увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 29.09.2016 11:27
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Щодо проекту Закону України «Про впорядкування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини» (про збільшення верхньої межі покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк)

07.04.16 | Ірина Яковець, Костянтин Автухов

Довідка про авторів

 

Ірина Яковець –  експерт ХПГ, д.ю.н., с.н.с., завідувачка відділом дослідження проблем

кримінального та кримінально-виконавчого права Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України

 

Костянтин Автухов – к.ю.н., с.н.с., старший науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального та кримінально-виконавчого права Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України

 

Ідея щодо посилення кримінальної відповідальності за певні види злочинних діянь та максимального строку такого покарання, як позбавлення волі, є не новою та періодично виникає на різних етапах розвитку нашого суспільства. Окрім збільшення санкцій або навіть  повернення до смертної кари пропонується також загальне збільшення максимального терміну позбавлення волі, що може застосовуватись до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Останнього разу такі спроби були зроблені у 2013 році і нічим не завершились.

Чому з’являються такі ідеї? Зазвичай, про посилення відповідальності починають вести мову тоді, коли держава виявляється неспроможною в будь-який інший спосіб вплинути на рівень і стан злочинності. Тож посилення відповідальності – це фактично визнання нашою владою неспроможності змінити ситуацію на краще та забезпечити безпеку громадян.

Однак такий підхід поясняється й інакше – бажанням влади «сподобатись» широкому колу громадян, оскільки у суспільстві, що перебуває на межі (поза межею) бідності та налаштоване вкрай карально, при цьому каральне сприйняття кримінальних покарань в Україні відповідає й загальним світовим тенденціям. Таким чином політики намагаються використати кримінальне право, щоб прикрити власну неспроможність, відновити втрачену довіру громадян до їх здатності вирішувати економічні та соціальні проблеми.

Перехід від стратегії політики репресій до стратегії превенції та профілактики злочинності є складним для впровадження у практику, бо вимагає значних та тривалих дій і витрат. Він передбачає в першу чергу усунення або мінімізацію впливу  соціальних чинників, що детермінують протиправну поведінку особи: бідність, неписьменність, безробіття, наркоманія, бездоглядність, зубожіння населення тощо. А вирішити всі ці проблеми наша влада не може.

Що ж до посилення відповідальності – то це є значно простішим, більш швидким, значно дешевшим та отримує миттєву підтримку громадян.  

За даними правозахисників, немало держав і досі неухильно покладаються на численну армію репресивних органів, густу мережу колоній, в’язниць, створення системи всепроникаючого страху і сексотництва. Ціною неймовірних деформацій психіки, а то й фізичного каліцтва чи позбавлення життя домагаються ілюзії порядку. Представники організації «Міжнародна амністія» помітили небезпечну тенденцію в сучасному світі: якщо раніше головною метою катувань було вибивання інформації чи зізнання, то нині такою метою є виключно руйнування особистості для поширення страху на решту населення. Мається на увазі не фізичне знищення особи, позбавлення її життя як здатності відчувати плин часу, а створення «живих трупів»[1].

Посилюється подібне сприйняття ролі покарання в суспільстві, зокрема, довічного позбавлення волі,  й кризою, в якій практично постійно перебуває Україна в останні десятиліття. Філософи так пояснюють зв’язок карального спрямування настроїв громадян та кризи: «Відчужений від власності, неімущий деградує морально. Скривджений і обділений шукає розради в кривді іншого, щоб урешті розрядитися над чужим лихом слізьми співчуття і милосердя. Неімущий переважно заздрісний, і вгамувати цю непереборну заздрість може лише чиєсь нещастя, якомога більше нещасть! Принижений шукає розради в приниженні собі подібних, немовби там і лише там зоріє християнський шлях до величі. Неспроможність сягнути гармонії й реалізуватися як цільна самодостатність робить особу підозрілою, злою. Природою злочинності заклопотане кожне суспільство. І кожне по-своєму шукає варіанти локалізувати її або запобігти виникненню ще на ранній стадії прояву. Ми щодо цього не досить передбачливі і перебірливі. Знову і знов продовжуємо справно стукатися до рятівної матінки-тюрми»[2].

