35 років Конвенції з прав дитини: випробовування війною

20 листопада — встановлений ООН Всесвітній день дитини. Саме цього дня в різні роки було ухвалено два основоположні міжнародні документи у царині захисту прав дитини — Декларації прав дитини (1959 року) та Конвенції про права дитини (1989 року). Майже все, що гарантують ці угоди, було порушене через війну, яку розв’язала РФ.

Дитинство в Україні

…24 лютого шестирічна Аня прокидається посеред ковдр, накиданих просто у ванній кімнаті. Мама перенесла її туди сонну, коли прямо над їхнім будинком у Харкові почали свистіти снаряди, а стіни здригнулися від вибухів. Того дня першокласниця так і не піде до школи. Як і в наступні три роки: по її гімназії прилетіло в перші ж дні вторгнення, проломивши стіну в спортзалі. У чаті класу у Вайбері батьки та вчителі після кожного обстрілу звіряються, чи всі живі.

Перш за все, військові РФ порушують найголовніше з прав дитини, право на життя. Маже щодня обстріли, бомбардування, дронові атаки призводять до жертв серед мирного населення. Зазнають поранень і втрачають життя і діти. За офіційною інформацією, станом на сьогодні в Україні загинули щонайменше 592 дитини. Ця цифра не враховує території, до яких в українського уряду немає доступу. Ми не знаємо напевно, скільки дітлахів втратило життя в тому ж Маріуполі. Буквально позавчора, російські військові вдарили дронами по гуртожитку в Глухові на Сумщині. Серед сімох загиблих — дитина. Поранені двоє неповнолітніх. Раніше того ж дня четверо дітей зазнали поранень під час ракетного удару по Одесі, а напередодні в Сумах російська ракета у касетному спорядженні убила двох і поранила 11 дітей. Докладніше про ворожі обстріли, в яких гинуть діти, читайте у статті.

В Україні через війну зазнали пошкоджень або були зруйновані 14,73% навчальних закладів. У Харківській області не залишилося жодної цілої школи або садочка, кажуть в МОН. Сьогодні майже чверть українських дітей змушена навчатися онлайн. За інформацією Олени Зеленської не мають змоги отримувати знання в рідному класі 24 % дітей. Міносвіти називає цифру в 600 тисяч дистанційників серед школярів, які залишилися в Україні. Більшість із них живуть у прифронтових регіонах, де сигнал повітряної тривоги лунає майже постійно. Тож навіть у школах, які вціліли й де є більш-менш пристосоване укриття, можливості навчатися немає, адже довелось би постійно переривати уроки і бігати до підвалу.

“Маємо колосальні освітні втрати. Багато з тих, хто цікавиться освітою, чув цей термін, а хто не чув, прокоментую це так. Дитина у восьмому класі володіє академічними знаннями на рівні шостого класу. У 2022 році досить відоме дослідження, яке проводила Організація економічного співробітництва та розвитку, зафіксувало освітні втрати від півтора до 2,5 року відставання від освітньої програми. Але це у 2022 році. Після цього ми мали майже два роки перебування дітей в онлайновому навчанні, в умовах стресу, коли освітній процес переривається через тривоги, енергетичні проблеми”, — розповідав влітку цього року в етері телемарафону міністр освіти й науки Оксен Лісовий.

…В середині березня Аня з невеликим шкільним наплічником за спиною і переноскою з котом в руках дивиться на свій будинок наче востаннє. Не витримавши авіанальотів, її батьки вирішують евакуюватися з Харкова. Дівчинка не знає, чи побачить колись знову свій дім…

Станом на травень 2024 року внаслідок військових дій в Україні було зруйновано понад пів мільйона житлових будинків. Тисячі дітей втратили рідну оселю, а їхні батьки — роботу. Майже третина всіх українців, а серед них — чимало дітей, була змушена покинути свої домівки. Наприкінці жовтня 2024 року в нашій державі було зареєстровано 4 646 735 внутрішньо переміщених осіб. Серед них — 906 тисяч дітей. А два роки тому в Україні налічувалося аж 7 млн внутрішніх переселенців.

