Мелітопольські бранці

Апеляційний військовий суд РФ залишив в силі вирок, винесений Південним окружним військовим судом мешканцю Мелітополя Ярославу Жуку. За “скоєння акту міжнародного тероризму” його засудили до 14 років позбавлення волі з відбуванням перших 4 років у в’язниці, а решти терміну — у колонії суворого режиму.

Як повідомляє Кримська правозахисна група, таке рішення виніс 23 квітня суддя Апеляційного військового суду РФ Максим Панін. Розповідаємо історію викрадення і засудження українського цивільного.

Били до втрати слуху

Ярослав Жук народився і жив у Мелітополі, займався ювелірною справою, мав власну майстерню. Коли почалася війна, взявся волонтерити. Окупанти викрали його в середині червня 2022 року, разом з іншим волонтером, Іллєю Єніним.

Згодом Ярослав розповів про затримання і про катування, яких зазнав. 17 червня його автівці шлях перегородив BMW. Озброєний чоловік витяг Ярослава з машини, побив, натягнув йому мішок на голову, одягнув наручники.

“Після цього він та якісь невідомі люди привезли мене до підвального приміщення, де тримали близько тижня. Точно сказати не можу, оскільки від тортур втрачав свідомість. Весь цей тиждень я перебував із мішком на голові, перемотаним скотчем. Приблизно кожні пів години приходили невідомі й катували мене: били струмом, прикладаючи дроти до ніг, рук, геніталій, мочок вух та сосків. Били тупим предметом по всьому тілу. Підпалювали газовим пальником ступні ніг, при цьому морально знущалися з мене», — цитує Кримська правозахисна група заяву Жука.

З руками, закутими в кайданки за спиною, Ярослав провів три дні. Тиждень — без їжі і майже без води.

“Мене регулярно били по голові, після чого я частково втратив слух. Під тортурами мене змушували обмовити себе. Коли я погодився, не витримавши знущань, мене із зав’язаними очима перевезли до іншого приміщення, без світла та води, де дали підписати надруковане зізнання у сфабрикованій справі”, — розповідав Ярослав.

Підписувати довелося багато паперів — і кілька варіантів “зізнань”, і протоколи “обшуків” — в автомобілі і вдома: “Мене змушували залишати відбитки пальців на різних предметах та речовинах. На одному з документів, які мене змусили підписати, я бачив звання та прізвище — капітан ФСБ Іпатьєв”.

“Під час обшуку мого будинку я не був присутнім. Ці люди прийшли до мене, малолітнього сина закрили, а над вухом моєї дружини відстріляли крамницю патронів, — заявить Ярослав під час суду. — Я погодився зробити аудіозапис, який мав бути доказом моєї провини. Співробітники ФСБ пояснили, про що я маю говорити — легенду, що я хотів когось убити, підірвати. Вони загрожували розправою моїй сім’ї, тому я, як розсудлива людина, виконав їхні вимоги”.

Чоловіка змусили вивчити напам’ять своє “зізнання”. Щойно обличчя загоїлося після побоїв, йому довелося розповідати про свій “злочин” перед камерою. 12 липня в інтернеті з’явився відеозапис, на якому Жук “зізнається” в тому, що він нібито “17 червня 2022 року намагався вчинити замах на директора Департаменту освіти міста Олену Шапурову”.

8 серпня Ярослав вивезли до Криму, до сімферопольського УФСБ.

“Під час першого допиту в окупованому Криму, куди мене привезли, я давав свідчення, які мені сказали, адвоката за згодою я не мав, був захисник за призначенням Кожухов, — казав згодом під час суду Жук. — Надалі у мене з’явився захисник за згодою, а сім’я виїхала з окупованого Мелітополя на територію Польщі, я вже не побоювався за їхнє життя і дав свої свідчення”.

Судили Ярослава в Ростові-на-Дону. Під час судового розгляду чоловік визнав, що дійсно мав вибуховий пристрій, лише один, але він був без уражальних елементів. Другий пристрій, як і ноутбук з телефоном, йому підкинули ефесбівці. Жук наполягав, що є комбатантом, а отже його мають утримувати за Женевською конвенцією — як військовополоненого. Прокуратура вимагала для Ярослава Жука 27 років ув’язнення.

25 червня 2024 Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону оголосив вирок: 14 років позбавлення волі. В останньому слові Ярослав Жук заявив: “Ви чудово знаєте і розумієте, що справа ця сфабрикована. Це очевидно не тільки для мого захисника, але для всіх присутніх. Я часто чув фразу ‘порушення мирного співіснування народів’. Я хотів би звернути вашу увагу на те, що я з вами розмовляю російською мовою. Дружина моя розмовляє російською мовою, син мій розмовляє російською мовою, вся родина. Нас ніхто за це не утискав, ніколи в нас не було конфліктів з україномовним населенням. Ми мирно співіснували до 22 лютого 2022, коли на нас полетіли російські ракети. Ми ховалися від цих ракет у підвалах, потім вилазили з підвалів — ховали своїх сусідів, потім залазили назад у підвали і ховалися від російських ракет. Ви прийшли до нас із війною і судите нас за те, що ми захищаємось, називаєте нас терористами. Ваші озброєні співвітчизники увірвалися до мене до хати — мого сина неповнолітнього, який інвалідом є, відібрали у матері, а в дружини над головою відстріляли магазин патронів. Хто з нас після цього терорист? І ви називаєте мене після цього терористом за те, що я виконував свій громадянський обов’язок. У мене в країні було оголошено воєнний стан і сидіти, мовчки спостерігати, як ваші озброєні співвітчизники творять свавілля в моєму місті, я просто не міг. Я виконував свій громадянський обов’язок. У мене все”.

