Як повідомляє “Медіазона”, 21 січня в Ростові-на-Дону завершився розгляд справ “азовців” — Сергія Самохвала та Владислава Заржицького. Їх визнали винними в “проходженні навчання з метою тероризму” та “участі в терористичній організації”. Владислава засудили до 18 років колонії суворого режиму, а Сергія — аж до 28. Для останнього це вже третій вирок, тому суд частково склав попередні строки ув’язнення — 22 роки й три місяці та 23 роки неволі.
У червні минулого року Сергія Самохвала разом із трьома побратимами — Семеном Северином, Сергієм Гайковичем та Артемом Вишняком — так званий “верховний суд ДНР” засудив за “замах на вбивство, умисне ушкодження чужого майна та жорстоке поводження з цивільним населенням із застосуванням заборонених методів ведення війни” — нібито за обстріл села Бердянське. За кілька місяців до цього, у березні 2025-го, вони вже отримали вирок у “ДНР” фактично за те саме — за “обвинуваченням у жорстокому поводженні з цивільним населенням, замаху на вбивство двох і більше осіб з мотиву ненависті, пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом”.
Кількома днями раніше Південний окружний військовий суд виніс повторний вирок іншому “азовцю”, Дмитру Поповичу. Рік тому підконтрольний Москві “суд” у “ДНР” присудив йому 28 років позбавлення волі за те, що він нібито “надав наказ підлеглим убити трьох мирних мешканців Маріуполя”, двоє з них, мовляв, загинули. Тепер, у Ростові-на-Дону, Дмитра засудили на 18 років за “навчання тероризму” та “участь в терористичній організації”. Складення вироків дало 29 з половиною років колонії суворого режиму.
За цим же сценарієм засудили і Дмитра Чибукова: до призначених у “ДНР” 25 років “за віялові обстріли мирного населення” додалися винесені у Ростові-на-Дону шість років за “участь у терористичній організації” та 16 — “за навчання”. У сумі це дало 29 років.
Нагадаємо, у жовтні минулого року журналісти видання “Медіазона” виявили 45 українських військовополонених, яких судять вдруге, а то й утретє. Здебільшого йдеться про “азовців” та “айдарівців”. Тоді експерти, з якими поговорили журналісти, припустили, що такі повторні вироки — це спроба російських силовиків таким чином покращити звітність, а також створити образ страшного ворога, який вбиває цивільних.
Також нещодавно стало відомо, що суд у Ростові-на-Дону відправив за ґрати на 20 років військовополоненого Михайла Ігуменцева — і знову ж таки за “тероризм”. Чоловік потрапив у полон у Маріуполі навесні 2022 року. Звинувачення стандартне: “участь у терористичному товаристві” та “навчання тероризму”, тобто просто за проходження стандартного курсу базової військової підготовки і за захист України від окупантів. Розгляд справи зайняв лише близько трьох місяців.
Під каток переслідувань за належність до “Азову” потрапляють і цивільні. Минулого тижня стало відомо, що до восьми років колонії загального режиму засудили колишнього депутата Старобільської міськради 65-річного Олексія Козачка — за “участь і терористичній організації” та “незаконне зберігання вибухових речовин”. За версією “слідства”, у 2024 році, перебуваючи в окупованому Старобільську, він якимось чином вступив до лав “Азову” та ще й “брав участь у бойових діях проти збройних сил РФ на території Луганської та Донецької народних республік”.
Комбатантів не можна притягати до кримінальної відповідальності лише за приналежність до збройних сил і участь у бойових діях. Кримінальне переслідування військовополонених має відбуватися відповідно до положень ІІІ Женевської конвенції та І Додаткового протоколу, а також Міжнародного пакту про громадянські й політичні права.
Втім, кримінальне переслідування воїнів з “Азова” немає нічого спільного з правосуддям. Більшість із них отримує величезні терміни за терористичними статтями просто за захист Батьківщини. Верховний Суд РФ ухвалив рішення про заборону “Азова” 2 серпня 2022 року, в цьому документа підрозділ був названий “терористичною організацією”. Чимало “азовців”, яких тепер судять, на той момент вже кілька місяців перебували в полоні. При цьому навіть в Росії відповідальність, що має зворотну силу, у кримінальному та адміністративному праві заборонена.
Цікаво, що довгий час рішення російського Верховного Суду залишалося засекреченим. Лише торік, завдяки Центру Меморіал, воно потрапило в загальний доступ. На думку правозахисників, в основі цього рішення — бездоказові твердження, беззаконне поширення юрисдикції російського суду на територію України, кілька не пов’язаних між собою подій, вироків та рішень у справах про адміністративні правопорушення, загальне нехтування правом.
У березні минулого року завершився розгляд однієї з найбільш масових справ, яка стосувалася “Азову”. Тоді на лаві підсудних опинилися 24 особи — деякі з них були пов’язані з підрозділом вкрай віддалено. Хтось був чинним військовим і зі зброєю в руках захищав Маріуполь, а дехто давно залишив службу, тож мав би вважатися цивільним. Крім того, серед підсудних опинилися колишні вільнонаймані працівники господарських служб “Азова” і кухарки тилового забезпечення. На суді вони розповідали, що їхні свідчення були фальсифіковані, їх “допитували” без адвокатів, принижували, відмовляли в медичній допомозі, катували. Один із 24-х “азовців”, Олександр Іщенко, загинув у полоні.
Тим часом за інформацією ПЦ “Меморіал”, Південний окружний військовий суд і Ростові-на-Дону ставить “рекорди”: у грудні сюди надійшло на розгляд понад чотири десятки кримінальних справ проти громадян України. Загалом за останній місяць минулого року тут винесли вироки у 28 справах, де фігурують українці.