“Житлові умови, в яких перебувають переміщені сім’ї евакуйованих, залежно від особливостей конкретної місцевості мають суттєві відмінності. Слід констатувати незадовільний рівень комфорту проживання родин з дітьми, особливо багатодітних, дефіцит життєвого простору для дітей, коли йдеться про колективні поселення, та менш критичну комфортність у переданих або орендованих квартирах і будинках (на різних умовах — безоплатних і платних). Особливо критично сприймають умови проживання діти/підлітки в помешканнях їхнього тимчасового проживання разом з батьками, родичами, братами та сестрами”, — йшлося в підготовленій Антидискримінаційним центром “Меморіал”-Брюссель доповіді про стан дітей в Україні під час війни 2022-2023 років.

Восени 2022 року Харківський інститут соціальних досліджень опитав родини ВПО в шести областях України. Виявилося, що на той момент діти-переселенці пройшли через багато стресових і небезпечних ситуацій:

• 77% дітей стикнулися з обстрілами та бомбардуваннями;
• 73% перебували в притулках;
• 53% пережили розлуку з близькими;
• 24% бачили пошкодження та руйнування житла;
• 12% не могли отримати невідкладну медичну допомогу;
• 15% виїжджали з тимчасово окупованих територій протягом понад 12 годин;
• 8% стикалися з відсутністю їжі або доступу до питної води;
• 8% пережили повідомлення про смерть рідних або близьких;
• 4% довелося проходити через фільтраційні табори.

Українські діти на окупованих територіях, в Росії та Білорусі

Травень 2022 року. “Тату, ти маєш максимум п’ять днів, щоб нас забрати, інакше нас усиновлять”, — чує в слухавці голос сина маріуполець Євген, якого після кількох тижнів тримання в Оленівці випустили на волю. Поки він проходив “фільтрацію”, його трьох дітей відвезли до підмосковного табору “Поляни” і вже збиралися віддати до російських родин.

Комітет ООН з прав дитини у січні 2024 року випустив на адресу Росії рекомендації з жорсткою критикою порушень прав українських дітей, зокрема тих, що опинилися на тимчасово окупованих територіях, а також були вивезені до Росії.

За інформацією Омбудсмана Дмитра Лубінця, за час повномасштабного вторгнення Росія депортувала або примусово перемістила 19 546 дітей. Наразі повернути вдалося лише 1012 з них. Рік тому Харківська правозахисна група направила до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) подання щодо незаконного переміщення українських дітей на територію Російської Федерації. Юристи наполягають: згідно зі статтею 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, “насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу” належить до дій, “вчинених з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”, тож такі дії РФ є геноцидом.

Втім, Росія порушила не лише міжнародне гуманітарне право, але й базові права депортованих дітей — право на життя у сім’ї, здоров’я, емоційний та соціальний добробут, захист від дискримінації, освіту, відпочинок, дозвілля тощо. Про це мовиться у доповіді Антидискримінаційного центру “Меморіал”-Брюссель. “ Ці права українських дітей, що опинилися у 2022-2023 рр. у РФ і РБ, також постійно порушуються, а моніторинг ситуації ускладнений, подекуди навіть майже неможливий, — вказують експерти. — Йдеться при цьому про сотні тисяч дітей — тих, хто жив або живе в так званих ПТР (пунктах тимчасового розміщення), — часто разом з батьками або іншими родичами, у важких матеріальних умовах, з мінімальними можливостями подолання психологічної травми війни та від’їзду з рідних місць, майже без підтримки у питаннях освіти, без захисту від насилля (зокрема нерідко, на жаль, сімейного насилля), без шансів на збереження зв’язку з друзями та близькими, що залишилися в Україні”.

Як ми вже розповідали, з часом деякі депортовані або примусово переміщені українські діти потрапляють до російської системи усиновлення. Журналістам вдалося встановити особи та місцеперебування дітей, фото яких з’явилися на сайті з усиновлення usynovite.ru. При цьому декому з них змінили імена, вік, в анкеті не згадується їхнє українське походження. 15-річній дівчині, яку окупанти вивезли з Херсонщини і якій зрештою вдалося повернутися додому, в Росії оформили фальшиве свідоцтво про народження, в якому було зазначено, нібито дитина народилася в РФ.

Діти, які виїхали до Росії, й ті, що залишилися на окупованій території, через російську систему освіти зазнають шаленого тиску та індоктринації: дітей навчають, що не існує ані України як держави, ані української мови, нашу історію перекручують, пам’ятники знищують, дітей залучають до воєнно-патріотичних організацій типу “Юнармії”, де їх навчають вбивати своїх же співгромадян.

