Зникнення Сергія Лихоманова
Вже два місяці рідні не можуть дізнатися, де перебуває політвʼязень Сергій Лихоманов, який зник під час етапування з окупованого Криму на територію РФ. Про це днями сповістив Кримськотатарський ресурсний центр, який покликався на рідних політв’язня.
За наявною інформацією, до 4 березня 2026 року Сергій Лихоманов перебував у Росії: у СІЗО №2 Таганрога. Проте політвʼязня етапували з Таганрога та вже 9 квітня доставили до сумнозвісного СІЗО №2 у Сімферополі. Як зазначав Кримськотатарський ресурсний центр, Лихоманова могли етапувати для участі у “слідчих діях” та надання свідчень у справі проти свого так званого “спільника” — Руслана Швеця-Чорного.
Як цього квітня розповідала менеджерка КРЦ Зарема Барієва, Кримськотатарський ресурсний центр разом з родиною Лихоманових шукали Сергія в різних СІЗО та колоніях РФ упродовж 40 днів, аж поки не довідалися, що він знову опинився у Сімферопольському СІЗО №2. Нагадаємо, що цього червня Кримськотатарський ресурсний центр повідомляв, що на третьому поверсі СІЗО №2 у Сімферополі є 20 камер, де представники РФ можуть утримувати десятки людей інкомунікадо — у повній ізоляції від зовнішнього світу.
“Попри важкий стан здоров’я та численні хронічні захворювання Сергія етапували вже вдруге, але цього разу не з Криму, а навпаки — до окупованого Криму… Перевезення політв’язнів через регіони РФ та тимчасово окуповані території України, зокрема повторні етапи, можна розцінювати як ще одну форму фізичного та морального тиску, оскільки такі переміщення є вкрай важкими і часто тривають якщо не місяцями, то тижнями. Цю форму катування окупанти системно використовують стосовно незаконно заарештованих громадян України на окупованих територіях нашої країни”, — писала Зарема Барієва і відзначала, що Сергій Лихоманов сильно схуд.
Утім, вже 17 квітня цього року рідні отримали від Сергія єдиний телефонний дзвінок, під час якого він сповістив, що перебуває у СІЗО №1 Краснодара. Після цього політвʼязень не виходив на зв’язок.
Вже 11 травня рідним повідомили, що Сергій Лихоманов нібито перебуває в Саратові. Водночас стало відомо, що кінцевим пунктом його етапування мав стати “Владимирський централ”, де севастополець мав відбувати незаконно призначене покарання. Після цього жодної достовірної інформації про місцеперебування Сергія Лихоманова немає.
У Кримськотатарському ресурсному центрі заявили, що відсутність будь-якої інформації про місцеперебування кримського політвʼязня Сергія Лихоманова під час етапування викликає серйозне занепокоєння, особливо з огляду на його важкий стан здоров’я. КРЦ також закликав Росію надати інформацію про місцеперебування 53-річного кримського політвʼязня Сергія Лихоманова.
Ціла низка хвороб
Як неодноразово повідомляв КРЦ, Сергій Лихоманов страждає на низку хронічних захворювань.
“У брата багато хронічних хвороб. Були зламані шийні хребці — треба постійно стежити за цим, спати на спеціальній подушці. У Сергія грижі, пухлина на нирці, її мали видаляти. Ще в нього виразка, тобто йому треба харчуватися нормальними продуктами, тому що хвороба може загостритися. Десь вітерець подує — в нього відразу то нежить, то алергія”, — розповідала сестра політбранця Медійній ініціативі за права людини ще минулого року.
Як зазначали у Кримськотатарському ресурсному центрі, Сергій Лихоманов має проктосигмоїдит, дивертикуліт сигмоподібної кишки, остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з міжхребцевими грижами, деформуючий спондилоартроз… Крім того, у Лихоманова є велика кіста в нирці, яка потребує додаткового обстеження. Представники РФ такого обстеження не проводили...
У політвʼязня також виявили новоутворення в ділянці ліктя, яке викликало біль. Після часткового медичного втручання біль зник, проте політвʼязню навіть не повідомили результати обстеження.
“Під час судового засідання він через адвоката звертався з проханням провести медичний огляд. Після цього йому відкачали гній, взяли аналізи та зробили ін’єкцію антибіотика, однак результати обстеження так і не повідомили. Попри те, що пухлина частково зменшилася, біль не зник”, — сповіщав КРЦ цього березня.
Раніше севастополець повідомляв рідним про погіршення самопочуття й просив передати необхідні ліки. Про це йшлося у листі Лихоманова від 8 лютого цього року. Через обмеження у листуванні політвʼязень не міг прямо описати свій стан, однак сам факт прохання про ліки свідчить про серйозні проблеми зі здоров’ям, наголошував Кримськотатарський ресурсний центр. Барієва також зазначала, що Сергій Лихоманов потребував препаратів для лікування кишківника й простати. Як нині зазначали у КРЦ, через умови утримання ліки йому так і не передали.
