пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200617
28.06.2006 | Юрій Чумак, ХПГ

Проблеми конституційно-політичного процесу в Україні досліджували у Харкові

   

24 червня в Національній юридичній академії України (НЮАУ) імені Ярослава Мудрого відбулись ХХVІІІ Харківські політологічні читання на тему «Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми», участь в яких взяли політологи, юристи, соціологи, філософи, психологи, культурологи, історики, економісти та інші фахівці вищих навчальних закладів і наукових установ Харкова та України.

Основними проблемами, які розглядалися під час читань, були:

-  Політологічні проблеми конституційного реформування в Україні.

-  Правові принципи та гуманітарні практики української влади щодо вдосконалення політичного устрою України.

-  Історія розвитку Конституцій як відбиття процесу самоідентифікації української держави.

-  Конституційні права людини та проблеми їх політичного і соціально-економічного забезпечення.

-  Конфліктологічна теорія щодо практики становлення і реформування конституційних засад в Україні.

-  Філософсько-правовий, соціологічний та культурологічний дискурс проблем становлення громадянського суспільства за умов конституційного процесу в Україні.

Читання відбувались в атмосфері вільного обміну думок, задавалось багато питань, учасники часто дискутували між собою. Але спільною рисою більшості доповідей була теза про те, що зміни до Конституції, поспіхом прийняті у грудні 2004 р., є недосконалими, і конституційний процес в Україні ще не завершений.

Зокрема, доктор юридичних наук, професор НЮАУ Віктор Колісник виділив декілька конфліктних моментів у сучасному етапі конституційного процесу. Він підкреслив, що не в повному обсязі реалізується норма ст. 57 Конституції України, яка вимагає доводити до відома населення зміст нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян. Не весь масив нормативних актів публікується, а майже всі вони в тій чи іншій мірі стосуються певних прав та обов’язків громадян України.

Крім того, пан Колісник наголосив, що в нашій державі діяльність міністерств досі регулюється положеннями, ухваленими Президентом, а відповідні закони не прийняті парламентом. З одного боку, Президент, ухвалюючи ці положення, вимушений був іти на такі кроки, з огляду на гальмування цього процесу Верховною Радою, з іншого – не зрозуміло, чому голова держави, маючи право законодавчої ініціативи, разом зі своїм апаратом не підготував необхідні законопроекти.

Віктор Колісник вважає, що нововведення в Конституції щодо призначення частини урядовців за пропозицією прем’єра, а частини – за ініціативи Президента, призведе до протиріч та внутрішніх конфліктів у новостворюваному Кабінеті Міністрів. Незрозумілою є й новація у ст. 141 Конституції, яка, залишаючи термін перебування на посаді сільських, селищних та міських голів у межах 4-х років, збільшила повноваження депутатів місцевих рад до 5-ти років.

Ще далі у своєму виступі пішов Олександр Радченко – кандидат юридичних наук, що працює в Харківському національному університеті внутрішніх справ. На його думку, внесені до Конституції зміни, що перетворюють Україну в парламентську-президентську республіку, є несвоєчасними та недоречними, бо на сучасному етапі розвитку країни більш досконалою системою управління є президентсько-парламентська, що залишає впливові повноваження Президентові.

Не всі з ним, щоправда, погодились в цьому, опоненти, зокрема, зазначали, що за умов реалізації конституційної реформи, що вступила в силу з 1-го січня цього року, вперше за історію України виникла модель управління, за якою влада стала відповідальною. Парламентська більшість формує уряд, і разом з ним повністю відповідає перед народом та Президентом за ситуацію в країні. Якщо їх керування виявиться недолугим – в результаті нових виборів народ України висловить їм вотум недовіри й обере інших представників. Вже не існує система, коли Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів представляли собою лебедя, щуку та рака, що тягнули в різні боки, а затягували, як правило, до чергової кризи.

Слушну думку проголосив доцент НЮАУ Федір Веніславський, який зазначив, що одним з основоположних принципів Конституції є її стабільність. Зміни до Основного Закону повинні вноситись лише у виключних випадках, і вони мусять бути покликані нагальними потребами часу. Однак, в Україні зміни до Конституції внесли через політичну доцільність за вимогою тих політичних сил, які втрачали свій вплив.

Якщо прямо керуватись нормою ст. 5 Конституції, яка визначає, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», то зміни в Конституцію, що фактично змінюють форму управління в державі, необхідно виносити на розгляд народу. «Отже», – висловив риторичне запитання пан Веніславський, – «чи не є неконституційними самі зміни вже від того, що вони не затверджувались на референдумі?»

Багато ще було цікавих виступів, запитань, коментарів та реплік. Особливо запам’яталась велика за інформативністю доповідь кандидата соціологічних наук, Голови правління Українського інституту соціальних досліджень Ольги Балакірєвої, яка, на засадах останніх соціологічних досліджень розповіла про думки та настрої пересічних громадян України щодо політичних та конституційних процесів, що відбуваються в країні.

Виявилося, що як і більшість простих українців, так і поважні науковці збігаються у думці щодо того, що нові конституційно-політичні реформи, на жаль, не призвели до масштабних перетворень на краще в суспільно-економічній сфері життя України та не стали запорукою забезпечення реалізації конституційних прав людини.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори