28 липня є загальнодержавним Днем пам’яті. Його було започатковано торік, в річницю трагедії в Оленівці: в ніч з 28 на 29 липня 2022 року у бараку, куди перевели полонених “азовців”, прогриміли вибухи, що забрали життя понад пів сотні захисників, щонайменше 151 людина була поранена.
Нещодавно правозахисна ініціатива Civic Evidence підготувала доповідь, присвячену становищу українських військовополонених з “Азову”. Окремо в ній досліджуються події, що відбулися чотири роки тому в Оленівці. Військові Маріупольського гарнізону, що обороняли “Азовсталь”, у травні 2022 року за наказом командування вийшли з металургійного комбінату. “Операція проходила за участю Міжнародного комітету Червоного Хреста та ООН; при цьому Міжнародний комітет Червоного Хреста здійснював реєстрацію військовослужбовців, які виходили, що підтверджувало їхній статус військовополонених, — йдеться в доповіді. — … У публічній комунікації цей крок нерідко описувався як перехід у так званий ‘почесний полон’, що передбачав подальший обмін військовополонених . Загалом у полон потрапило близько 2500 осіб із різних формувань, які брали участь в обороні ‘Азовсталі’… Значну частину українських військовослужбовців, які потрапили в полон, включаючи бійців полку ‘Азов’, доставили до колонії в Оленівці на окупованій території Донецької області (колишня Волноваська виправна колонія № 120)”.
Спочатку “азовці” жили у двох бараках на території колонії. За день до теракту 198 з них переселили до окремого приміщення у промисловій зоні. Свідки розповідали, що в цьому приміщенні двоярусні ліжка стояли дуже щільно, воно не було пристосоване для довгого перебування двох сотень чоловіків. Перший вибух пролунав о пів на дванадцяту 28 липня. Другий — приблизно о 23:45. Незабаром — ще один.
“Бачу повалені ліжка. Більшість відкинуло вибуховою хвилею. Під ногами відчуваю щось схоже на моторне мастило, мабуть, звідкись розлилось у результаті вибуху. Біля гідравлічного преса я перелазив по ліжках нагору, потім по низу. Мастило перемішалося з кров’ю. Ближче до входу бачу розірвані тіла. Багато розкиданих тіл. Хлопці загинули одразу. Одне з тіл ще палало, мов факел. З боку щитка бачив іскри. І навколо багато диму, вогонь”, — цитували журналісти Медійної ініціативи за права людини одного зі свідків, медика із позивним Хасан.
Після вибуху постраждалі кілька годин залишалися без допомоги. Колишні полонені розповідали, що адміністрація колонії “навіть не намагалася рятувати поранених”. За словами Геннадія Харченка, російська охорона відкривала попереджувальний вогонь, і тільки ближче до ранку полонені українські медики отримали дозвіл “розпочати надання допомоги та провести первинне сортування поранених перед евакуацією”. Багатьох тяжкопоранених вивозили ватажівками, що, разом з відсутнстю допомоги одразу після вибухів, призвело до додаткових смертей.
Російська влада та денеерівці намагалися створити картинку, буцімто це Україна вдарила по власних військовослужбовцях американською системою HIMARS. Україна наполягала, що РФ терактом прагнула приховати факти катувань і позасудових страт полонених. Всебічного об’єктивного розслідування так і не було проведено — Росія не допустила до місця загибелі “азовців’ міжнародних експертів, докази було знищено.
“За словами колишніх полонених, зокрема артилеристів, характер руйнувань не відповідав наслідкам ракетного або артилерійського удару: у будівлі не було характерної вирви, тоді як у стелі утворився великий отвір, вивернутий назовні, що може свідчити про вибух усередині приміщення. Свідки також зазначають, що характер уражень — велика кількість загиблих одразу, тяжкі опіки та потужна ударна хвиля — відповідає ефекту термобаричного заряду, який спричиняє максимальне ураження в замкнутому просторі”, — йдеться доповіді Civic Evidence.
Представники Управління Верховного комісара ООН з прав людини опитали 50 свідків тих подій, проаналізували відео- та фотоматеріали і дійшли висновку, що вибухи спричинили не ракети HIMARS. “Військовополонені перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, яке вимагає гуманного поводження з ними та зобов’язує державу, що їх утримує, забезпечувати їхню безпеку. У разі загибелі або заподіяння військовополоненим тяжких тілесних ушкоджень держава, що їх утримує, зобов’язана провести офіційне і ретельне розслідування… Попри ці зобов’язання, влада Російської Федерації вжила заходів, які перешкоджали незалежним спробам встановити факти щодо вибухів в Оленівці. Місце події не було збережене, а навпаки, було забруднене, а речові докази — знищені або пошкоджені. Російська Федерація не надала доступу спостерігачам ООН, і жодних інших незалежних експертних аналізів проведено не було”, — заявили у 2024 році в Офісі Верховного комісара ООН з прав людини.
В липні 2024 року Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора оголосили підозру екскерівнику колонії в Оленівці Сергію Євсюкову та його колишньому першому заступнику Дмитру Нейолову.
Наприкінці 2024 року одразу кілька громадських організацій (МІПЛ, УГСПЛ, Yahad-In Unum, OSINT FOR UKRAINE та Спільнота Оленівки) передали до Міжнародного кримінального суду повідомлення щодо власного розслідування теракту в Оленівці. Розслідувачі дійшли висновку: вибухи в Оленівці були навмисною атакою з боку РФ. На думку правозахисників, відповідальними за загибель українських військовополонених, крім Євсюкова та Нейолова, є також:
- директор т. зв. Державної служби виконання покарань Міністерства юстиції ДНР Юрій Дорошенко,
- директор Федеральної служби виконання покарань РФ Аркадій Гостєв, його заступники Валерій Боярінєв та Рустам Степаненко,
- т. зв. керівник угруповання ФСВП у ДНР Кирил Попов,
- голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін та його заступник Костянтин Корпусов,
- командувач Південним угрупованням військ РФ в Україні у червні-вересні 2022 року Сергій Суровікін.
“Азовців”, які пережили події Оленівці перевели до інших установ, де умови утримання були ще гірші. Востаннє вони потрапляли на обмін в лютому 2026 року.
За інформацією Омбудсмана Дмитра Лубінця, в неволі від катувань загинуло щонайменше 406 українських полонених — як військових, так і цивільних. 146 з них були підтверджені Міжнародним комітетом Червоного Хреста як полонені. Щодо полону решти інформація була отримана з інших джерел. Тим часом Офіс Генерального прокурора повідомляв про досудові розслідування за фактами загибелі 311 полонених у ворожих місцях несвободи. Ми писали про загибель у полоні ‘азовця’ Олександра Іщенка, цивільних Вікторії Рощиної, Євгена Матвєєва, Олексія Винниченка, Олександра Маркова.
