Приречені на муки: проблеми звільнення з місць позбавлення волі через тяжкі захворювання

Захід був організований Харківською правозахисною групою. У ньому взяли участь представники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, ЦОЗ ДКВС.

Практика ненадання медичної допомоги в місцях позбавлення волі й висока смертність засуджених через неможливість їхнього звільнення у зв’язку з важкими хворобами, є повсякденною. Захворювання здебільшого виявляють на стадії, коли хвороба запущена і прогресує. Адвокати ХПГ намагаються боротися за життя таких в’язнів через звернення до Європейського суду з прав людини. Однак навіть при застосуванні ЄСПЛ Правила 39 щодо вжиття термінових заходів реагування таких людей врятувати в більшості випадків не вдається: вони помирають в тюремних камерах без надання медичної допомоги, належного догляду і паліативної допомоги. Особливо це стосується онкології.

Лікувати немає можливості…

— Зараз в Україні немає жодної установи закритого типу, де люди, які мають онкологічні захворювання, могли б отримати належну медичну допомогу, — розповів координатор програм ХПГ Андрій Діденко. — Найгірша ситуація з паліативними хворими, яким необхідно надавати знеболювання і належний догляд. Цивільні лікарні таких хворих не приймають.

ХПГ, офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини намагалися боротися за життя Володимира Рубченка, Віталія Матухна, Івана Ястребова, Микити Мезенцева, Сергія Троцька. Зараз триває боротьба за життя хворого на рак Сергія Сабірова. У всіх у них було виявлено онкологічні захворювання, здебільшого — на останній, четвертій стадії. На відсутність вчасної діагностики звернула увагу адвокатка ХПГ Ганна Овдієнко.

— Через те, що в нас немає профільної лікарні для в’язнів з онкологією, виникають проблеми з вивезенням хворих для діагностики: воно затягується через відсутність фінансування, відсутність транспорту. Крім того, всі необхідні дослідження за один день не проведеш, а класти хворого надовго у лікарню неможливо через відсутність спеціалізованих палат в онкоцентрах. Друга проблема — відсутність фінансування досліджень, особливо високоспеціалізованих, таких як КТ і МРТ.

Позицію Державної кримінально-виконавчої служби озвучила Ніна Правдолюбенко — начальник відділу лікувально-профілактичної роботи ЦОЗ ДКВС України:

— Ми зараз намагаємося, щоб надання онкологічної допомоги у нас було максимально в закладах МОЗ. У нас було онкологічне відділення у Львівській багатопрофільній лікарні №19. Ми його були змушені закрити. Залишилося тільки 10 онкологічних ліжок в складі хірургічного відділення. Чому? Перша причина — це відсутність кадрів. Кожного дня у нас мобілізують лікарів. Просто немає кому працювати.

Друга причина того, що в системі ДКВС важко лікувати рак, полягає в тому, що онкологічна патологія потребує специфічного обстеження, пояснила спікерка. Апарати МРТ дорого коштують і вимагають особливих технічних умов.

Якщо у засудженого пацієнта виявляють онкологічного захворювання, яке потребує вже лише паліативного лікування, заклади МОЗ відмовляються утримувати таких хворих і пацієнти приречені на муки й страждання.

Ганна Овдієнко розповіла про свого клієнта, Сергія Сабірова, якому запізно діагностували рак. Тепер єдине, що залишається, — знеболення і паліативний догляд. Але в його колонії немає ліцензії на наркотичне знеболення.

— І це ще одна велика проблема, — наголосила адвокатка. — Адже не всі засуджені, які мають онкологічні хвороби, будуть звільнені від відбування покарання. І люди мучаться від болю. Це такий біль, що не можна спати, їсти, нормально функціонувати, вже не кажучи про виконання покарання чи виправлення засудженого. У системі ЦОЗ ДКВС немає паліативних відділень. Засуджені, які потребують стороннього догляду, отримують цей догляд від інших засуджених. у випадку з довічниками — від співкамерників. Але люди, які, наприклад, мають І А групу, потребують перебування у відділенні паліативної допомоги. Бо паліативна допомога — це не тільки знеболення. Це також усунення інших симптомів, пов’язаних, наприклад, зі шлунково-кишковим трактом, з диханням, запаленнями, високою температурою. Якщо ми не можемо допомогти таким людям, ми маємо їх звільняти.

Звільнити немає бажання…

Людина тяжко хворіє, за законом вона має право звернутися до суду і бути звільненою. Але процес тягнеться місяцями, люди помирають, так і не дочекавшись волі.

У разі подання до суду матеріалів, згідно зі статтею 84 ККУ про звільнення від відбування покарання через важке захворювання, навіть при наявності висновків ЛКК про те, що захворювання підпадає до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання,  — прокуратура майже в усіх випадках безпідставно заперечує проти звільнення.

Проблема ускладнюється тим, що при розгляді таких клопотань  судді переважно керуються правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими в Постанові його Пленуму № 8 ще у 1973 році, а не практикою Європейського Суду. У разі задоволення судом клопотання про звільнення за важким захворюванням, засуджений мусить чекати закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення, що створює додаткові муки й страждання.

У 2022 році експерти ХПГ дослідили майже півтори тисячі ухвал суду щодо звільнення від відбування покарання у зв’язку із хворобою.

— Результати дослідження вражали. Як судять судді? Було вже безліч рішень в ЄСПЛ, — розповів директор Центру стратегічних справ ХПГ адвокат Геннадій Токарев. — Що ще потрібно для судової системи, щоб судити так, як того вимагає законодавство і практика Європейського суду? Але суди при розгляді заяв про звільнення засуджених від покарання за хворобою не дуже охоче застосовують практику ЄСПЛ — посилання на правову позицію Євросуду є лише у 5,57 % від усіх досліджених ухвал.

Крім того, дослідження виявило, що у 82% від усіх випадків суддя погоджувався з позицією прокурора.

— Прокуратура часто не зважає ані на практику ЄСПЛ, ані на слова лікарів, — наголосила Анна Овдієнко. — Судові процеси тривають довго. Стан хворих погіршується. Затягування відбувається і з боку суддів, і з боку прокуратури, які подають невиправдані апеляційні скарги.

За наслідками круглого столу буде складена резолюція і пропозиції щодо зміни нормативно-правової бази, яка стосується звільнення через тяжкі захворювання, будуть спрямовані в компетентні органи.