‘Я потрапив до вашої м’ясорубки’ — апеляційний суд в РФ залишив за ґратами українця Івана Забавського

Ми писали про Івана Забавського. Його мама, Марина Олексіївна жила в селі Тавільжанка Куп’янського району. Це село потрапило в окупацію в перші ж дні повномасштабного вторгнення. Івана війна застала в Харкові.

“Ваня пішов за тобою!”

— Мій син — не військовий, колись давно відслужив, а потім займався бізнесом, продавав у Дворічній шаурму, доки через карантин не довелося свою справу закрити, — розповідала нам Марина Олексіївна. — Винаймав квартиру в Харкові, а з вересня 2022 року волонтерив, розвозив по деокупованих селах ліки та хліб.

25 вересня під час обстрілу загинула старша сестра пані Марини — Тетяна. Лінія фронту пройшла майже через село. Снаряди літали просто над головою. Марина Олексіївна вирішила виїжджати. Безпечніше було це зробити в бік окупованої території, тож вона вирушила в сусіднє село, Будьоновку. Мати навіть не здогадувалася, що в цей час у бік Тавільжанки на велосипеді рушив за нею Іван. Під час контрнаступу ситуація на фронті змінювалася мало не щогодини. На багатьох інтерактивних картах в ті дні Тавільжанка вже була позначена зеленим — “під Україною”. Проте там залишалися росіяни.

— 30 вересня виходжу на зв’язок із рідними, а вони мені кажуть: “Ваня пішов за тобою!” Він хотів мене забрати з дому, евакуювати. Речі, хліб, ліки залишив... Узяв у людей велосипед і пішов з Дворічної, з деокупованої території, на окуповану. Я думала: “Ну куди ж він пішов? Там же сидять російські військові по хатах!” Але я сподівалася, що він вийде. Чекала.

Почалися місяці пошуків: Бєлгород, звернення до всіх інстанцій і — тиша. Коли бої в Тавільжанці трохи стихли, жінка з’їздила додому. Одна з сусідок підтвердила страшні підозри: бачила, як Івана вели російські військові. Лише за пів року, у травні 2023, вона отримала відповідь від російського міністерства оборони. Формулювання стандартне: “Затриманий за протидію СВО. Перебуває на території РФ”. Як потім з’ясується, весь цей час, коли Марина Забавська оббивала пороги кабінетів бєлгородських чиновників, її сина тримали недалеко — у тюрмі у Старому Осколі під Бєлгородом. Без зв’язку із зовнішнім світом.

— У червні 2023 я повернулася в Харків, а в липні зі мною зв’язалися журналісти з “Медіазони”. Вони розповіли мені, що Івана судять за шпигунство.

Суд

У січні 2025 року міський суд у Санкт-Петербурзі засудив Івана Забавського до 11 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунстві — “у збиранні та передачі за завданням іноземної розвідки (СБУ)” відомостей для використання їх проти безпеки Росії.

У своєму останньому слові Іван Забавський розповів про побої та голод, які пережив у полоні: “Ваша честь, ...прошу врахувати 10 місяців, які слідство так приховувало, а Міністерство оборони підтвердило... Ті довгих і жахливих 10 місяців у полоні, в якому день здавався роком, а може і вічністю, коли в день били мінімум двічі, а то і тричі. Голод, найгірше — це голод. Обід, перше та друге, становив 150 грамів. Їжа була як трава: прісна, сира, гнила. Воші нас просто заїдали, дизентерія, приниження і знову побиття. Живий? Електрика, гумові кийки — одні синці сходили, інші з’являлися. І так щодня: тортури та допити. Прошу врахувати те пекло, яке я пройшов і відчув на собі!”

Чому чоловіка судили аж в Санкт-Петербурзі, невідомо. “Так вирішили, — жартував його адвокат. — завдяки цьому рішенню Іван відвідав наше чудове місто, де раніше він не бував. Хотілося б, щоб за інших обставин це сталося, звісно”.