Мелітопольська п’ятірка

Тим часом у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону триває розгляд справи ще п’ятьох мешканців Мелітополя. Як повідомляє Мелітопольська міська рада, окупанти звинувачують Ігоря Горлова, Андрія Голубєва, Юрія Петрова, Володимира Зуєва та Олександра Жукова в підготовці терактів. “Усі вони — колишні військовослужбовці ЗСУ, ветерани або мобілізовані, частина з них мала стосунок до місцевої тероборони”, — йдеться в повідомленні.

Окупаційна влада звинувачує їх у тому, нібито вони збиралися влаштувати вибух біля пункту видачі гуманітарної допомоги в Мелітополі у квітні 2022 року. За обвинуваченням у “готуванні до акту міжнародного тероризму” та “участі у терористичній організації” (статті 30 і 361 КК РФ) окупаційна прокуратура вимагає для мелітопольців від 14 років 10 місяців до 16 років позбавлення волі.

Чоловіків викрали у квітні 2022 року — забрали з осель рано-вранці, натягнувши мішки на голову. Далі — катівня без зв’язку із зовнішнім світом.

Потім ФСБ відзвітує: “Припинено діяльність української диверсійно-терористичної групи, яка здійснювала за завданням співробітників СБУ підготовку теракту щодо російського гуманітарного конвою та військовослужбовців Російської Федерації з використанням замінованого автомобіля”. У відеороліку — втомлений Ігор Горлов монотонно проголошує явно завчений текст про автівку, яку він нібито замінував: “Цей засіб потрібно було спорядити вибуховою речовиною в передньому бампері автомобіля для ураження техніки на дистанції орієнтовно в п’ять метрів”.

Які “слідчі дії” призвели до цього зізнання, можна лише уявляти. Відомо, що після затримання і кількох днів катувань окупанти відвезли Горлова до гаража і самі примусили “замінувати” автівку, яка потім фігуруватиме у справі. Тоді й новину зняли. 18 квітня українські телеграм-канали повідомляли про те, що в мелітопольську лікарню після спроби самогубства доправили полоненого військовослужбовця, який просив лікарів не рятувати його. Це був Ігор Горлов.

Схожі “слідчі дії” проводили і з іншими затриманими цивільними. Після того — етап до Криму (офіційне обвинувачення висунули лише тут), СІЗО “Лефортово” і зрештою Ростов-на-Дону, суд.

За версією ФСБ, 19 квітня російські спецслужби зупинили у Джанкої автомобіль “Таврія”, в якому були набої, вибухівка, гранати і навіть радіостанція. Насправді на той момент усі п’ятеро мелітопольців уже протягом двох тижнів перебували в катівнях. Свідки плуталися у показаннях, суперечили одне одному. Головний свідок взагалі підсудних не знав особисто. Та й деякі члени “банди” познайомилися вже під час суду. Головні докази — самообмовляння під тиском і тортурами. “Захист наполягає на повній невинуватості всіх п’ятьох, наголошуючи, що йдеться про цивільних бранців, яких Росія намагається представити ‘терористами’ заради залякування населення окупованих територій”, — йдеться в повідомленні Мелітопольської міської ради.

Як заявляла у своїй доповіді Спеціальна доповідачка ООН з питань прав людини в Росії Маріана Кацарова, за останні десять років у Росії кількість вироків за звинуваченнями у тероризмі збільшилася у п’ятдесят разів: “При цьому не було винесено жодного виправдувального вироку. Було розширено коло злочинів, що кваліфікуються як тероризм, і посилені заходи покарання”.

Українці — як військовополонені та цивільні — часто опиняються на лаві підсудних. За підрахунками “Меморіалу”, один лише Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону торік виніс щонайменше сто вироків у “терористичних справах”, що стосувалися українців. Слідство і судові процеси у більшості з них важко назвати справедливими і законними.

Парламентська асамблея Ради Європи звертала увагу на відкриті в РФ кримінальні провадження проти українських громадян: “Звинувачення, висунуті проти них, мають різний характер — убивство, членство в терористичній організації, загрози національній безпеці тощо — і іноді є сукупними”. ПАРЄ наполягає: “Українські цивільні особи, затримані з метою кримінального переслідування або ув’язнені у зв’язку війною РФ проти України, користуються відповідними правами та гарантіями, відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також МПГПП”.