останні роки у російських підручниках вже вказано, нібито українці — це “ультранацистська нація”. Таким чином з українців формуюють образ ворога, якого потрібно знищувати, наголошував дослідник.

Своєю чергою Тарас Семків, заступник начальника департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора, наголошував, що і пропагандисти, і виконавці злочинів, мають бути притягнуті до відповідальності не лише на рівні українського, а й на рівні міжнародного законодавства. “Очевидно, що готуючись до повномасштабного вторгнення, агресор готував не тільки танки, які заїхали на нашу територію, а й готував відповідні місця утримання українців, спецдовідки для осіб, які протидіють ‘СВО’ <…>. Очевидно, що однією з таких частин була і геноцидна риторика”, — казав Семків.

Дослідники виявили, що хоча “безпосередньо у законодавстві РФ не вдалося виявити приклади риторики, яку можна розцінювати як геноцидну щодо українців, <...>  проаналізовані нормативно-правові акти містять дискримінаційні щодо українців норми та створюють базу для здійснення геноциду”. Як зазначав Сергій Жуков, ідеться про примусові депортації, примусове переміщення українських дітей, паспортизацію, спрощену процедура усиновлення.

“Законодавчі норми легалізують у російському правовому полі депортації українців з місця постійного проживання, вилучення дітей з української спільноти та переміщення їх до російської. Російське законодавство є дискримінаційним щодо громадян України та етнічних українців, порушує право на отримання освіти рідною мовою та створює підстави для порушення інших прав. Дискримінація є інструментом для зміни ідентичності українців та витіснення осіб, лояльних Україні, за межі тимчаcово окупованої території”, — мовилося в дослідженні. “Все це дозволяє говорити не про окремі ексцеси рядових виконавців, а про послідовну політику російської держави щодо України та українців та наявність у діях Кремля ознак геноцидальних намірів”, — наголошують дослідники.

Нагадаємо, що Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки разом з українськими правоохоронцями розробляє базу даних інформаційних злочинів, які скоїли російські медійники та політики. Задокументовані злочини можуть бути доказами для доведення геноциду проти українського народу з боку РФ на майбутніх судових процесах. Окрім цього, як повідомляв директор Центру Ігор Соловей під час круглого столу “Геноцид українців під час російсько-української війни”, працівники Центру розробляють картотеку інформаційних злочинців, куди вже увійшли пропагандист Тимофій Сергєйцев, секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев, заступник голови Радбезу Дмитро Медведєв. “Усі ці ‘товариші’ — виконавці й організатори — мають посісти своє місце на суді”, — відзначав Ігор Соловей.

Директор Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки також наголошував, що геноцид — це зумисна політика держави, тож аби визнати дії РФ геноцидними, слід довести, що Кремль свідомо віддавав накази чи заохочував до насильства, спрямованого проти українців. Дослідження російської державної пропаганди, “яка прямо вдається до геноцидної риторики”, стане у пригоді, говорив Соловей. Як приклад він наводив статтю Тимофія Сергєйцева “Що Росія повинна зробити з українцями?”, яку опублікували російські “РІА Новості”. На думку директора Центру, з одного боку, цю статтю можна сприймати як особисту думку або “самодіяльність окремого експерта”, та той факт, що вона була оприлюднена на державному ресурсі, “однозначно свідчить про продуману політику” Російської Федерації.

Ігор Соловей також підкреслював, що російські пропагандисти вдаються до геноцидальних закликів і говорять, що “особливо непримиренних нацистів” слід знищувати, а інших потрібно змусити “спокутати провину перед Росією та перевиховати”. Директор Центру також наголошував, що такі заклики пов’язані з депортаціями українців, передусім дітей, на територію РФ.

Загальний контекст 

Нагадаємо, що ще на початку цього року експерти Conflict Observatory заначали, що так звані “оздоровчі” табори, розташовані на території РФ чи на підконтрольних російським військам територіях України, в які  представники РФ незаконно вивозять українських дітей, мають на меті саме “перевиховання” малечі. Спроби перевиховати українських дітей були зафіксовані у 78 % випадків, зауважували експерти. Вони також відзначали, що задокументовані випадки є явним порушенням 4-ї Женевської конвенції та можуть свідчити про злочин геноциду, вчинений Російською Федерацією під час війни проти України, адже переміщення дітей з метою зміни або знищення їхньої національної ідентичності може розглядатися як складова злочину геноциду. Більше про війну Росії проти українських дітей можна почитати у рубриці Харківської правозахисної групи — Права дітей.  

В резолюції від 12 жовтня 2023 року депутати Парламентської асамблеї Ради Європи також зазначили, що Російська Федерація веде геноцидну війну в Україні. Як мовилося в резолюції, прихований характер деяких злочинів, які скоюють російські окупанти в Україні, зокрема депортація українських дітей і сексуальне насильство, а також риторика представників російської влади “свідчать про спробу Російської Федерації знищити український народ, ведучи проти нього геноцидну війну”.

Наразі в Україні працює спеціальна група зі збору доказів щодо геноциду. Наприкінці серпня 2023-го правозахисна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) презентувала подання до Міжнародного кримінального суду щодо геноциду, вчиненого РФ у Маріуполі. Детальніше з ним можна ознайомитися за посиланням.