Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олексій Сидоренко , 20 травня 2024
доступно: in English на русском

‘Летить гелікоптер, бачу — ракета на нас…’

Олександр Ганзійчук живе у селищі Бородянка на Київщині. Чоловік мешкає з літньою мамою і намагався врятувати її від бомбардувань. Спершу люди ховались у підвалах, а потім дивом вибралися з цього пекла.

Перед війною я ходив до лікарки, стоматолога, і вона казала, що Путін розпочне війну! Американці, розвідка казали, але я в це не вірив. Все-таки XXI сторіччя і такий конфлікт не має бути. Але у мене покійний батько говорив колись, що у Путіна нічого хорошого немає. У нього очі холодні.

Я збирався на роботу 24 лютого, дзвонить співробітниця та каже, ви не йдіть на роботу, бо розпочалася повномасштабна війна. Я повернувся і сказав матері, що почалася війна. Звісно, почалася метушня. В аптеці черги почали з’являтися. Я 24-го увімкнув телевізор і все зрозумів. За два дні по Бородянці вже стріляли, ми почали ховатися у підвалі. Я беру матір і відчуваю — порохом пахне.

Звичайно, ми бачили, як проїжджали війська російські, їхали вони у бік вокзалу. Потім вже почалася паніка. Сестра нам дзвонила і казала, що їдуть танки, йдіть у підвал. Ми майже весь час у підвалі сиділи та не знали нічого. Не знали, що робити. Я одного пана спитав, що робити, і він сказав — сидіть у підвалі. І тут Ірина Захарченко, наша депутатка, каже, давайте з підвалу перейдемо в садочок. А перед цим товариш бачив, як гелікоптер летів. Каже — наш, а то не наші були.

Олександр Ганзійчук, житель смт. Бородянка, Київська обл.

Олександр Ганзійчук, житель смт. Бородянка, Київська обл.

Гелікоптер летить, літак летить, наче ракета летить. Я товариша хапаю — і тут як вибухне. У підвалі страшне, там вже практично майже пів будинку не було. Ми ввечері потихеньку перейшли до садочка. Нас Ірина Захарченко, наша депутатка, провела. І ми переночували у садочку.

Наступного дня питають, хто буде евакуюватися з Бородянки? Ну, ми! Десь п’ятнадцять людей. А залізло — тридцять. На цьому наші біди трошки закінчилися. Ми їхали, а там був БТР, на трасі Київ-Ковель, і він так “бух”! Водій різко кермо праворуч, ледь прорвалися. Бо там стояли БТРи російські. Ми дивом прорвалися. Напіврозбите скло, машина — і ми так один на одному. Ми — в Загальці, а після Загальців — у Спартак. У Спартаку ми три дні пожили і думаю, що знову треба тікати.

У мене матір старенька. Після того ми в Пісківку поїхали, а потім — у Тетерів. Але і там вже конкретно почали бомбити. Сіли в бусик і поїхали. Куди їхати? На Радомишль чи Житомир? Вирішили на Житомир, і там вже легше було. Після того з Житомира поїхали до Львова.

Що з вашим будинком?

Будинок майже повністю зруйнований, в ньому не можна жити. П’ятиповерхівка, вона побудована була у 75-му році, і ми заселилися у той будинок. Середина повністю зруйнована. Вигоріли квартири, будинок непридатний до життя, я так скажу. Газу немає, двері повиламувало вибуховою хвилею.

Бородянка, наслідки російських бомбардувань

Бородянка, наслідки російських бомбардувань

Ракетний удар був, бо там були снайпери і росіяни почали жорстоко по будинках гатити. Безперервно було — “бум-бум”. Їхала тероборона, вони відстрілювалися, і тут почали з танка гатити. Боже… Ми якось більш-менш, а от жінки боялися, що ще й російські солдати прийдуть. Думали, що вони ж нас тут перестріляють. Почалася паніка сильна. Але, слава богу, ми другого березня 2022 року евакуювалися.

поширити інформацію

Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Тут було кладовище’, — мешканець села Загальці

Сергій Смирнов живе у селищі Загальці на Київщині. Чоловік разом із дружиною завершив споруджувати свій будинок саме перед початком війни. Тримав кіз та птахів. Росіяни змусили родину покинути рідну оселю, а коли люди повернулися — ані будинку, ані птаства вже не було.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина третя

Під час окупації Харківської області, росіяни влаштували одну з катівень у приміщенні ізолятора тимчасового тримання при Куп’янському відділі поліції. Сюди окупанти й кинули директорку Лісностінківського ліцею, яка не погодилася на співпрацю з ними. Ми продовжуємо розповідь про Ларису Фесенко, яка провела 45 днів у російській неволі.

• Голоси війни

Жінка, яка не зламалась. Частина друга

Ми продовжуємо розповідь про директорку лісностінківського ліцею Ларису Фесенко, яка не схотіла вчити своїх дітей під рашистськими прапорами й потрапила за це на 45 днів до російської катівні.

• Голоси війни

‘Вовчик-братикʼ: історія бійця, який вижив у Маріуполі та повернувся до життя

Він приїжджає на акції за свободу військовополонених щотижня вже не перший рік. Чоловік на кріслі колісному, що постійно жартує з оточуючими та розважає дітей, завдяки впізнаваному зовнішньому вигляду став своєрідним символом заходів. Про початок війни, окупацію Маріуполя і життя після ампутації обох ніг розповідає “Вовчик-братик”.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти