пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200611
02.05.2006 | Георгій Кобзар

Бажаєш мати роботу – працюй та помовчуй

   

Під таким гаслом нерідко будуються взаємовідносини між роботодавцем та робітником у сучасній Україні. «В одну воду не можна увійти двічі», – так повчали стародавні мудреці. Громадянин Єрмолаєв відчув це на собі: після незаконного звільнення з Чугуївського авіаційного ремонтного заводу у 2004 році, він незабаром поновився, через суд, на робочому місці, але знову був звільнений у 2005 році. Проте, цього разу правосуддя було не на його боці: Чугуївський міський суд відмовив Єрмолаєву у задоволенні нового позову.

Є дві, протилежні, точки зору на цю ситуацію. Валерій Єрмолаєв та декілька інших працівників заводу, що були звільнені майже одночасно з ним у 2004 р., убачають, що їх звільнення є покаранням за критику на адресу нової адміністрації, за те, що вони відстоювали правду, вимагали своєчасної виплати зарплатні. Керівники підприємства, навпаки, доводять, що Єрмолаєв – типовий порушник трудової дисципліни, тому його повторне звільнення минулого року – цілком обґрунтоване і законне.

Якщо залишатися неупередженим та не ставати на бік тієї чи іншої сторони, необхідно просто навести хронологію трудового конфлікту.

24.06.2004 р. Єрмолаєва В.Ю., слюсаря по ремонту автомобілів, було звільнено за ст. 40, п. 3 КЗпП України «за систематичне невиконання трудових обов’язків». У липні того ж року він звернувся до місцевого суду з позовом до держпідприємства Міністерства оборони України «Чугуївський авіаційний ремонтний завод» (ДП МОУ «ЧАРЗ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Суд з’ясував, що Єрмолаєва було прийнято на роботу до «ЧАРЗу» в липні 2000 р. і до червня 2004 р. він ніяких дисциплінарних стягнень не мав, претензій до його роботи в адміністрації підприємства не виникало. Однак, 08.06.2004 р. Валерій Єрмолаєв подав письмову заяву з вимогою сплатити йому заборгованість із зарплатні за 2003-2004 рр. Наступного ж  дня (!) йому оголосили догану «за самовільне залишення робочого місця». Адміністрація, крім того, відмовилася виконувати вимоги робітника. Тоді робітник вирішив на роботу виходити, але, фактично, не працювати. Наслідком стали акти від 9-го, 10-го та 11-го червня, рапорт начальника гаража (безпосереднього начальника Єрмолаєва) та, саме, звільнення.

За підсумками судового розгляду справи було встановлено, що адміністрація підприємства не виплачувала позивачу зарплатню протягом 3-х місяців, тим самим, порушила обов’язок, згідно зі ст. 115 КЗпП України сплачувати працівнику його зарплатню не рідше двох разів на місяць. За таких обставин, суд у 2004 р. вирішив, що позивач мав право вимагати сплати заробітної платні, прямо пов’язуючи її невиплату з виконанням своїх трудових обов’язків. Рішенням суду 27.10. 2004 р. Єрмолаєва було відновлено на роботі, йому сплачено середній заробіток за період вимушеного прогулу, виплачено 1700 грн. моральної шкоди. Справедливість, немов би, восторжествувала...

Робітник став до роботи. Однак, продовжив боротися за правду (з його точки зору, бо в адміністрації «правда» виглядає зовсім по-іншому). Навіть з рядом інших працівників пише колективного листа діючому тоді прем’єр-міністру Януковичу, в якому вказується: «Нас змусила звернутись ситуація, яка склалася на нашому підприємстві у зв’язку з поновленням на посаді начальника ДП МОУ «ЧАРЗ» Соловйова О.В. (наказом Міністра оборони від 12.06.2004), а також свавілля, яке чинить його адміністрація на робітників, що працюють на підприємстві та висловлюють власну думку стосовно економічного та морального стану, який склався на підприємстві за час керування діючої адміністрації».