“Через стан здоров’я Сергій Лихоманов потребує постійного лікування, спеціального харчування та медичних препаратів, однак належної медичної допомоги в місцях несвободи він не отримує”, — підкреслював Кримськотатарський ресурсний центр. Ще коли Лихоманова утримували в СІЗО №2 Таганрога, сестра бранця зазначала, що йому потрібно споживати достатню кількість овочів, фруктів та легкої їжі, а в СІЗО такої можливості немає. У крамниці при слідчому ізоляторі відсутні необхідні харчі, а доступна їжа, до прикладу вівсянка, не підходить для тривалого вживання при його діагнозах. Усе це призводить до загострення хвороб і виснаження організму...
Передісторія
Сергія Лихоманова незаконно затримали ще наприкінці грудня 2023-го. Тоді до квартири, де кримчанин мешкав із дружиною та трьома дітьми, вдерлись озброєні окупанти. Чоловіка спочатку зачинили в іншій кімнаті, а згодом вивезли в невідомому напрямку. За два місяці росіяни привезли Сергія додому на так званий “слідчий експеримент”, писала Медійна ініціатива за права людини.
За весь час перебування за ґратами Сергій Лихоманов побував у низці СІЗО: Сімферопольських, Ростовському, Таганрозькому, перелічували у КРЦ. Від самого початку кримчанина тримали у Севастополі, а потім перевезли в Сімферополь у СІЗО № 8, розташованого на базі СІЗО № 2, розповідала сестра політвʼязня Тетяна Зелена Медійній ініціативі за права людини...
Пані Тетяна також казала, що ще коли Сергій Лихоманов перебував у Ростові-на-Дону, його здоров’я викликало занепокоєння, а умови утримання були незадовільні, зокрема камери були переповнені. Крім того, Сергій Лихоманов скаржився на вогкість, через яку в нього була алергія…
“Нескінченні етапи, хвороби та тортури — це все, чим були наповнені... роки життя після незаконного арешту Сергія. Але життя давно втратило барви не тільки для нього, але й для всіх членів його родини, а особливо для старенької мами, яка замість заслуженої спокійної старості змушена брати участь у мітингах, акціях та заходах, розповідаючи, що її син — не терорист, не екстреміст, а просто громадянин України, який любив і не зрадив свою країну”, — наголошувала Барієва. У МІПЛ також зазначали, що молодша донька пана Сергія не говорила й відмовлялася від їжі. Дитину возили до спеціалістів, але ті сказали, що це від стресу...
У Кримськотатарському ресурсному центрі нагадали, що окупанти двічі засудили Сергія Лихоманова. 15 травня 2024 року “Гагарінський районний суд Севастополя” визнав Сергія Лихоманова винним у справі про нібито незаконне зберігання вибухових речовин (за п. “в” ч. 3 ст. 222.1 російського Кримінального кодексу) й незаконно засудив кримчанина до п’яти років колонії суворого режиму зі штрафом у 50 тисяч рублів. Згодом проти Сергія Лихоманова розпочали ще одну кримінальну справу за звинуваченнями у “державній зраді” та “підготовці теракту” (ст. 275, ч. 1 ст. 30 та п. “в” ч. 2 ст. 205 КК РФ). Восьмого жовтня 2025 року кримчанина вдруге незаконно засудили — цього разу до 15 років колонії та штрафу у 50 тисяч рублів.
Торік Радіо Свобода, яка покликалася на пресслужбу Південного окружного військового суду РФ, також розповідала, що Сергія Лихоманова засудили до 15 років позбавлення волі за звинуваченням у “держзраді” та підготовці до “терористичного акту” на півострові.
Згідно з обвинуваченням, у березні 2023 року Сергія Лихоманова нібито завербувала Служба безпеки України. За версією окупантів, він отримав завдання збирати відомості про позиції коштів ППО на території Севастополя. Восени того ж року Лихоманов нібито залучив до співпраці ще одного севастопольця — Руслана Чорного-Швеця. Чоловіки нібито передавали дані про російські військові об’єкти представнику української спецслужби.
Обвинувачення також стверджувало, нібито Лихоманов отримав завдання організувати підрив залізничного мосту через річку Бельбек. За версією обвинувачення, кримчанин провів розвідку місцевості, зробив фотографії об’єкта та надав їх есбівцю. Надалі він буцімто мав витягти зі схованки вибухові речовини та підготувати саморобний вибуховий пристрій… Сергія Лихоманова затримали в грудні 2023-го, тож він нібито не встиг реалізувати заплановане. Чергова зручна версія для російського кривосуддя, коли людина не здійснила нічого з того, у чому її обвинувачують.
Правовий вимір
Як неодноразово наголошували правозахисники, переслідування осіб, які не є злочинцями з позиції українського законодавства, є порушенням статті 7 Європейської конвенції з прав людини (покарання лише на підставі закону), а Росія не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на тимчасово окупованих територіях (адже це порушує статтю 64 IV Женевської конвенції).
Вивезення кримських політв’язнів на територію РФ також є злочином: відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, навіть якщо особа скоїла кримінальне правопорушення на окупованій території, саме на окупованій території її мають судити й саме на окупованій території особа має відбувати покарання.
Крім того, згідно з Женевською конвенцією, ненадання медичної допомоги українським громадянам, яких РФ безпідставно утримує в увʼязненні, прирівнюється до катувань і порушує невіднятне право на життя. Більше про такі випадки читайте у нашій рубриці.
Щобільше, ще 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності.
