Насильницькі зникнення і тортури: РФ вчиняє злочини проти людяності

У третьому мандатному звіті Раді ООН з прав людини слідча комісія задокументувала серйозні порушення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Окрему увагу cлідчі приділили широко поширеним та систематичним насильницьким зникненням та тортурам, які вчиняють окупанти.

“Комісія дійшла висновку, що скоєні російською владою насильницькі зникнення та тортури є злочинами проти людяності. Вони були вчинені в рамках широкомасштабного та систематичного нападу на мирне населення та відповідно до скоординованої державної політики”, — йдеться в доповіді.

Насильницькі зникнення

Слідчі ООН зазначили, що російська влада затримувала на окупованих територіях представників місцевої влади, державних службовців, журналістів — усіх, кого російська влада сприймала як загрозу.

Окупанти утримували їх протягом невизначеного періоду часу, а потім переводили багатьох до офіційних місць ув’язнення на окупованих Росією територіях України або депортували до РФ. “У більшості випадків органи влади, які проводили затримання, і низка російських організацій систематично відмовлялися розголошувати місцеперебування зниклих безвісти, коли з ними зверталися родини, — йдеться у звіті. — Таким чином багато сімей залишилися без інформації про своїх близьких… Значні зусилля з розшуку зниклих на місцевому рівні, а також звернення до різних установ Російської Федерації пов’язані з ризиком для їх особистої безпеки та витратами”.

Комісія проаналізувала понад 280 отриманих від різних суб’єктів Російської Федерації відповідей на запити сімей. У більшості таких листів — жодної інформації про долю та місцезнаходження зниклих. У деяких — міноборони РФ визнало затримання людини, але не розголошувало інформацію про їхнє місцезнаходження, посилаючись на конфіденційність.

“У багатьох із цих листів цитується Третя Женевська конвенція, яка поширюється не на цивільних, а на військовополонених. Позбавлення цивільних осіб статусу захисту є незаконним, — наголошують експерти. — …Систематична відмова розголошувати інформацію про зниклих осіб ставить їх поза захистом закону та наражає на ризики нових порушень і злочинів”.

Часто відповіді різних російських органів влади суперечать одне одному: одні устанви повідомляють про те, що зникла без вісті особа ніколи не була затримана, тоді як інші — підтверджують затримання.

“У рідкісних випадках російська влада врешті-решт повідомляла родини про місцезнаходження зниклих, коли було висунуто звинувачення або винесено обвинувальний вирок, — йдеться в доповіді. — Тим не менш, навіть тоді така інформація зазвичай доходила до сімей через кілька тижнів або місяців після першого зникнення… Однак після такого офіційного визнання деякі жертви знову зникали безвісти”.

Особливо ускладнює пошуки зниклих те, що російська влада часто переміщує затриманих українців між різними місцями неволі на окупованих територіях чи в Російській Федерації. Іноді сім’ям доводиться покладалися на інформацію, отриману від звільнених із полону. Але щойно довідавшись про місцеперебування рідної людини, сім’ї дізнаються про те, що її вже перевели до іншої установи, і пошуки доводиться розпочинати знову.

Комісія задокументувала випадки, коли жертви насильницького зникнення були страчені, померли у полоні або вважаються мертвими. Алу і в такому випадку російська влада часто не надає родинам інформацію про обставини смерті їхніх рідних. Як приклад слідчі наводять історію Вікторії Рощиної, яка зникла в серпні 2023 року. Перше підтвердження того, що жінка перебуває у російському полоні, сім’я журналістки отримала лише у квітні 2024 року, а в жовтні стало відомо, що вона загинула в російській неволі. Інформації про причини її смерті батьки так і не отримали. Тіла загиблої російська влада не повернула.