Соловйов, у відповідь, звернувся до суду з позовом про захист честі та гідності, моральну шкоду оцінював солідарно, з усіх відповідачів, у сумі 50 000 грн. Начальник підприємства зазначав, що, після того, як йому стало відомо про це звернення, він «відчув глибокі переживання, почалась депресія, піднявся артеріальний тиск», він став «зайво дратівливий». Однак, дратівливий керівник пізніше чомусь відмовився від позову.

А через деякий час, 19.08.2005 р., Валерія Єрмолаєва було знову звільнено з заводу, і знов-таки, «за систематичне невиконання трудових обов’язків». Бо протягом 2005 р. «заробив» ще дві догани – «за самовільне залишення роботи і відсутність на робочому місці 31.05.2005 р. з 14 години 10 хвилин до 17 години без поважних причин» (того дня начальник гаража не відпускав його на випускний доньки у дитячому садку) та «за невиконання розпорядження начальника гаража по наведенню порядку на робочому місці 11.07.2005 р.».

Єрмолаєв знову звернувся до Чугуївського суду, зазначивши, що «адміністрація навмисно і безпідставно застосовувала до нього заходи дисциплінарних стягнень, щоб змусити піти з заводу за власним бажанням. А оскільки він не захотів звільнятися з заводу, то звільнила його за власною ініціативою». Втім, цього разу, суд визнав «посилання позивача на обставини переслідування його адміністрацією підприємства за вимоги регулярної сплати зарплатні» такими, що «повністю спростовуються поясненнями свідків, працівників гаража». І «заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган застосовані до позивача вірно, звільнення проведено вповноваженою особою та за згодою профспілки». 27.02. 2006 р. у позові громадянину Єрмолаєву В.Ю. було відмовлено.

Представник Єрмолаєва у суді – Сергій Рогозін, член громадської організації «Право захист», – вважає, що суд упереджено підійшов до розгляду позову, брав на віру пояснення  представників адміністрації та профспілкового комітету (який, замість того, щоб захищати інтереси працівника, повністю став на бік керівництва заводу) та фактично не сприймав аргументів та доказів позивача. Слід зазначити, що на вимогу Рогозіна велася повна фіксація судового процесу технічними засобами, однак, по закінченні суду, суддя відмовляє у наданні позивачеві електронної копії запису.

Єрмолаєв не зупинився і подав апеляційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду. У ній він, зокрема, посилався на те, що на «ЧАРЗі» й у 2005 р. була кількамісячна затримка у виплаті заробітної платні, хоча на суді голова профкому підприємства Бєлєвцев В.І. «не зміг згадати» та прямо заперечував цей факт.

Ч. 1 ст. 140 КЗпП вказує, що «трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи»... На думку позивача, відповідних умов на заводі не було. Натомість, «на державному підприємстві була систематична затримка заробітної плати. Адміністрацією зроблені умови нетерпимості до тих представників трудового колективу, хто намагався захистити свої інтереси працівника, та звертався за їх захистом до державних (в тому числі правоохоронних та контролюючих органів)».

Проте, і Апеляційний суд Харківської області доводи позивача не взяв до уваги, і залишив рішення Чугуївського суду без змін. Отже, в Єрмолаєва залишилося лише право оскаржити це рішення у Верховному Суді України. Чи наважиться він на це, з огляду на чималі матеріальні витрати, що необхідно буде нести, неодноразово мандруючи до Києва – важко сказати.

Важко й одностайно стати на бік або непокірного працівника, або роздратованої адміністрації (про її настрої свідчить хоча б той факт, що начальник гаражу в своєму рапорті ще у квітні 2005 р. пропонував керівнику підприємства «вирішити питання про обстеження Валерія Єрмолаєва у психіатра»). Хоча, як би не виглядали деякі вчинки Єрмолаєва безглуздими «виходками» Дон Кіхота, безперечним є й інше – решта робітників, що працюють навіть і  не бездоганно, але спокійнісінько, скарг та колективних листів не пишуть, продовжують працювати на «ЧАРЗі» й до сьогодні.

І така ситуація не тільки на цьому підприємстві, а по всій Україні, де панує «дикунський капіталізм». Тенденція, одначе... 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори