‘Тут було кладовище’, — мешканець села Загальці
Ми купили будинок сім років тому. Навели лад, провели воду — і почалася війна. Зранку я прокинувся, дружина прокинулась, каже, щось ми проспали, бо оголосили воєнний стан. Потім я пішов до магазину купити хліба і зрозумів, що вже нічого не куплю. Величезні черги [були], вигрібали люди все. Я тільки купив пачку рису. Більше нічого не було. Ані хліба, ані продуктів, нічого.
Потім з боку Іванкова почалися вибухи. Тут зникло світло одразу, зв’язку не було. Почали давати гуманітарку біля сільради. Пішли до сільради восьмого березня, їде чоловік машиною і кричить: ховайтеся, їдуть танки. Зайшли наші хлопці на чотирьох БМП, проїхали до кінця села, там їх зустріли росіяни, вони повернулися в село — і тут усе почалося.
Почалися бомбардування. Як нам військові казали, що ми можемо зробити? У них був наказ звільнити Бородянку. Вони до Бородянки під’їхали, їх зустріли [росіяни] вогнем. Вони повернулися у село. У них тут було мало техніки, а он там село Галинка, там стояли росіяни. Там було 20 БМП, 20 ще чогось, багато техніки. І це так: наші туди один раз стрільнули, звідти прилітає десяток. І “гради”, і снаряди, і безпілотник.
От у нас кози, а восьмого березня ми перебралися до сусідки у погріб. І оце так: над селом літає гвинтокрил, коли він відлетів, за 20 хвилин можна встигнути подоїти та нагодувати кіз. Тільки полетів гвинтокрил, 20 хвилин минуло, починаються бомбардування.
До 16-го числа ми досиділи, бачимо, що вже вийти з погреба неможливо. Усі поля, будинки, повністю все обстрілювали. Ми 16-го числа в чому були в машину — і за село, на дачі, в ліс. Три доби просиділи у лісі: кози і ми. А потім небайдужі люди, хто на дачах залишився жити, показали нам занедбаний будинок. Привели його до ладу, перезимували там. Потім вже благодійники поставили нам модульний будинок, і звідти ми перебралися сюди.
Вони [росіяни] заходили, коли ми на дачах були. Там дачне поселення і глухий кут. Далі немає куди їхати. Вони приїхали двома БМП, по дачах проїхались. Подивилися, що немає куди їхати і немає військових. Потім приїхали, походили по хатах, побачили, де хто живе, позабирали телефони, у деяких хотіли паспорти забрати. А тут у селі понапиваються, машин багато ж залишили, і п’яні оце каталися. Розганяються і у паркан машиною. “Ба-бах”, вийшли — “ха-ха” і пішли. Собак постріляли на дачах.
Наш дім згорів, коли ми вже поїхали. Ми лише стояли, спостерігали з дач. А потім, як пішли росіяни, то приїхали. І вже через поворот виїжджали, один будинок спалений, другий, і нашого немає.
У нас був дерев’яний зруб, повністю під нуль, і пічка стояла. Це те, що не згоріло. Така температура була, що банка трилітрова не те що луснула, а просто пом’ялася. Оце така температура була. Отам приліт, тут приліт. Тут сарай стояв. Триста будинків у селі повністю зруйновані. Сьомого числа прилетіла бомба чи що, в школу влучили і підстанцію електричну. Там така яма була, як у нас пів ділянки.
Як сусідські діти, зять з донькою і дітьми поїхали, а сусідка лишилася, ми тут стояли, розмовляли через сітку. Летить звідти винищувач, я дивлюсь: отам тільки хата “ба-бах”, ганчір’я полетіло. А він теплушки поскидав, розвернувся і пішов. Вночі багато літали. Вдень не так, а вночі — сильно. Виходиш на вулицю, здається, що над головою прямо. Такий гул… Аж присідав. Страшно дуже [було].
Ми ще як у погребі сиділи з дідусем та бабусею, початок вулиці почав горіти. Я вийшов і дивлюся — хата горить. Кажу, це не ваша? Дід вискочив, побіг туди, баба галасує, чого ти туди пішов. Це ж тут на перехресті стояли, щоб не пускати росіян. Вони хотіли через Майданівку йти на Житомир.
У нас тривожна валізка була, якісь продукти. Спали в машині, бо я встиг запхати в машину два матраци, що скрутив з ліжка. Багаття палили, кози біля нас, молоко. Ми 16-го виїхали, в лісі залишили машину і пішки прийшли сюди. Тільки зайшли у двір, приїхав чоловік з тероборони, а у нас тут у залізних діжках зберігалася кукурудза, пшоно. Тут же були і кури, і гуси, і качки, і кози. То я діжки так висипав, щоб було що їм їсти. Прийшли на другий день, цей з тероборони каже: “О, у вас кукурудза, дайте відро кукурудзи”. Кажу: “Бери”. Тут вони [росіяни], мабуть, побачили з дрона, що під’їхала машина, і почався обстріл. Тут і півні літали, і кури.
Ми коли приїхали сюди третього, тут було кладовище. От чим вони лупили? Можете уявити стару-добру чавунну ванну. Вона згори побита. Усе було потрощене. І я коли тут усе вирізав бензопилою, напевно, штук десять ціпків порвав. Купа уламків, а вони настільки тверді, що лише зачепить ціпок — все. І оце я все повивозив на смітник. Таке…
Щоб вони сюди більше не приходили, щоб повиздихали усі! Горя наробили такого.