‘Зізнання’ під катуванням: окупанти засудили мешканку Маріуполя до 8 років колонії
“Не сподобалося прізвище”
Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив цивільну жительку Маріуполя Ірину Навальну до восьми років колонії загального режиму за звинуваченням у замаху на теракт та зберігання вибухівки. Прокурор вимагав 14 років колонії та штраф 400 тисяч рублів.
Ірина Навальна та її мама Олександра Столяр виїхали з рідного Маріуполя в травні 2022 року. Як розповідала Олександра в інтерв’ю Суспільному, під час фільтрації окупанти одразу звернули увагу на прізвище Ірини: “Щойно вони побачили її документи, вони поставили її обличчям до стіни і приставили пістолет до голови. Протримали так дві години. Жартували: хто, мовляв, хоче побачити доньку Навального…”. Потім дівчину відпустили, і сім’я рушила далі — через територію держави-агресора, Прибалтику, Польщу, до Львова та Житомирщини. В Маріуполі залишилася бабуся Ірини. Вона скаржилася на здоров’я і самотність. Саме для того, щоб її провідати, дівчина за кілька місяців повернулася до Маріуполя. Крім того, хотіла забрати речі й документи, а також знайти своїх двох котів, які навесні втекли під час бомбардування.
27 вересня Ірина вийшла з бабусиного дому і зникла. Рідні не знали, що й думати, аж поки не побачили у російських новинах Ірину в кайданках: пропагандисти вихвалялися, що затримали її “під час спроби здійснити теракт на референдумі”. “За кілька годин до бабусі приїхали з обшуком, привезли Ірочку в наручниках і влаштували у бабусі обшук”, — згадувала Олександра. Лише за місяць мама Ірини дізналася, що доньку тримають у Донецькому СІЗО.
За версією обвинувачення, дівчина за 25 тисяч гривень, які їй дав якийсь “спільник”, купила велосипед “з метою конспіративного перевезення саморобного вибухового пристрою”. 27 вересня вона, мовляв, викинула пакет з вибухівкою в кущі неподалік однієї з дільниць. Це нібито побачив один зі свідків, таксист Олександр Панюшкін. Дівчину, що вела велосипед і жбурнула щось у чагарник, він помітив на відстані 15 метрів від себе, після чого звернувся до оперативника, що чергував неподалік, Дмитра Китайгороди. Вдвох вони, мовляв, і знайшли вибухівку, а на дівчину склали фоторобот — попри те, що її “бачив” лише один з них, і то здалеку. За якийсь час окупанти схопили Ірину.
На суді Навальна не раз заявляла про катування. “Я говорила, що не чинила жодних злочинів. Мене посадили на стілець і почали бити по голові, по ногах, били в стегно електрошокером. Обіцяли, що просто так мене вже не відпустять, але якщо я зізнаюся в усьому, то швидше потраплю на обмін з Україною і поїду до мами. Мені казали, що знають, де живе моя мама, де живе моя бабуся. Зрештою я погодилася обмовити себе, щоб зберегти життя своє і своїх рідних”, — цитує Ірину видання “ОВД-Інфо”.
Втім, 12 вересня суд відмовив порушувати кримінальну справу щодо фактів катування Навальної. Анастасія Швець, слідча з “ДНР”, яка вела її справу, заявила, мовляв, “під час провадження слідчих дій тиску на підсудну ні вона, ні хтось у її присутності не чинив, Навальна давала свідчення добровільно”.
Іван Бондаренко, адвокат Ірини Навальної, наполягав на тому, що дівчину треба виправдати, адже головний свідок обвинувачення в суді відмовився від своїх свідчень. В коментарі “Медіазоні” він зауважив: “Свідок на прізвище Китайгорода, за показами якого все будувалося, у суді спростував твердження, ніби він її побачив, зателефонував до чергової частини та повідомив про злочин та впізнав дівчину, яку затримали. Він у суді сказав, що бачив її, лише коли її затримали. Від цього руйнувалися свідчення ще двох свідків”.