Чимало вчених дотримуються тієї точки зору, за якою суд, застосовуючи покарання, має на меті покарати винного, що необхідно і для захисту суспільства, і для задоволення почуття обурення і справедливості потерпілого і суспільства в цілому[3],[4],[5]. Але подібна мета із самого початку не має правового змісту, оскільки по суті являє собою морально-етичну категорію. Вона носить оціночний характер і розкривається через інші поняття, зокрема через компенсацію спричиненої злочином шкоди. Не викликає жодного сумніву, що родичам потерпілих дуже важко буває змиритися з думкою, що людина, яка вбила з особливою жорстокістю декілька громадян, повергнула їх в невимовне горе, продовжує жити, і не лише жити, а й утримуватись на кошти платників податків. Проте гнів та обурення можуть бути виправдані лише на рівні побутової свідомості[6]

Однак інколи намагання посилити відповідальність облаштовується в дещо іншу форму та маскується під вияв гуманізму та поблажливості до засуджених. Саме таким шляхом і пішов керівник Департаменту з питань помилування адміністрації Президента України О. Букалов, розпочинаючи активне лобіювання ідеї щодо підвищення верхньої межі позбавлення волі на певний строк[7]. Даний законопроект, не зважаючи на те, що він ще не поданий до Верховної Ради України, і не оформлений за існуючими стандартами, створює доволі неоднозначне враження. Ми маємо справу з ситуацією, коли зміст документа не відповідає, а подекуди прямо суперечить цілям, що декларуються в пояснювальній записці до нього.

Сам по собі текст проекту Закону є незначний за обсягом, і має декілька пропозицій:

- збільшити з 15 до 25 років максимальний строк позбавлення волі в ст. 63 КК України;

- максимальний строк позбавлення волі при призначенні покарання за сукупністю вироків збільшити з 25 до 30 років;

- в санкціях статей 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» та 258 «Терористичний акт» збільшити максимальний строк позбавлення волі з 15 до 25 років;

- кваліфікуючі ознаки, викладені нині у частині 2 ст. 115 КК України запропоновано розділити, та викласти відокремлено у двох різних частинах. За  вчинення умисного вбивства: 1) заручника або викраденої людини; 2) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку; 3) вчинене на замовлення; 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, пропонується передбачити покарання у виді позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти п’яти років (тобто довічне позбавлення волі виключити за такі дії).

За умисне вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) вчинене з особливою жорстокістю; 4) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 5) з корисливих мотивів; 6) з хуліганських мотивів; 7) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 8) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 9) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 10) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу запропоновано карати тим самим строком позбавлення волі 10 – 25 років, або ж  «довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті»[8].

На перший погляд пропонована редакція закону виявляє звичайне для сьогодення ставлення суспільства до необхідності підсилення карального впливу щодо засуджених, збільшення строків утримання у в’язниці за злочини, що посягають на життя людини, державний лад чи пов’язані з тероризмом. В умовах війни, що ведеться проти України, посягання на її територіальну цілісність, поступового поширення тероризму зі сходу на всю Україну, не викликає сумнівів наявність суспільної обумовленості посилення карального впливу на осіб, що вчиняють такі злочини, підвищення превентивного значення наявних правових заборон.

Однак яким же буде Ваше здивування, якщо Ви дізнаєтесь, що даний закон має, на думку його розробника, гуманістичне спрямування, і направлений на зменшення кількості засуджених до довічного позбавлення волі. І це не фейк!

Аналізований законопроект, по суті, презентується як альтернатива для можливих варіантів звільнення засуджених до довічного позбавлення волі. В перехідних положеннях закону пропонується закріпити таке : «Особи, раніше засуджені до довічного позбавлення волі за ст.ст. 110, 115 та 258 Кримінального кодексу України 2001 року та за ст. 93 КК України 1960 року до смертної кари із наступною її заміною на довічне позбавлення волі, мають право впродовж 15 місяців з моменту вступу в силу даного Закону звернутись до Верховного Суду України з клопотанням про перегляд вироку відповідно до нових санкцій статей даного закону». Це положення також доволі важко сприймається. Не зрозумілим залишається процесуальний аспект подібного перегляду Верховним Судом України вироків зазначеним особам. Звичайно, за останні роки ми звикли, що ані принципи права, ані закріплені імперативи, не зупиняють наші судові органи у прийняття «необхідних» рішень, однак наскільки доречно приймати закон, що сприятиме поширенню беззаконня в діяльності судів? Крім того, у супровідних документах до проекту закону наводиться твердження, що збільшення максимальної межи позбавлення волі на певний строк сприятиме зменшенню застосування довічного позбавлення волі. Однак при цьому не наводиться жодних підтверджень даної тезі.

На міжнародному рівні та різними вченими доведено, що немає ніякої кореляції між тяжкістю вчиненого злочину та часовими відрізками позбавлення волі. У різних країнах однотипні злочини караються різними строками позбавлення волі і жодної відмінності у ефективності впливу на засуджених не спостерігається, однак для бюджету держави різниця є. На сферу кримінальної юстиції у сукупності витрачається значна частина бюджету країни. За великим рахунком, правоохоронна, судова, тюремна системи – це величезний монстр, який зжирає значну частину доходів та податків, які збираються в країні. На цю проблему неодноразово звертали увагу і міжнародні дослідники.

