Інтернет – «перший крок» до джерела інформації. Перевірка інформації з мережі
Законодавство України мало уваги приділяє Інтернету. Ні де-факто, ні де-юре публікацію в Інтернеті не можна вважати заздалегідь достовірною.
На практиці не складно створити Інтернет-сайт і розмістити на ньому неправдиву інформацію. Реального розповсюджувача неправдивої інформації далеко не завжди можна знайти. Коди доступу до сайту можуть мати не лише ті особи, які постійно обслуговують сайт. Потенційна безкарність додає рішучості.
Навіть на досить солідному сайті інформація може виявитися недостовірною. Це зумовлено тим, що процес розміщення інформації в Інтернеті не настільки складний, багатоступеневий, як при подачі новин наприклад у пресі. Наочний приклад – поява «листів Гончарова» на сайті ІМІ завдяки пані Самбур: потрібна лише наявність відповідного тексту в електронній формі; пароль доступу, який дозволяє робити зміни на сайті, відомий доволі широкому колу осіб. Не виключена також помилка в тексті при копіюванні інформації з одного сайту на інший або при перекладі – почасти копіювання інформації, переклад робить лише одна людина, а текст не перевіряється, не вичитується.
В принципі можливий також варіант підробки реально існуючого сайту з розміщенням на такій «фальшивці» недостовірної інформації. Навіть вводячи Інтернет-адресу справжнього сайту користувачі потрапляють на «фальшивий».
Очевидно тому законодавство України не розглядає Інтернет як надійне джерело інформації. Серед підстав звільнення ЗМІ й журналістів можна знайти «дослівне відтворення матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього», але Інтернет-сайти не належать до ЗМІ.
Таким чином, наявність інформації в Інтернеті – це лише «крок до джерела» інформації, бо достовірною таку інформацію ще не можна вважати. До слова, у суді дуже скептично ставляться до такого доказу, як роздруківки з Інтернету. Достовірніше виглядають у суді такі докази як свідчення свідка, письмові докази, підписані автором власноручно, різні речові докази, а тим більше офіційні документи.
Інша справа, коли мова йде про порушення авторських прав або подано позов про дифамацію – тут позивачеві лише достатньо довести факт поширення відповідної інформації в Інтернеті (тобто наявність в Інтернеті інформації робить очевидним для суду факт її поширення, але аж ніяк не робить очевидною достовірність інформації).
Щодо перевірки інформації, то наявність її на кількох сайтах підвищує імовірність її достовірності, але за умови, що вона викладена не одними і тими ж фразами на різних сайтах (бо можливе копіювання з одного на інший). Тому варто перевіряти достовірність інформації в Інтернеті за допомогою інших джерел. Але з юридичної точки зору дуже вагомим аргументом буде лише одержання інформації з офіційних джерел (від органів державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб при виконанні ними своїх повноважень).