Про це під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування злочинів, вчинених Російською Федерацією проти журналістів та інших працівників медіа, розповів заступник начальника управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Нацполіції Дмитро Шевчук. Слідство ще триває, тому всю інформацію правоохоронці оприлюднити не можуть. Їм вдалося встановити точний маршрут, за яким окупанти переміщували викрадену журналістку, та зібрати доказову базу щодо її вбивства.
Бажаючи розповісти світу про переслідування росіянами цивільних на окупованих територіях, 26 липня 2023 року Вікторія Рощина перетнула латвійсько-російський кордон в пункті пропуску “Вієнтулі”. 1 серпня приїхала в Енергодар. Орендувала квартиру, яка на думку слідчих, вже заздалегідь могла бути облаштована камерами та “прослушкою”, адже факти вказують на те, що російські спецслужби слідкували за журналісткою ще від кордону.
4 серпня зв’язок з нею було втрачено. За словами Дмитра Шевчука, жінку кілька днів утримували у захопленому окупантами відділі поліції, а потім перевезли до Мелітополя, ймовірно, до катівні у приміщеннях компанії “Руслан комплект”. Тут її піддавали тортурам: саме після перебування в цьому місці на тілі Вікторії з’явилися різані рани.
Не пізніше 30 грудня журналістку доправили на територію РФ, у СІЗО№2 у Таганрозі, де помістили до камери №124. Умови перебування тут були жахливі: фізичний і психологічний тиск, антисанітарія, обмеження у воді та їжі, постійне стояння з ранку до відбою. У випадку порушення — побиття.
“Все це відбувалось через те, що вона відмовилась співпрацювати з адміністрацією, вчити російський гімн, відмовлялась від виконання їхніх незаконних вимог, постійно зверталася до адміністрації з приводу того, що необхідно надавати їжу, яку хоча б можна вживати, медичну допомогу, якої вона потребувала, теплі речі тощо, — розповів Дмитро Шевчук. — Встановлено, що саме в період її перебування у СІЗО№2 міста Таганрога, Вікторії було завдано тяжке тілесне пошкодження — перелом потиличної кістки. Це ми виявили під час проведення судово-медичних експертиз”.
У вересні 2024 року Вікторію Рощину етапували в Кізел. Наовприбулі пройшли через жорстоку кількагодинну “прийомку”: співробітники СІЗО били українців руками, ногами, гумовими кийками (саме під час цієї зустрічі вони забили на смерть міського голову окупованого Дніпрорудного Євгена Матвєєва).
“Керівник установи достовірно знав, що на території ввіреної йому установи утримується журналістка Вікторія Рощина, яка вже перебувала в дуже тяжкому стані. Ми довели, що він умисно не вжив заходів для покращення її стану, а навпаки, продовжив організовувати умови, які погіршили ще більше її становище”, — наголосив Дмитро Шевчук.
Він розповів, що 11 вересня Рощину помістили до камери №85. Там на неї чекали холод, відсутність теплого одягу і води, недостатня кількість гігієнічних засобів та ліків. На споживання їжі та миття посуду давали не більше трьох хвилин. Навіть відвідування туалету — лише по команді. У випадку непокори — побиття.
12 вересня один із працівників СІЗО побив Вікторію і ще двох жінок, які перебували з нею в камері. Після цього Рощиній стало зовсім зле: вона не могла самостійно пересуватися, навіть вставати з ліжка, постійно втрачала свідомість. 19 вересня Вікторія померла.
У серпні 2025 року українські правоохоронці повідомили про підозру Олександру Штоді, колишньому начальнику СІЗО №2 у Таганрозі, в якому “була організована система репресивного поводження із незаконно утримуваними громадянами України, зокрема цивільними особами” Також його було включено до санкційного списку. У грудні 2025 року підозру оголосили В’ячеславу Перевозкіну, який на той час був тимчасовим виконувачем обов’язків начальника СІЗО №3 у Кізелі.
Передісторія
Нагадаємо, українська журналістка Вікторія Рощина колись працювала на hromadske, потім була позаштатною авторкою “Української правди”, “Українського радіо”, “UA:Перший” та “Цензор.нет”, писала для Радіо Свобода. У 2022 році за репортажі про повномасштабне вторгнення Росії в Україну Вікторія Рощина отримала премію “Мужність у журналістиці”. Вперше потрапила у російський полон у березні 2022 року. Але тоді після 10 днів неволі її відпустили. Вдруге Вікторія Рощина зникла безвісти у серпні 2023 року, коли вирушила на тимчасово окуповану територію України: хотіла розслідувати викрадення цивільних. Про долю журналістки нічого не було відомо аж до весни 2024 року, коли її батьки отримали від міноборони РФ офіційне підтвердження того, що їхня донька “затримана і перебуває на території Російської Федерації”. У жовтні 2024 року стало відомо, що Вікторія померла 19 вересня. Тіло жінки — з численними ознаками катувань і розтину — повернули в лютому 2025 року.
У квітні 2025 року міжнародний проєкт Viktoriia Project, до якого увійшли журналісти з шести країн, серед яких — “Українська правда”, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, “Важные истории” — оприлюднив результати власного розслідування викрадення і смерті Вікторії Рощиної. Вже в Таганрозі вона вкрай потребувала медичної допомоги: в неї була лихоманка, болів живіт, вона значно втратила вагу.
У вересні минулого року журналісти “Слідства Інфо” назвали місце смерті журналістки — Пермський край, місто Кізел, СІЗО№3.
У квітні цього року “Репортери без кордонів” (RSF) знайшли свідків, які були в полоні поруч з журналісткою в останні дні її життя. Вони розповіли, як 18 вересня Вікторії “було недобре, вона попросила в охорони чаю, але їй грубо відмовили”. Невдовзі прийшов медичний працівник, зробив їй укол. Смерть Вікторії Рощиної зафіксували наступного дня.
За інформацією Офісу Генпрокурора, від початку повномасштабного вторгнення було відкрито 128 кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених проти журналістів та інших представників медіа. Потерпілими правоохоронці визнали 139 працівників медіа та їхніх рідних. Станом на сьогодні Росія утримує в полоні щонайменше 28 українських журналістів, зокрема Анастасія Глуховська з Мелітополя перебуває в СІЗО міста Кізел.
Як заявив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець під час презентації проєкту “Зроблено в Росії. Доставлено в полон”, в Росії загинули від тортур понад чотири сотні українців, які мали підтверджений статус полонених: “За нашими даними 406 громадян України в статусі військовополонених, цивільних заручників, які були верифіковані, мали статус ‘полон’, підтверджений або представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста, або підтверджений іншими методами та з інших джерел, були закатовані й повернуті в Україну, на жаль, на щиті”.
Торік Міністерство внутрішніх справ України повідомляло: 80% тіл українців, які РФ передає з місць ув’язнень, мають ознаки катувань.