Приміром, відомий норвезький кримінолог Нільс Крісті у своїй роботі «Боротьба зі злочинністю як індустрія. Вперед до ГУЛАГу західного зразка?» розглянув сучасну боротьбу зі злочинністю як неадекватний і небезпечний спосіб вирішення таких головних проблем сучасного індустріального суспільства, як нерівномірний розподіл багатства та нерівний доступ до оплачуваної роботи. Індустрія боротьби зі злочинністю стала механізмом вирішення цих проблем. Вона є сьогодні джерелом роботи і прибутку, так само як і забезпечує контроль над потенційними джерелами соціальних потрясінь. Зростання індустрії боротьби із злочинністю, на переконання Нільса Крісті, повинне бути збалансованим. Протидією йому повинні виступити моральні чинники. Пропонований автором аналіз – песимістичний. Його можна розглядати як застереження суспільству, захопленого наступальним шляхом тотального соціального контролю. Побоюватися треба не стільки злочинності, скільки наслідків боротьби з нею[9].

Збільшення тривалості термінів покарання призведе також і до того, що в місцях позбавлення волі зросте число засуджених, які в подальшому, після відбуття покарання, практично не матимуть можливості інтегруватися в суспільство. Світовий досвід свідчить, що тривале перебування в ув’язненні дуже часто призводить до деградації особистості. [10] Серед іншого тримання особи в ізоляції породжує численні негативні наслідки для особистості, оскільки традиційна в’язниця й атмосфера в ній позбавляє людину власної гідності. По суті, тюремні норми передбачають постійну слухняність, уміння додержуватися наказів. Покірність і слухняність — це той урок, який покликана дати в’язниця, але найменше цей урок буде потрібен, щоб освоїтися на волі. Строк кримінального покарання, вид режиму і його атрибути, з одного боку, повинні викликати в засудженого переживання, здатні втримати його від вчинення нових злочинів, а з другого боку — не повинні згубно позначатися на  його здоров’ї й стані психіки. Не випадково у процесі сучасного реформування кримінально-виконавчої системи у всіх країнах істотна увага приділяється  гуманізації умов утримання засуджених.

Знаходження в місцях позбавлення волі відбивається на психології людини. Особливості психології засуджених насамперед проявляються в певному комплексі психічних станів, які розвиваються в місцях позбавлення  волі. До найбільш типових з них варто віднести: стан очікування змін (перегляду справи, звільнення); стан нетерпіння. І те, й інше характеризується підвищеною напруженістю, що іноді призводить до різких зривів у поведінці. Може розвиватися й стан безнадійності, приреченості, що викликає апатію, пасивність у всіх діях. Соціальна ізоляція підсилює пригноблений стан. Він є результатом фрустрації, наслідком повного краху життєвих планів, цілей, катастрофи надій. У засудженого може з’явитися невіра у власні сили, у можливість знову прийти до нормального життя[11].

Тобто, борючись зі злочинністю шляхом збільшення тривалості строків позбавлення волі, ми фактично створюємо умови, за яких «народжуються» особи, що не спроможні взагалі інтегруватися у суспільство, тобто, отримуємо значно «гірший продукт», ніж помістили в умови несвободи. 

Про шкоду жорстокості у справі покарання багаторазово говорив ще Шарль Монтеск’є. На його думку, жорстокі закони та правозастосування є злом невиліковним, і це вид розпусти. Короткі терміни покарання більш ефективні, лише деспотії змушені спиратися на страх і жорстокість. Законодавцю необхідно звертати увагу не на покарання за злочини, а на попередження їх[12]. У економічно розвинутих країнах Західної Європи, Австралії, Канаді, Японії на відміну від України переважає короткострокове позбавлення волі – до 2 років, тобто до настання незворотних змін психіки. Згідно зі статистикою, у Швеції, Японії, Німеччині в 80% випадків, а в Японії в 90% позбавлення волі не перевищує строк до 2 років. Навіть за вбивство дають два роки. Навіть у сталінський період максимальним терміном позбавлення волі були 10 років. Так, було «10 років без права листування», що означало розстріл, але це інше. У подальшому його було збільшено до 15 років[13].