Але і цей аргумент не вплинув на рішення суду. “8 років у цих реаліях — це ‘комплімент’ від суду. Усе розуміють, але виправдати не можуть”, — вважає адвокат українки.
Інші вироки
Кількома днями раніше той же суд у Ростові-на-Дону засудив українського громадянина Дмитра Папенка до 21 року колонії особливого режиму з відбуванням перших чотирьох років у тюрмі, визнавши винним у справі “про підготування до теракту”. Про це повідомляє “Меморіал”. “Колонія особливого режиму — це виправна установа з найсуворішими умовами утримання в Росії, в цих колоніях відбувають покарання в основному засуджені до довічного строку”, — зазначають правозахисники. Подробиці справи невідомі. В “Меморіалі” пояснили, що Дмитру 47 років, він мешканець Севастополя. Окрім “приготування до теракту”, йому закидали проходження навчання з метою “здійснення терористичної діяльності”, а також “державну зраду” — ймовірно, у нього є і російський паспорт.
18 років позбавлення волі в колонії суворого режиму з відбуванням перших чотирьох років у в’язниці та штраф у розмірі 350 тисяч рублів — такий вирок виніс Південний окружний військовий суд Росії Ігорю Корчинському, якого звинуватили у підготовці “замаху” на очільника окупаційної адміністрації Криму Сергія Аксьонова.
Також ми повідомляли про вироки, які виніс той же суд мешканці Енергодара Тетяні Ключко та жительці Василівки Запорізької області Ірині Куліш. Обох окупанти звинуватили в “участі в терористичному товаристві”. П’ять з половиною років у колонії суворого режиму у справі про “підготовку теракту” отримав мешканець Маріуполя Микола Забірко. У червні було оголошено вирок у справі викраденого окупантами у 2022 році мешканця Мелітополя, волонтера Ярослава Жука. Його визнали винним у “скоєнні акту міжнародного тероризму” та засудили до 14 років позбавлення волі.
Тривають судові засідання у колективній “терористичній справі”: бердянців Даміана Омельяненка, Артура Шашенка та Олексія Макаренка звинувачують у замахах на колаборантів. А мешканцю Енергодара Вадиму Трачуку закидають “акт міжнародного тероризму”.
Судять українських цивільних і на тимчасово окупованих територіях нашої держави. Так, у Мелітополі до 18 років засудили місцевого мешканця Миколу Будовського — нібито він готував диверсію проти російських військовослужбовців. А мелітопольця Олександра Матюхіна відправили на 13 років до колонії суворого режиму — за “шпигунство”.
Згідно з доповіддю Маріани Кацарової, спеціальної доповідачки ООН з питань прав людини в Росії, станом на початок серпня російська влада довільно утримувала щонайменше 1 672 українські цивільні особи. За словами Кацарової, вони перебувають у 186 установах: в 89 місцях утримання на окупованих Росією територіях України, в шести — в Білорусі та у 91 — усередині Російської Федерації.
“За останні десять років кількість вироків за звинуваченнями у тероризмі збільшилася у п’ятдесят разів, — зазначає Кацарова. — При цьому не було винесено жодного виправдувального вироку. Було розширено коло злочинів, що кваліфікуються як тероризм, і посилені заходи покарання”. Серед тих, кого переслідують за цими статтями, — багато українських громадян. Про те, як з українців роблять “терористів”, — катуючи, позбавляючи навіть мінімальних прав, вкладаючи до рук фейкову докази, — ми розповідали на прикладі справи дев’ятьох херсонців, викрадених російськими окупантами влітку 2022 року.
Нагадаємо, минулого тижня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію “Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні в ув’язненні внаслідок агресії Російської Федерації проти України”, в якій, між іншим, йшлося про відкриті в РФ кримінальні провадження проти українських військовополонених і цивільних осіб. “Звинувачення, висунуті проти них, мають різний характер — убивство, членство в терористичній організації, загрози національній безпеці тощо — і іноді є сукупними, — йдеться в документі. — Українські цивільні особи, затримані з метою кримінального переслідування або ув’язнені у зв’язку війною РФ проти України, користуються відповідними правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також МПГПП”.