“До українських вчительок і вчителів на окупованих Росією територіях України застосовували погрози й насильство, щоб змусити їх працювати проти їхньої волі. Перед ними постає важкий вибір: покинути все й виїхати, або ж стати частиною системи освіти, що має на меті індоктринувати дітей, зокрема й виправдовуючи російську агресивну війну”, — заявила нещодавно Аньєс Калламар, Генеральна секретарка Amnesty International.

Російські військові та спецслужби викрадають на окупованих територіях проукраїнськи налаштованих цивільних, взагалі будь-кого, незгодного з політикою Москви. Потрапляють до рук окупантів і діти. Ще у 2022 році українські правоохоронці виявили на деокупованій Херсонщині катівню, де було приміщення, в якому тримали неповнолітніх. “Тут була окрема камера, де тримали підлітків. Ми зараз встановлюємо їхній вік. Люди розповідають, що деякі хлопці виглядали приблизно на років 14. І хрестика, якого я вчора показував на відео, зробив 19-річний хлопець, який перебував тут — у катівні. В інших областях ми не виявляли камер для дітей чи підлітків. А тут — це не діяло”, — писав тоді Омбудсман Дмитро Лубінець.

Пізніше інформація про те, що росіяни забирають за ґрати навіть дітей, підтвердили й інші джерела. “Там були молоді дівчата та жінки, також утримували хлопчика 11 років, він увесь час плакав і просився до мами. Я бачив його потім у “Лефортовому”, де дізнався, що він із Киселівки Херсонської області”, — свідчив на російському судилищі Юрій Кайов, викрадений на Херсонщині цивільний. Окупанти звинуватили його в тероризмі і довгий час тримали в катівні.

А в червні 2023 року в підконтрольному РФ Бердянську окупанти вбили двох українських підлітків — Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова. Відомо, що перед цим протягом пів року вони перебували під жорстким пресингом російських спецслужб: дітей допитували, змушували брати участь у ‘слідчих експериментах’, вони зобов’язані були щодня відмічатися в окупаційній поліції.

Наші діти в Європі

Саша живе у Великобританії. Спочатку, хоч це і дуже важко, ходить одразу до двох шкіл: через різницю в часі рано-вранці встигає на перші уроки онлайн — в українській, а потім біжить до місцевої, англійської. Поступово харківські однокласники бачать її все рідше, аж поки вона зовсім не перестає з’являтися на екрані гугл-класу. На рідну мову у дитини немає ані часу, ані сил. Та й мама більше не бачить сенсу в її українській освіті.

Згідно з інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 18 листопада цього року в Європі нараховувалося 6 225 700 українських громадян, які втекли від війни. Важко сказати, скільки серед них дітей. Експерти кажуть — від 34 до 40%.

Ці діти не чують вибухів, нормально харчуються, ходять до школи. Але їхні права теж порушила війна, відірвавши від дому, часто від тата та інших рідних, від друзів. Багато з них пережили жах евакуації під обстрілами, а отримати психологічну допомогу в чужій країні можуть не всі. Заважає мовний бар’єр і нестача кадрів. Деякі з маленьких українців зазнали в Європі дискримінації та булінгу. Особливо це стосується ромських дітей. Про все це йдеться в дослідженні АДЦ “Меморіал”, присвяченому становищу дітей з України в країнах Європи після 24 лютого 2022 року.

“Багато дітей зіткнулися з ризиком випадання з системи освіти, навчання не за віком і втратою року або навіть двох, величезним стресом (необхідністю навчатися нерідною мовою, складати іспити, подвійним шкільним навантаженням — у країнах еміграції та онлайн в Україні)”, — зазначають правозахисники.

Також вони звертають увагу на те, що війна загальмувала деінституалізацію дитячих закладів України. В деяких країнах Європи евакуйовані дитячі будинки розміщували зі збереженням чинної структури українських закладів, тоді як в інших — фактично розформовували, а малечу тимчасово передавали до місцевих родин.

“Вихованці та співробітники дитячих будинків не були готові до такої форми розміщення, доведення прав опіки в судах, влаштування дітей до місцевих інституцій у тих випадках, коли тимчасові опікуни від дітей відмовляються, — йдеться в дослідженні. — Подекуди українські батьки недостатньо поінформовані щодо прав дітей та суворої необхідності їх дотримання, зокрема про неприйнятність фізичних покарань та інших агресивних практик виховання. Незнання цих практик призводить до санкцій та навіть відібрання дітей у батьків у країнах Європи, що травмуючим чином впливає на дітей”.

Докладніше про порушення прав дітей читайте на нашому сайті.