Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Денис Волоха, 28 грудня 2022
доступно: in English на русском

Знищене місце роботи та розстріляна мати. Наслідки російської окупації для тростянчанина Сергія Пентіна

Лише за місяць окупації росіяни зруйнували центр Тростянця та принесли смерть і каліцтва сотням родин. Матір Сергія військові ростріляли просто по дорозі до лікарні. Також на шоколадній фабриці згорів бісквітний цех, у якому працював Сергій.

Сергій Пентін працював на шоколадній фабриці ПрАТ “Монделіс Україна” у Тростянці. Після початку окупації російські військові почали розташовуватися на підприємстві. Зрештою бісквітний цех, у якому Сергій працював обліковцем, повністю згорів, а Сергій — втратив роботу.

Але, крім іншого, росіяни розстріляли 60-річну мати Сергія, Олену, коли та намагалася потрапити до лікарні. Олена більше двадцяти років працювала керівницею місцевого комунального підприємства.

“19 березня моя мати з батьком залишились у Тростянці, вони перебували в селі Микитівка. Мати захворіла і вони вимушені були звернутися за медичною допомогою у лікарню. І на той момент вони не знали, не було ніякої інформації, що там є якісь блокпости чи військові біля лікарні, вони йшли до лікарні. І по них був відкритий вогонь із БМП. Мати загинула від стрілецької зброї. На місці”, — розповідає Сергій Пентін.

На думку Сергія, росіяни просто відкривали вогонь проти кожного, хто до них наближався, “незалежно від того, хто підходив до їх позицій”.

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець сергій пентін]

© Денис Волоха/ХПГ

“Без розбору: цивільні, не цивільні, військові. Просто стріляли всіх, кого бачили. На жаль, саме коли батьки йшли, вони їх [російських військових] не бачили, військові були за деревами. А їх було видно — і по них просто почали стріляти”.

Українській армії силами 93 механізованої бригади, тероборони та інших підрозділів вдалося швидко вибити росіян із Тростянця: уже 26 березня 2022 року над містом підняли український прапор.

Хоча шоколадна фабрика відновила роботу, щодо бісквітного цеху “питання про відновлення не стоїть” .

 — Що вони робили на фабриці? Це був штаб у них, боєприпаси зберігали?

 — Не штаб, а скоріше як перевалочний пункт. Тобто там збирались боєприпаси, техніку вони розміщували на території, самі ховались. Велике приміщення, там можна розмістити багато людей, і техніку можна ховати. Ніхто там не домовлявся, вони просто користувалися тим, що територія фабрики була порожньою, заїжджали на танках, БМП, паркан зламали — “самоуправствували”. Не потрібно було ні з ким домовлятися, коли в руках зброя.

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область]

© Денис Волоха/ХПГ

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область автобусна зупинка]

© Денис Волоха/ХПГ

Коли ми записували інтерв’ю, Сергій ще отримував виплати від колишнього місця роботи, за що був вдячний. Під час окупації у Тростянці були перебої зі світлом та зникав зв’язок. За словами Сергія, саме відсутність інформації була одним із найбільш складних випробувань: “Коли ти не знаєш, що відбувається навкруги, коли ніхто не виходить на вулицю. І всі слухали тільки чутки. Відсутність зв’язку — найскладніше за час окупації. Слава Богу, у порівнянні з іншими випадками, вона не була тривалою”.

Незважаючи на те, що росіяни з четвертої танкової Кантемирівської дивізії пробули в місті лише місяць, наслідки їхньої присутності досі помітні всюди: центральна вулиця та вокзал суттєво зруйновані. Скручений від вогню вагон досі стоїть поряд із потягами, що приїжджають на станцію.

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область]

© Денис Волоха/ХПГ

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область]

© Денис Волоха/ХПГ

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область вокзал памятник танку]

© Денис Волоха/ХПГ

 — Ви із самого початку не думали виїжджати з міста?

Так, не збиралися до останнього. Я зрештою поїхав. А от батьки мої не захотіли і залишалися в Тростянці. Ніяким вмовлянням вони не піддавалися.

 — Що ви відчуваєте зараз щодо росіян — щодо армії, яка вбила вашу мати?

Питання риторичне, звичайно. Важко сказати, насправді. Не хочу узагальнювати, але в даному випадку саме колективна відповідальність всіх росіян — напевно, тільки так. Убивають військові, приїжджають сюди, стріляють. Але ж вони все це роблять за гроші держави, за гроші тих людей, які пасивно [це] підтримують. Розв’язуючи руки тим, хто віддає накази. Повинні будуть змінитися покоління людей, щоб ставлення українців до росіян змінилося. Вийшов незабутный ефект. У житті людей, які постраждали від бомбардувань, від смертей.

© Денис Волоха/ХПГ [тростянець зруйнований будинок війна сумщина сумська область]

© Денис Волоха/ХПГ

Сергію Пентіну, Ігорю Іванову та іншим постраждалим від війни мешканцям Тростянця Харківська правозахисна група надала матеріальну допомогу та зібрала документи для подання до міжнародних судів.

За один день на виїзний прийом прийшло 40 людей — мешканців, які постраждали найбільше. Кожна або кожен із них втратив свою близьку людину, оселю. Дехто — підірвався на міні вже після деокупації.

поширити інформацію

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Коли бачили літаки — падали на землю…’

Із 78-річним Віктором Тимофійовичем ми зустрілися на руїнах його приватного будинку у Мощуні на Київщині. Чоловік багато років облаштовував своє житло, яке в одну мить вщент зруйнував артилерійський снаряд, коли російські окупаційні війська пішли на Київ у березні 2022-го року.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Ми — двічі переселенці...’ Луганчанам, що оселилися в Харкові, довелося знову тікати від війни

Родина Швидких рятувалася від війни двічі. У 2014 році їх вивезли з Луганщини до Росії, де у них відібрали паспорти. Сім’ї вдалося вирватися до Харкова. Але 2022 року їм знову довелося евакуюватися.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Ми нарахували 56 гвинтокрилів’, — житель Мощуна розповів, як росіяни захоплювали село

Ігор із сім’єю жили у дачному кооперативі у Мощуні. У перші дні війни багато киян приїхали до села, сподіваючись, що тут буде безпечніше. Але 27 лютого до Мощуна зайшли російські танки та почалися жорстокі бої.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘За все лихо, яке вони принесли, перед Богом відповідатимуть!’

Незважаючи на вмовляння дітей, подружжя пенсіонерів із Бородянки відмовилася евакуюватися. Вони пережили авіабомбардування, бачили гелікоптери, що летіли низько над головою. Одного разу до них у двір увірвалися росіяни та почали допит.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти