Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олексій Сидоренко, 26 квітня 2024
доступно: in English на русском

‘Тут було кладовище’, — мешканець села Загальці

Сергій Смирнов живе у селищі Загальці на Київщині. Чоловік разом із дружиною завершив споруджувати свій будинок саме перед початком війни. Тримав кіз та птахів. Росіяни змусили родину покинути рідну оселю, а коли люди повернулися — ані будинку, ані птаства вже не було.

Ми купили будинок сім років тому. Навели лад, провели воду — і почалася війна. Зранку я прокинувся, дружина прокинулась, каже, щось ми проспали, бо оголосили воєнний стан. Потім я пішов до магазину купити хліба і зрозумів, що вже нічого не куплю. Величезні черги [були], вигрібали люди все. Я тільки купив пачку рису. Більше нічого не було. Ані хліба, ані продуктів, нічого.

Потім з боку Іванкова почалися вибухи. Тут зникло світло одразу, зв’язку не було. Почали давати гуманітарку біля сільради. Пішли до сільради восьмого березня, їде чоловік машиною і кричить: ховайтеся, їдуть танки. Зайшли наші хлопці на чотирьох БМП, проїхали до кінця села, там їх зустріли росіяни, вони повернулися в село — і тут усе почалося.

Почалися бомбардування. Як нам військові казали, що ми можемо зробити? У них був наказ звільнити Бородянку. Вони до Бородянки під’їхали, їх зустріли [росіяни] вогнем. Вони повернулися у село. У них тут було мало техніки, а он там село Галинка, там стояли росіяни. Там було 20 БМП, 20 ще чогось, багато техніки. І це так: наші туди один раз стрільнули, звідти прилітає десяток. І “гради”, і снаряди, і безпілотник.

Сергій Смирнов, житель села Загальці, Київська область

Сергій Смирнов, житель села Загальці, Київська область

От у нас кози, а восьмого березня ми перебралися до сусідки у погріб. І оце так: над селом літає гвинтокрил, коли він відлетів, за 20 хвилин можна встигнути подоїти та нагодувати кіз. Тільки полетів гвинтокрил, 20 хвилин минуло, починаються бомбардування.

До 16-го числа ми досиділи, бачимо, що вже вийти з погреба неможливо. Усі поля, будинки, повністю все обстрілювали. Ми 16-го числа в чому були в машину — і за село, на дачі, в ліс. Три доби просиділи у лісі: кози і ми. А потім небайдужі люди, хто на дачах залишився жити, показали нам занедбаний будинок. Привели його до ладу, перезимували там. Потім вже благодійники поставили нам модульний будинок, і звідти ми перебралися сюди.

Вони [росіяни] заходили, коли ми на дачах були. Там дачне поселення і глухий кут. Далі немає куди їхати. Вони приїхали двома БМП, по дачах проїхались. Подивилися, що немає куди їхати і немає військових. Потім приїхали, походили по хатах, побачили, де хто живе, позабирали телефони, у деяких хотіли паспорти забрати. А тут у селі понапиваються, машин багато ж залишили, і п’яні оце каталися. Розганяються і у паркан машиною. “Ба-бах”, вийшли — “ха-ха” і пішли. Собак постріляли на дачах.

Наш дім згорів, коли ми вже поїхали. Ми лише стояли, спостерігали з дач. А потім, як пішли росіяни, то приїхали. І вже через поворот виїжджали, один будинок спалений, другий, і нашого немає.

Так виглядав будинок пана Сергія, коли вони повернулися у рідне село

Такий вигляд мав будинок пана Сергія, коли вони повернулися у рідне село

У нас був дерев’яний зруб, повністю під нуль, і пічка стояла. Це те, що не згоріло. Така температура була, що банка трилітрова не те що луснула, а просто пом’ялася. Оце така температура була. Отам приліт, тут приліт. Тут сарай стояв. Триста будинків у селі повністю зруйновані. Сьомого числа прилетіла бомба чи що, в школу влучили і підстанцію електричну. Там така яма була, як у нас пів ділянки.

Як сусідські діти, зять з донькою і дітьми поїхали, а сусідка лишилася, ми тут стояли, розмовляли через сітку. Летить звідти винищувач, я дивлюсь: отам тільки хата “ба-бах”, ганчір’я полетіло. А він теплушки поскидав, розвернувся і пішов. Вночі багато літали. Вдень не так, а вночі — сильно. Виходиш на вулицю, здається, що над головою прямо. Такий гул… Аж присідав. Страшно дуже [було].

Ми ще як у погребі сиділи з дідусем та бабусею, початок вулиці почав горіти. Я вийшов і дивлюся — хата горить. Кажу, це не ваша? Дід вискочив, побіг туди, баба галасує, чого ти туди пішов. Це ж тут на перехресті стояли, щоб не пускати росіян. Вони хотіли через Майданівку йти на Житомир.

У нас тривожна валізка була, якісь продукти. Спали в машині, бо я встиг запхати в машину два матраци, що скрутив з ліжка. Багаття палили, кози біля нас, молоко. Ми 16-го виїхали, в лісі залишили машину і пішки прийшли сюди. Тільки зайшли у двір, приїхав чоловік з тероборони, а у нас тут у залізних діжках зберігалася кукурудза, пшоно. Тут же були і кури, і гуси, і качки, і кози. То я діжки так висипав, щоб було що їм їсти. Прийшли на другий день, цей з тероборони каже: “О, у вас кукурудза, дайте відро кукурудзи”. Кажу: “Бери”. Тут вони [росіяни], мабуть, побачили з дрона, що під’їхала машина, і почався обстріл. Тут і півні літали, і кури.

Двір, усіяний убитим птахом

Двір, усіяний убитими птахами

Ми коли приїхали сюди третього, тут було кладовище. От чим вони лупили? Можете уявити стару-добру чавунну ванну. Вона згори побита. Усе було потрощене. І я коли тут усе вирізав бензопилою, напевно, штук десять ціпків порвав. Купа уламків, а вони настільки тверді, що лише зачепить ціпок — все. І оце я все повивозив на смітник. Таке…

Щоб вони сюди більше не приходили, щоб повиздихали усі! Горя наробили такого.

поширити інформацію

Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Летить гелікоптер, бачу — ракета на нас…’

Олександр Ганзійчук живе у селищі Бородянка на Київщині. Чоловік мешкає з літньою мамою і намагався врятувати її від бомбардувань. Спершу люди ховались у підвалах, а потім дивом вибралися з цього пекла.

• Права шукачів притулку   • Голоси війни

‘Я боюся, що мене викрадуть і вивезуть до рашки’

Отримати політичний притулок в Україні людині з російським громадянством нелегко. Навіть якщо вона відстоює українські інтереси, а в РФ на неї за це чекає тюрма за обвинуваченням в тероризмі.

• Російсько-українська війна   • Інтерв’ю

41 день у темряві

Олексій, житель Балаклії, волонтер і працівник ДСНС, під час російської окупації допомагав військовим і цивільним, за що був ув’язнений і зазнав жорстоких тортур у катівні. Після 41 дня полону, де його били, катували електрикою та імітували страту, він вижив, але досі не отримав офіційного статусу потерпілого від збройної агресії.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Василько. Похорон Воїна

Час іде, а боротьба за існування держави триває... 9 липня на фронті загинув Василь Маціборко. Дисидент Микола Горбаль провів молодого героя в останню путь.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти