Росія продовжує утримувати українців, які вийшли з російських колоній, у депортаційних центрах

Громадяни України в депортаційних центрах на Півдні РФ

Як зазначили журналісти, повернення громадян України на батьківщину неможливе нібито через повномасштабну війну.

Журналісти згадали українців, які досі чекають на депортацію до України. З-поміж них Яна Юрасова, яка чекає на повернення до України з серпня минулого року. Юрасову засудили в тимчасово окупованому Криму до 11 років за статтею про наркотики. Після відбуття покарання Яну визнали “небажаною” особою в Росії та помістили до центру тимчасового утримання іноземних громадян російського МВС у селі Новоукраїнське на Кубані.

З лютого минулого року у цьому ж центрі перебуває українець Єгор Мигунов (або Мігунов, ред.: оскільки журналісти дають прізвище російською, можливі обидва варіанти). За даними журналістів, його помістили до центру тимчасового утримання після того, як він відбув пів року покарання за крадіжку. Термін утримання у центрі вже п’ять разів подовжували. Як пояснював чоловік на суді, він не оформив російське громадянство, а зараз не має документів.

Іншого громадянина України — Павла Морозова — затримали в липні 2024-го після звільнення з волгоградської колонії №9, де він відбував покарання за крадіжку. Оскільки в Росії українець не мав міграційного статусу, його помістили до депортаційного центру у Волгограді. Морозову вже двічі призначали термін утримання. Він має залишатися у депортаційному центрі до липня цього року.

Михайло Ганц, який раніше був засуджений Золочівським судом України за крадіжку, відбував покарання у колонії на території, що пізніше потрапила в російську окупацію. Михайла насильно вивезли до лікувально-виправної установи №15 УФСВП Волгоградської області. Після звільнення Ганца також помістили до російського депортаційного центру.

Крім того, у Ставропольському краю РФ, у центрі для депортованих “Георгіївський”, з серпня 2024 року перебуває українець Олексій Островський, якого раніше засудили за статтею про наркотики. На суді українець просив його звільнити та казав, що може сам придбати квитки додому, проте його залишили під арештом.

У тому ж центрі з серпня 2024-го перебуває Дмитро Косс, який відсидів рік у колонії за крадіжку. На суді він посилався на тривале утримання в установі й просив про звільнення, але також отримав відмову.

На невизначений термін

Журналісти нагадали, що вже писали про українців, які перебувають у депортаційному центрі Краснодара й очікують депортації до України упродовж місяців, а подекуди й років. Щобільше, у грудні 2023 року у центрі тимчасового утримання іноземців у селі Новоукраїнському було знайдено мертвим 56-річного громадянина США Ернеста Мітчелла, який очікував на депортацію.  

Як правило, іноземці, яких запроторили до російських депортаційних центрів, вимушені самостійно представляти свої інтереси. Зазвичай вони не мають можливості займатися пошуком адвоката, адже їхні сім’ї проживають в іншій країні, а самі вони не мають ані часу, ані коштів. Крім того, чимало юристів зараз побоюються представляти інтереси громадян України, а тим паче отримувати від них оплату. Про це на умовах анонімності казав журналістам “Кавказ. Реалії” адвокат, який працював у одному з південних регіонів РФ.

Фактично люди, які потрапили до російських депортаційних центрів, залишаються без права на захист. “І що роблять [російські] суди? Термін може продовжуватися нескінченно — щоразу суди задовольняють відповідні позови МВС, навіть не вдаючись до подробиць”, — обурювався адвокат. Таким чином, складається парадоксальна ситуація: коли громадянин України може залишатися у депортаційному центрі до закінчення війни РФ проти України, тобто на невизначений термін. Це суперечить основам права, наголошував юрист.

Загальний контекст

В аналітичному звіті, підготовленому Центром прав людини ZMINA, що охоплював період від початку російського повномасштабного вторгнення до 17 квітня 2023 року, зазначалося, що станом на той час Росія могла незаконно депортувати від 2000 до понад 3500 увʼязнених. Проте це лише попередні цифри. Минулого літа правоохоронці повідомляли, що станом на той час лише у Херсонській області налічувалося понад дві тисячі ув’язнених, які на момент російського повномасштабного вторгнення відбували покарання на території Херсонської області. Вони вважалися зниклими безвісти за особливих обставин. Щобільше, за даними “КримSOS”, упродовж минулого року щонайменше 29 засуджених з політичних та релігійних мотивів кримців незаконно етапували до тюрем і колоній на території РФ, а щонайменше 10 кримців з СІЗО Сімферополя незаконно депортували до СІЗО в Ростові-на-Дону для участі в так званих “судових засіданнях”.