Колишній мер Дніпрорудного Запорізької області Євген Матвєєв зник у березні 2022 року. Окупаційна влада не надавала родині жодної інформації про його долю чи місцезперебування, попри те, що колишні ув’язнені вказували, що бачили його у двох російських СІЗО. У 2023 році українська влада змогла підтвердити його затримання в РФ, а в листопаді його тіло повернули в рамках обміну. Він загинув унаслідок “закритої тупої травми тулуба з множинним переломом кісток скелета”, йшлося в свідоцтві про смерть. .

Слідчі дійшли висновку, що до масових насильницьких зникнень причетна російська влада на різних рівнях: “Широкомасштабний і систематичний характер насильницьких зникнень; послідовне залучення різних суб’єктів Російської Федерації до виділення та спрямування ресурсів і зусиль для утримання великої кількості цивільних осіб у різних об’єктах протягом тривалих періодів часу; надання типових відповідей сім’ям, які систематично не повідомляли про долю чи місцезнаходження зниклих безвісти протягом трьох років збройного конфлікту, свідчить про скоординовану державну політику. Нерозголошення місцезнаходження жертв додатково свідчить про намір російської влади позбавити їх захисту закону”. В ООН впевнені: все це є злочином проти людства, відповідно до статей 7(1)(i) та 7(2)(i) Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Катування

Тортури, страшні умови в місцях утрмання, сексуальгне насильство — ці злочини комісія розслідує від часу її заснуваання і теж дійшла висновку, що катування в російському полоні є злочином проти людяності. Адже російська влада застосовувує тортури відповідно до скоординованої державної політики, залучаючи для цього спеціально навчених людей.

“Регулярний персонал і підрозділи спеціального призначення Федеральної служби виконання покарань були основними винуватцями тортур у добре облаштованих місцях ув’язнення на окупованих Росією територіях України та в Російській Федерації під час насильницьких ‘процедур пропуску’, щоденних жорстоких практик і покарань, а також допитів… Російські збройні сили були головними винуватцями тортур у тимчасових місцях ув’язнення на окупованих Росією територіях України”, — наголошено в документі.

Крім персоналу, який керує місцями ув’язнення, так звані “допити” часто проврлили “слідчі”, які, як виявлялося, були співробітниками Федеральної служби безпеки Російської Федерації та рідше Слідчого комітету Російської Федерації.

Колишній військовополонений розповів слідчим, як під час “допитів” слідчий ФСБ вимагаючи зізнатися у злочинах, скоєних у Маріуполі. На відмову слідчий відреагував словами: “Неправильна відповідь. Мені потрібна відповідь, яка задовольнить мене і моє начальство” і наказав охоронцю СІЗО продовжити побиття.

Цивільна жінка свідчила, що на “допиті” охоронці били її гумовим кийком в груди, доки їй не стало важко дихати. “Ефесбешники” вимагали від неї зізнатися у шпигунств. Під примусом затримані люди підписували документи, які навіть не читали, та самообмовляли себе під час зйомок.

Комісія дійшла висновку, що співробітники ФСБ та Слідкому відіграли помітну роль у видаванні наказів про тортури під час допитів, які включають найжорстокіші форми тортур: “Скоординовані дії цих двох служб демонструють, як російська влада систематично використовувала тортури як метод соціального контролю, зрештою спрямованого на зміцнення свого контролю над окупованими нею територіями в Україні…. Ці висновки також показують, наскільки служби Російської Федерації діяли відповідно до політики, і підтверджують попередній висновок Комісії про те, що вони вчиняли тортури як злочини проти людяності”.

Нагадаємо, влітку минулого року Глобальна ініціатива T4P (“Трибунал для Путіна”) направила до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду подання, в якому довела, що широко і системно застосовуючи практику насильницьких зникнень, РФ імовірно вчиняє злочин проти людяності.

А у вересні 2023 року наші юристи направили до МКС подання, яке містить інформацію про випадки незаконного затримання та тримання в місцях несвободи цивільних осіб на території Харківської області після початку широкомасштабної військової агресії РФ в Україну. 

Повні тексти подань ініціативи T4P до Міжнародного кримінального суду розміщено в онлайн-бібліотеці Харківської правозахисної групи.