“За завданням куратора зловмисниця здійснювала збирання і передачу противнику відомостей про діяльність наукових, освітніх та інших установ ЛНР та Республіки Крим, до яких мала доступ за посадою”, — цитує пресреліз ФСБ Правозахисний проєкт “Підтримка політв’язнів. Меморіал”. На відео обличчя жінки заблюрене, голос змінений. Але правозахисники впевнені: це саме Марина Коваленко.
За інформацією Кримськотатарського ресурсного центру, директорку Луганської школи мистецтв №1 затримали рік тому в алуштинському готелі “Славутич”. Можливою причиною затримання тоді називали донати на підтримку ЗСУ. Кілька місяців про жінку не було нічого відомо. У лютому правозахисний проєкт “Трибунал. Кримський епізод” із посиланням на джерело в службі виконання покарань РФ повідомив, що Марину Коваленко понад пів року тримали у повній ізоляції в СІЗО№2 Сімферополя, після чого перевели до СІЗО №1. Також йшлося про те, що жінку обвинувачують у “держзраді”, хоча подробиці справи були невідомі.
За версією російських спецслужб, Марину Коваленко завербували представники СБУ, коли вона перетинала кордон із Польщею, мовляв, як підставу для вербування використали “факт залежності”, адже син Коваленко служить в ЗСУ.
На відео жінка переказує “розмову з куратором”. Вона нібито спитала, чим їй доведеться займатися, і отримала відповідь:
“— Нічим особливим. Ось ви чим займаєтеся?
— А чим займаються в музичній школі? Вчать дітей грати на інструментах, співати, малювати, танцювати.
— Ну ось будете фотографувати і надсилати деякі накази, які вам буде спрямовувати Росія”.
Крім того, у ФСБ завили, буцімто жінка мала “встановлювати пересування військової техніки”.
Також стало відомо про вирок, винесений Севастопольським міським судом мешканцю Сімферополя Леоніду Горецькому. Як ідеться у статті “Кримського процесу”, 15 червня його засудили до 17 років в колонії суворого режиму за обвинуваченням у “держзраді” та “незаконному обігу вибухових речовин та пристроїв за допомогою інтернету”. Леоніда Горецького викрали у березні 2025 року. Справу суд розглядав чотири години.
Масштаби переслідування цивільних на окупованих Росією українських територіях зростають з кожним роком. При цьому такі переслідування відбуваються майже за ідентичним сценарієм: викрадення, при якому рідні не мають змоги довідатися про місцеперебування затриманого, що відповідає визначенню “насильницького зникнення” за Римським статутом МКС; тримання інкомунікадо, погрози, катування; примус до самообмови і лише після цього офіційний “арешт” і висунення обвинувачення. Судові процеси над українцями є просто формальністю і радше нагадують “театр фарсу”.
Навесні цього року Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини встановила, що суди в РФ та на окупованих нею територіях порушують гарантії справедливого судового розгляду, викладені в міжнародному праві прав людини та міжнародному гуманітарному праві, зокрема принципи презумпції невинуватості, неретроактивності законів, права не бути примушеним до свідчень проти себе або до визнання вини, а також права бути засудженим незалежним та безстороннім судом.
Крім того, правозахисна ініціатива Civic Evidence оприлюднила аналітичну доповідь щодо механізмів кримінального переслідування громадян України в РФ. Її автори дійшли висновку, що в Росії сформувалася стійка система фабрикації кримінальних справ щодо українців: “Ключовим елементом цієї системи є поєднання викрадень, утримання incommunicado, катувань та відсутності судового контролю. Цивільні особи становлять значну частку постраждалих і є однією з найбільш уразливих груп. Судова система виконує функцію легалізації порушень, а не їх запобігання”.