Апеляція

Як розповіли журналісти “Медіазони”, засідання апеляційного суду 17 червня пройшло в закритому режимі: “Після того, як трійка суддів зайшла до кабінету, в коридорі через гучномовці включили білий шум — зазвичай так роблять біля залів, де розглядають справи, що містять держтаємницю”.

“Первый отдел” опублікував останнє слово Івана Забавського перед апеляцією. Публікуємо уривки з нього.

— …Я вже три роки у вашій “м’ясорубковій” системі, яка перемелює всіх і вся. Де формальності та бюрократія — це лише антураж (нібито затримання, нібито слідство, нібито суд, нібито ще один суд).

Я не лицеміритиму і скажу те, що всі давно знають, але бояться сказати. Я почну із затримання. Те, що війська чужої держави робили на Харківщині, для громадян України є загадкою, а для громадян Росії — визволенням. І мене визволили від мого будинку, машини, району, моїх братів та сестер. Від моєї свободи та мирного життя.

Тоді, 2022 року, я пішов забирати свою матір з-під обстрілу. Я був проінформований, що мій будинок перебуває під контролем наших українських військ. Однак біля будинку мене затримали війська РФ і побачили в моєму телефоні “токсичні фоточки”. Так я потрапив у м’ясорубку вашої системи. Після затримання мене славно катували, били дубинками, ногами, стріляли над головою, лякали вбивством.

Мене катували по вісім годин на добу протягом перших семи днів. На сьомий день до мого закривавленого обличчя піднесли папери на підпис.

За законом, кримінальну справу зобов’язані порушити протягом 48 годин після затримання. Проте справу не порушували попри те, що сліди злочину виявили відразу. Так, без порушення кримінальної справи мене як полоненого помістили до білгородського “чорного об’єкту”, СІЗО. У статусі інкомунікадо я перебував 10 місяців. Мене щодня жорстоко били. Після цього “Бухенвальда” мені начепили наручники на руки та на ноги, зав’язали зашморг на шиї і, натягнувши пакет на голову, привезли до Санкт-Петербурга.

Слідство мені намалювало вісім томів. Моя вина в тому, що я українець, який жив недалеко від кордону, і який став заручником обставин, захищаючи свій дім та країну. Ви мене по суті викрали, я потрапив до вашої м’ясорубки. І ви мене судите за законами своєї країни, хоч я до вас не приїжджав. У вас людей садять навіть “зі слів”, без доказів, за командою “закрити”.

Я — народ! Я простий громадянин, хохол, якщо вам так завгодно, який не розуміє державних планів та геополітичних завдань. Я їм сало і п’ю горілку. Я думаю, як прогодувати сім’ю, і я проти війни та будь-якого насильства.

А ви з мене зробили шпигуна! Де ваша об’єктивна справедливість?

…Врахуйте хоча б мої 10 місяців тортур. Почніть із себе!

Яким судом ви судите, таким і вас судитимуть!

Не забувайте, ви судите українця, до якого горе прийшло додому непрохано.

Душа кожної людини, коли залишає тiло і cтає незайманою, йде до самого Бога i також стане перед ним, як i я зараз стою перед вами. І суд буде той справедливий, не такий, як зараз!

Ми, Українцi, сильний народ, ми пройдемо цей шлях до кінця, тому що з нами правда i з нами Бог!

Росія тримає у полоні тисячі цивільних українців. За інформацією Офісу Уповноваженого з прав людини, йдеться про 16 тисяч, ініціатива “Цивільні в полоні” називає цифру у 18 тисяч бранців. Процедури обміну цивільними полоненими не існує. Більшість із них проходить через страшні катування. 

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості вироків,  які суди в РФ та на окупованих територіях виносять українським військовополоненим і цивільним в’язням —  у 2023 році йшлося про десятки випадків, а торік рахунок йшов на сотні.