Крім того, у згаданому вище звіті були висвітлені випадки, коли представники РФ незаконно депортували й насильницьки переміщували людей не лише з місць відбування покарань, а і з місць несвободи на тимчасово окупованих територіях. До установ, що підпадають під категорію місць несвободи, автори звіту зарахували: слідчі ізолятори, виправні та виховні колонії, лікувальні заклади та будинки дитини при виправних колоніях, лікувальні заклади при СІЗО, спеціалізовані лікувальні заклади, ізолятори тимчасового тримання, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, професійні училища соціальної реабілітації, будинки дитини й притулки для дітей, психіатричні (психоневрологічні) лікарні та психоневрологічні інтернати, дитячі будинки-інтернати й будинки-інтернати для людей похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричні пансіонати та центри соціально-психологічної реабілітації дітей. 

Особливість місць несвободи полягає в тому, що люди, які там перебувають, обмежені в пересуванні: або через відбування покарання, або через стан здоров’я чи статус неповнолітніх, що перебувають під опікою. Таким чином, ці люди обмежені у вільному виборі, а згода дітей взагалі не має юридичної сили. “Саме ці фактори активно використала російська сторона для масового вивезення цілих установ або окремих їхніх підопічних”, — мовилося у звіті. Крім того, депортації та примусовому переміщенню сприяла політика російських військ та окупаційної влади щодо відмови відкриття гуманітарних коридорів для евакуації таких закладів. 

ХПГ неодноразово писала про депортацію та насильницьке переміщення українських дітей і висвітлювала порушення прав дітей і вчинені представниками РФ і Білорусі злочини проти української малечі. Про все це можна почитати у рубриці ХПГ Права дітей. Нагадаємо, що наприкінці 2023 року Харківська правозахисна група представила нове подання до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), що стосувалося переміщення українських дітей на територію Російської Федерації. Подання “Насильницька передача дітей з України до Росії: геноцид” мало на меті переконати Офіс Прокурора МКС, аби той перекваліфікував вже відкрите провадження зі статті восьмої Римського Статуту (“воєнні злочини”) на статтю шосту (“злочин геноциду”).

Викрадення поза логікою

Ще у 2022 році представники РФ вивезли 208 пацієнтів психоневрологічного будинку-інтернату з села Каїри Херсонської області. Спочатку недієздатних людей вивезли до Криму, потім мали потягом доправити до Краснодарського краю та Волгоградської області, заявляв представник департаменту інформаційної політики МНС Росії Дмитро Єршов. Російський антивоєнний рух “Дозор” виявив, що вивезені пацієнти могли перебувати в інтернаті, розташованому у Волгоградській області РФ. “Переїзд, евакуація, насильницький виїзд — називайте, як хочете — з Херсона до Волгограда. А ми заявляємо, що їх банально викрали. Незрозуміло, з якою метою. Сьогодні по всій країні розселяють примусово вивезених з окупованих територій українців, це поширена практика, яка торкнулася і підопічних соціальних установ”, — казав керівник руху Євгеній Кочегін.

Як зазначав директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, примусове вивезення до Росії є одним із засобів терору проти населення окупованих територій. Подекуди російські окупаційні сили послуговуються хоч якоюсь логікою: коли вивозять українців нібито “з міркувань безпеки”, побоюючись наступу українських оборонців (як це було у Херсонській області), або під приводом порятунку від бойових дій (як було в Маріуполі). Проте в інших випадках російські загарбники діють без будь-якої осмисленої причини, наголошував Захаров. Зокрема, важко віднайти логіку, коли представники РФ вивозять кілька тисяч засуджених з місць позбавлення волі або кілька сотень людей з психічними порушеннями до Росії, казав пан Євген. 

Повернення до України 

У липні 2024-го громадська організація “Захист в’язнів України” змогла повернути щонайменше 260 ув’язнених, які постраждали від насильницького переміщення. Як зазначали в організації, за період з 3 по 6 листопада 2022 року майже всіх засуджених/ув’язнених з пенітенціарних закладів Херсонської та Миколаївської областей, які перебували під російською окупацією, почали масово депортувати до Російської Федерації. За попередніми підрахунками, представники РФ могли депортувати від 1800 до 2000 людей. З них близько 1000 людей були хворі. Зокрема, 384 людини, що перебували на лікуванні в Голопристанській виправній колонії №7 та Снігурівській виправній колонії №5, хворіли на туберкульоз. Крім того, 704 людини перебували на лікуванні в багатопрофільній лікарні в Дар’ївській виправній колонії №10. Ми детально висвітлювали шляхи повернення депортованих і проблеми, які постають перед ув’язненими після повернення на територію України, у матеріалі.

Нагадаємо, що правозахисна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) створила інтерактивну мапу СІЗО та виправних колоній, де Росія утримує українських полонених. На мапі можна знайти дані про місця несвободи, розташовані як на території РФ, так і на тимчасово окупованих територіях, а також кількість громадян України, які там перебувають.