В Україні одним з проявів гуманного ставлення до злочинця у кримінальному праві є принцип економії кримінальних репресій. Так, економія кримінальних репресій на законодавчому рівні проявляється при визначенні кола діянь, що є злочинними (криміналізація), про заходи покарання за них. Водночас в правозастосовчій діяльності даний принцип проявляється у тому, що особі, яка вчинила правопорушення, повинно бути призначене мінімальне покарання за вчинене. Вимога мінімального розміру покарання за вчинений злочин безпосередньо визначається метою покарання: слід вибрати такий захід примусу, який не тільки необхідний, але і достатній для досягнення цих завдань. Практика застосування покарання свідчить, що призначення занадто суворих заходів примусу, може викликати серйозні негативні соціальні наслідки. Завдаючи зайві страждання засудженому та його близьким, таке покарання перетворює в очах громадськості злочинця на жертву, викликаючи до нього відчуття жалості та співчуття замість засудження його злочинних діянь. Тим самим занадто суворе покарання перешкоджає формуванню правильної суспільної поведінки, свідомості, досягнення мети загальної превенції. Отже, сутність принципу економії кримінальної репресії полягає у визнанні людини, її прав і свобод та законних інтересів найвищою соціальною цінністю для держави. Дане положення ставить вимогу перед кримінальним законодавством, по-перше, своїми кримінально-правовими санкціями не покарати злочинця, а захистити та поновити права та інтереси громадян, що були порушені внаслідок його злочинного посягання, а по-друге, застосовуючи до особи, винної у вчиненні злочину, заходи державного примусу, воно повинно переслідувати мету виправлення особи, вироблення у його свідомості позитивних суспільно корисних установок, включення його у суспільство як повноцінну особистість, яка поважає і виконує нормативні приписи даного суспільства. З метою позитивного впливу на винного до нього повинен застосовуватися мінімально необхідний захід кримінально-правового впливу[14].

З урахуванням наведеного, можемо стверджувати, що ініціативи, подібні до ідеї Букалова О. П. щодо прийняття проекту Закону України «Про впорядкування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини» (щодо збільшення верхньої межі покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк), є шкідливими, небезпечними для суспільства та не створюють жодних передумов для вирішення існуючих проблем.

То яким чином повинна здійснюватись реальна та ефективна робота по зменшенню злочинності? Нині назріла потреба кардинальної зміни кримінального законодавства, заснована на принципі економії репресії та поширенню застосування альтернативних санкцій. Усі посадові особи, причетні до сфери кримінальної юстиції, повинні усвідомити, що реальний вплив на потенційних злочинців забезпечує не загроза тюремного ув’язнення, а соціальна складова, розв’язання проблем безробіття, освіти, алкоголізму, наркоманії тощо.

Тому одним з ключових питань, що стоять перед владою, є питання про лібералізацію судової системи, відхід від обвинувального ухилу при винесенні вироків, а також забезпечення проведення необхідної соціальної профілактичної роботи (не на папері, а в дії), заснованої на ретельному вивченні взаємозв’язку між злочинною поведінкою, соціальним становищем і професійною підготовкою громадянина. У свою чергу це дозволить перерозподілити вивільнені кошти у сферу освіти і науки, культури, інфраструктури, створення нових робочих місць.



[1] Тетерук С. Страчувати-не страчувати. нехай живе... і мучиться? http://www.uapravo.com.ua/doc-3019-Strachuvati-ne-strachuvati-nehay-zhive-i-muchitsya-

[2] Тетерук С. Страчувати-не страчувати. нехай живе... і мучиться? http://www.uapravo.com.ua/doc-3019-Strachuvati-ne-strachuvati-nehay-zhive-i-muchitsya-

[3]Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001. - 416 с.

[4] Беляев, Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях / Н. А. Беляев. — Л. : Изд-во ЛГУ, 1963. — 186 с.

[5]  Уголовное право России: Учебник. Коллектив авторов: Миньковский Г.М., Магомедов А.А., Ревин В.П. М., Брандес. 1998. – 808 с.

[6] Упоров И.В., Меликян А.М. Жизнь за колючей проволокой. М., Юнити. 2009. - 498 с.

[7] Замість довічного – 25 років ув’язнення // http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1443184500

[8] У запропоновані редакції проекту закону дуже багато неточностей та помилок, подібних до данної норми (в частині 2 редакції закону просто  відсутній пункт 6!). Ми не будемо на них без потреби зосереджувати свою увагу, адже проект має  не меншу кількість принципових упущень та помилок.

[9] Кристи Нильс. Борьба с преступностью как индустрия. Вперед, к Гулагу западного образца / Пер. с англ. А.Петрова, В.Пророковой. Предисл. Я.Гилинского. 2-е изд. – М.: РОО «Центр содействия реформе уголовного правосудия», 2001. – 224 с.

[10] О. Букалов Чи мають жінки каратися довічним ув’язненням? / http://ukrprison.org.ua/index.php?do=print&id=1374609710

[11] Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: пер. с анг. / общ. ред. Л. М. Карнозовой ; коммент. Л. М. Карнозовой и С. А. Пашина. — М. : МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. — 328 с.

[12]  Montesquieu. Esprit des lois. 1748 L,VI ch. 5. P. 31-32.

[13] Криминолог Яков Гилинский: «Число осужденных, которые до приговора подвергались пыткам, составляет 40-60%» // http://www.true-justice.net/?p=15168#sthash.PZE9Tq1j.dpuf

[14] Принципи кримінального права України // http://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_krum_pravo_zag/Files/Lekc/T1/T1_P4.html

 

коментарі

новий коментар