Окупанти викрали двох братів з Енергодара: одного засудили за ‘шпигунство’, про іншого два роки мовчать

Ми писали про насильницьке зникнення двох цивільних мешканців Запорізької області — Сергія та Олександра Коржів. Обидва багато років працювали інженерами на Запорізькій атомній електростанції. Жили під Енергодаром: один — у селі Нововодяному, а інший — у Новоукраїнці.

Цього тижня стало відомо про вирок, винесений так званим “Запорізьким обласним судом” в окупованому Мелітополі Сергію Коржу, якого росіяни звинуватили у “шпигунстві”.

Окупаційна “прокуратура” Криму, яка займалася цією справою, повідомила: “У суді встановлено, що в період з червня по серпень 2022 року Корж, який мешкає у Запорізькій області, збирав та передавав співробітнику головного управління розвідки міністерства оборони України відомості про місця знаходження техніки та особового складу підрозділів Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації у Запорізькій області. Надіслані дані могли бути використані для завдання вогневих ударів по місцях дислокації російських військових”.

— Ми про суд нічого не знаємо, про те, що він відбувся, через знайомих довідалися, — розповідає сестра викрадених братів Людмила Василівна. — А що з Сашею, нам взагалі нічого не відомо.

Братів викрали у вересні 2022 року. Сергій саме гостював у Саші, а як зібрався йти додому, Сашко вирішив його провести. На блокпосту їх затримали. Олександра відпустили за три дні, а Сергія повезли до в’язниці в Енергодарі.

— Саша був дуже наляканий, — розповідала його дружина, Тетяна, яка у 2023 році виїхала з окупованої території. — Виявилося, що весь цей час його тримали на заправці біля села Благовіщенка, в наметі. Всі три дні його руки були замотані скотчем. Добре, хоч тепло було. Під’їхала машина, я підійшла до воріт, а вони питають: “Ви чоловіка не загубили?” “Загубила”, — кажу. Він сидів позаду, з мішком на голові, примотаним скотчем… Саша потім розповідав, що за ці три дні прощався з життям тричі. Йому погрожували, стріляли біля вуха.

У листопаді на каналі “Россия 24” з’явилося відео, на якому Сергій, який чомусь перебуває на Херсонщині, “зізнається”, буцімто “наводив вогонь українських військових на атомну станцію”. Чоловік у пропагандистському ролику замучений, не схожий на себе, очевидно, катований…

А 16 грудня 2022 року знову забрали Сашу. Відтоді його не бачили.

Інформацію про долю братів рідні збирали по крупицях. Була інформація, що якийсь час на початку 2023-го року обох братів могли тримати в Мелітополі, а потім вивезли до Криму, до Сімферопольського СІЗО №2.

Ця установа не залежить від Управління Федеральної служби виконання покарань, натомість повністю перебуває під контролем ФСБ. Ізолятор призначений саме для викрадених окупантами громадян України — мешканців Криму та нещодавно окупованих регіонів.

І якщо від Сергія вдалося навіть отримати листа, то про Олександра невідомо майже нічого. Були чутки, ніби протягом якогось періоду брати навіть перебували в одній камері, а потім їх розвели. Офіційних повідомлень — ніяких.

Згодом з’ясувалося, що проти Сергія все-таки висунуте обвинувачення: за статтею 276 КК РФ — “шпіонаж”. Чому вже два роки тримають Олександра — невідомо. Як і те, де він і чи живий. Втім, МКЧХ не може надати інформацію не лише про Сашу, а й про вже засудженого брата.

— Я зверталася до Червоного Хреста, — каже Людмила Василівна. — Я надсилала їм відео з 2022 року, і тепер відео з суду. Їм теж нічого не відомо.

Правозахисники давно звертають увагу на недієвість чинних механізмів підтвердження місця утримання полонених. Як раніше зауважувала керівниця харківської приймальні ХПГ Таміла Беспала, у багатьох випадках ми знаємо, що український громадянин перебуває в полоні, є відеосвідчення цього, а Червоний Хрест не може отримати про нього жодної інформації та підтвердити полон офіційно.

— Харківська правозахисна група вже звернулася у справі про насильницьке зникнення Олександра та Сергія Коржів до Міжнародного кримінального суду та до Комітету ООН з прав людини, — розповів Сергій Пройдак, юрист ХПГ, який допомагає Людмилі Василівні в пошуках братів.

Нагадаємо, на початку жовтня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію “Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні в ув’язненні внаслідок агресії Російської Федерації проти України”, в якій засудила жахливі умови, в яких перебувають полонені, а також відсутність у РФ бажання комунікувати з міжнародними органами та рідними українців, які перебувають у російських тюрмах.

Там нагадали, що, згідно зі статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Росія зобов’язана повідомляти про місцеперебування всіх осіб, що були взяті під варту, а Міжнародний комітет Червоного Хреста має отримати негайний і безперешкодний доступ до всіх місць ув’язнення відповідно до умов і повноважень свого мандату. Крім того, парламентарі звернулися і до Червоного Хреста із закликом змінити методи роботи: “Асамблея закликає МКЧХ зробити виняток зі свого підходу до конфіденційності шляхом публічного надання інформації про проблеми, з якими вона стикається при отриманні повного доступу до українських військовополонених, якщо це не суперечить інтересам самих військовополонених”.

Публікація цього матеріалу стала можлива завдяки підтримці міністерства закордонних справ Нідерландів