У російському полоні помер Олександр Іщенко, військовополонений з ‘Азова’

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими підтвердив смерть Олександра Іщенка, військовослужбовця бригади “Азов”, якого утримували в російському СІЗО. Про це журналістам hromadske і Суспільне Донбас повідомив керівник пресслужби Координаційного штабу Петро Яценко.

Наразі у штабі з’ясовують обставини загибелі військовополоненого та збирають інформацію. Утім, для встановлення причин смерті українця потрібна судово-медична експертиза. Її можна буде провести, коли тіло буде репатрійовано.  

Як зауважив Петро Яценко, у Координаційного штабу вже є певна інформація. “Врешті-решт ми з’ясуємо всі причини та обставини [смерті полоненого українця], і якщо вони будуть пов’язані не зі станом здоров’я, це буде черговим доказом для Міжнародного кримінального суду”, — наголосив Яценко. Він також зауважив, що “Росія не дотримується підписаних нею Женевських конвенцій та не допускає представників міжнародних організацій, зокрема Міжнародного Комітету Червоного Хреста, до місць утримання українців”.

12 бригада Національної гвардії України “Азов” також підтвердила загибель пана Олександра. “Ця смерть — черговий акт звірства РФ щодо військовополонених ‘азовців’. Країна-окупант вкотре підтвердила, що вона не рахується з жодними принципами моралі, нехтує всіма можливими конвенціями про ведення бойових дій і поводження з військовополоненими” — так в “Азові” прокоментували смерть військовополоненого.

Пресслужба бригади “Азов” надала журналістам “Суспільне Донбас” копію свідоцтва про смерть і медичне свідоцтво про смерть, котрі видали в Російській Федерації. У свідоцтві про смерть датою смерті вказане 22 липня 2024 року, пише “Суспільне Донбас”. Медичне свідоцтво було видане за три дні потому — 25 липня 2024 року. “Причина смерті не встановлена”, — мовиться в документі.

Своєю чергою Уповноважений ВР з прав людини підкреслив, що Росія не сповістила Україну про смерть військовополоненого та не повідомила про причину смерті, хоча, за словами доньки загиблого, від моменту його смерті минуло більше тижня. 

З огляду на вищезазначене Омбудсман звернувся до російської Уповноваженої з прав людини, аби вона розібралася у загибелі військовополоненого та повідомила Україну про обставини та причину його смерті. Дмитро Лубінець також сповістив про смерть українського військовополоненого Міжнародний Комітет Червоного Хреста та ООН.

“Україна вимагає, аби РФ неухильно дотримувалася Женевських конвенцій — надавала необхідну медичну допомогу, створила змішану медичну комісію, аби це дало змогу репатріювати всіх тяжкохворих та тяжкопоранених”, — наголосив Лубінець.

Петро Яценко також зауважив, що “міжнародна спільнота має змусити Кремль допустити міжнародних спостерігачів до місць утримання”. “На жаль, у нас знову виникають питання до Міжнародного Комітету Червоного Хреста, який повинен моніторити умови утримання полонених в Російській Федерації та на тимчасово окупованих територіях України. Нам потрібні обміни й ми їх регулярно проводимо, проте у неволі все ще залишається чимало наших військовослужбовців та цивільних”, — наголосив керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Передісторія

Про смерть Олександра Іщенка у слідчому ізоляторі повідомили під час засідання Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону, який розглядав справу пана Олександра та ще 23 азовців. При цьому, як 31 липня передавав кореспондент російського видання “Медіазона”, тоді російське СІЗО “ще не встигло” надати документи, які б підтверджували смерть українця. “Точна дата та причина смерті наразі також невідомі”, — повідомляла “Медіазона” 31 липня 2024 року. Про смерть пана Олександра також сповіщав телеграм-канал Маріупольської міської ради, який посилався на його доньку.

55-річний Олександр Іщенко був водієм в “Азові”. Олена, дружина загиблого, розповідала виданню “Бабель”, що за фахом її чоловік був моряком. 17 лютого 2022 року, лише за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення РФ, пан Олександр повернувся з рейсу. Десять днів потому чоловік приєднався до лав тероборони бригади “Азов” як військовий водій. Навесні 2022-го він потрапив до російського полону в Маріуполі. Досі невідомо, як саме Олександр Іщенко потрапив до полону, проте це могло статися під час боїв за Маріуполь.

Згодом Олександра Іщенка та ще 23 українців судили за сфабрикованими справами. Росія обвинувачувала пана Олександра за двома статтями: “про участь у діяльності терористичної організації” та “спробі насильницького захоплення влади”. Як зауважували журналісти “Бабель”, фактично Іщенка судили за те, що він служив на спостережних постах, завантажував і розвантажував зброю, боєприпаси та їжу після 24 лютого 2022 року. Родина дізналася, що пан Олександр у полоні, побачивши його фотографію з суду. РФ не дозволяла рідним безпосередньо сконтактувати з паном Олександром. Полонений рік провів у СІЗО окупованого Донецька, потім українця перевели до Ростова.

Показове судилище 

Харківська правозахисна група детально висвітлювала судилище над полоненим “азовцями” у статті. Черговий акт російського кривосуддя від початку викликав чимало запитань у правозахисників. По-перше, українців “ретроспективно” звинувачували у “тероризмі”: спочатку людей затримали, а вже потім визнали “Азов” терористичною організацією, хоча відповідальність, яка має зворотну силу, заборонена як у кримінальному, так і в адміністративному праві РФ. По-друге, українських оборонців “судили” лише за те, що вони виконували свій обов’язок, а не за воєнні злочини. По-третє, терористична країна “судила” й цивільних українців, хоча, згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення, некомбатанта взагалі не можна брати в полон або карати за правопорушення, якого людина особисто не вчиняла, а “колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються”. Ба більше, згідно з міжнародним гуманітарним правом, Російська Федерація не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на тимчасово окупованих територіях. Переслідування осіб, які не є злочинцями з позиції українського законодавства, є порушенням статті 7 Європейської конвенції з прав людини (покарання лише на підставі закону). Крім цього, вивезення українських політв’язнів на територію РФ є воєнним злочином. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, навіть якщо особа скоїла кримінальне правопорушення на окупованій території, саме на окупованій території її мають судити й саме на окупованій території особа має відбувати покарання.

У червні цього року Генпрокурор України Андрій Костін повідомляв, що його Офіс вже зареєстрував понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 кримінальних проваджень за фактами катування цивільних. Потерпілими від тортур і нелюдського поводження були визнані понад 3 800 цивільних і понад 2 200 військовополонених.

Більше про російське кривосуддя на тимчасово окупованих територіях України, сфабриковані “судові процеси” та нелюдські умови утримання в російських місцях несвободи можна почитати у рубриках Право на справедливий суд, Політика і права людини, Право на життя. Про українських полонених, які стали заручниками терористичної країни, також можна прочитати у рубриках Новини та Аналітика.