Перша караїмська політбранка
Правозахисники дізналися, що проти Сахи Мангубі, караїмки, яка зникла в окупованому Росією Криму ще в листопаді 2024-го, порушили справу про “державну зраду” й заарештували жінку. Про це правозахисній ініціативі “Трибунал. Кримський епізод” повідомили правозахисники ініціативи IRADE.
За даними правозахисників, підконтрольний Москві окупаційний “Київський районний суд Сімферополя” нещодавно обрав щодо караїмки Саху Мангубі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою через обвинувачення у “державній зраді”. Утім, на офіційних сторінках “суду”, розміщених у соцмережах, не було жодних публікацій про цей “процес”, зазначало “Суспільне Крим”. Фактично увесь цей час Саху Мангубі утримували в статусі інкомунікадо, тобто без зв’язку з зовнішнім світом.
“Трибунал. Кримський епізод” наголосив, що правозахисникам відомі імена ще щонайменше 20 мешканців Криму, які постраждали від насильницьких зникнень і яких представники РФ утримують в статусі інкомунікадо.
“Тепер взялися за караїмів. Першу караїмську політбранку офіційно заарештували в окупованому Криму. Йдеться про викрадену в листопаді позаминулого року Саху Мангубі, яку тепер звинувачують у державній зраді. У жінки на волі залишилося двоє дітей”, — писав другого лютого “Трибунал. Кримський епізод”, якому цю інформацію сповістили правозахисники IRADE.
“Організатори, виконавці й пособники цих злочинів неодмінно відповідають у рамках міжнародного трибуналу”, — наголосили правозахисники.
Передісторія
Раніше правозахисний центр ZMINA розповідав історію Сахи Мангубі.
Саха (Олександра) Мангубі — караїмка. У неї є двоє дітей, син і донька, яких вона виховує сама.
Після розлучення Саха була змушена винаймати житло — так звана “опікунська рада” висунула умову, що у дітей мають бути дві окремі спальні кімнати, тож Саха Мангубі винаймала невеликий будинок поруч із будинком орендодавців. Коли пані Саха йшла на роботу, діти залишалися з її батьками. Так сталося й 2 листопада 2024 року, коли Саха пішла на роботу, а діти залишилися з її матір’ю.
“Мені самій треба було вже йти на роботу. Я чекаю — її немає. Дзвоню, ніхто не відповідає. О п’ятій годині вечора зателефонувала власниця будинку, сказала: вашу дочку забрали якісь люди в масках”, — згадувала матір Сахи день незаконного викрадення її доньки.
За старою недоброю традицією РФ ті, хто забрали Саху, не представилися й не показали жодних постанов. Про це казала власниця будинку, яка мешкала по сусідству з Сахою. За словами сусідки, зайди просто перестрибнули через паркан і пішли до Сахи.
П’ятеро чоловіків у масках із 14:00 до 17:00 проводили обшук у будинку, потім привели своїх понятих, ті щось підписали, і жінку забрали, розповідала ZMINA.
Матір Сахи одразу ж поїхала до окупаційної “поліції” та написала заяву. У відповідь — тиша. Жінка не здавалася: за тиждень зателефонувала до так званих “поліціянтів” і запитала, чи вже можна подавати Саху в розшук. На це жінці відповіли, аби вона приїхала до “поліції”. Коли матір приїхала, їй видали довідку, що Саху забрала ФСБ.
Після цього матір Сахи неодноразово зверталася до ФСБ. Марно. Пів року ефесбівці взагалі нічого не відповідали. Паралельно жінка зверталася до окупаційної “поліції”, але там казали, що не розголошують пов’язаних з ФСБ відомостей. Через пів року невідомості рідні стали надсилати запити й до інших окупаційних структур: прокуратури, військової прокуратури, омбудсмана… Замість змістовних відповідей чи конкретної інформації отримували відписки на кшталт: “будемо розбиратися”. Зрештою у ФСБ заявили, нібито Саха у них “не значиться”.
“Тобто спочатку казали: ‘Не можемо розголошувати’, а потім: ‘Немає такої, і справ таких немає, і розслідування не проводять’”, — вказувала матір Сахи на абсурдність показів окупантів.
Рідні наполягали, аби в такому разі окупаційна “поліція” розпочала справу й розшукувала Саху. Утім, окупаційні правозахоронці навіть не прийняли цю заяву. Як писала ZMINA, рідним зниклої сказали: “Усі питання — до ФСБ”.
Вже від жінки, яка певний час перебувала з Сахою в одній камері, рідні згодом довідалися, що Саху нібито утримували у СІЗО-2 Сімферополя. Офіційного підтвердження цієї інформації так і не було.
Так само ніхто не знав, у чому саме окупанти обвинувачують Саху. Неофіційно рідним зниклої казали, буцімто на неї прийшли три анонімки щодо її “протиправної діяльності”.
Щобільше, правозахисники довідалися, що ще до того, як Саху забрали й вивезли в невідомому напрямку, до її батьків також приїздили “з обшуком”. Приводом для обшуку також стала анонімка, у якій стверджувалося, нібито вони торгують зброєю.
“Приїхали 15 людей із собаками, все перевернули, перекопали. Нічого не знайшли, але чоловіка забрали, він шість діб за адміністративкою провів у дільниці нібито за опір поліції. Не залишили жодних документів і поїхали, не сказавши навіть, хто вони такі”, — згадувала матір Сахи незаконний обшук…
Правозахисники наголошували, що вкрай важливо вивести справу Сахи в правове поле, бо лише після цього можна було б планувати лінію захисту.
Насильницькі зникнення та утримання жінок без зв’язку з зовнішнім світом
Нагадаємо, що хвиля насильницьких зникнень розпочалася ще у 2014 році, коли Росія почала війну проти України. У 2015 році Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності.
Минулого березня правозахисна організація “Amnesty International” оприлюднила звіт, у якому були висвітлені насильницькі зникнення й систематичні катування полонених Росією. У звіті також було задокументовано, як українських військовополонених і цивільних осіб, затриманих Росією з лютого 2022 року, свідомо ізолюють від зовнішнього світу, часто на роки. Відсутність прозорості щодо того, де Росія утримує бранців з України, породжує відчуття безкарності та дозволяє продовжувати вчиняти як катування й інші види жорстокого поводження, так і незаконні вбивства українських полонених.
“Систематичне утримання Росією українських військовополонених і цивільних інкомунікадо відображає цілеспрямовану політику, покликану їх дегуманізувати та змусити мовчати, а їхні сім’ї залишити в агонії очікування новин про рідних”, — зазначала генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар. При цьому тривале утримання інкомунікадо може розцінюватися як нелюдське поводження, наголошували правозахисники.
Парламентська асамблея Ради Європи також звертала увагу на велику кількість насильницьких зникнень на окупованих РФ територіях України. “Ця практика також може становити злочин проти людяності, якщо вона вчиняється в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на цивільне населення”, — зазначали парламентарі.
Торік ми писали й про інші насильницькі зникнення та утримання жінок з Криму у статусі інкомунікадо. Зокрема, ми згадували мешканок смт Єди-Кую (колишнє Леніне) — Ларису Гайдай, Тетяну Павленко (Симоненко) та Ельвіру Абоязову, які зникли ще в березні 2024-го. За попередніми даними Кримськотатарського ресурсного центру, жінок могли утримувати у сумнозвісному СІЗО №2 в окупованому Росією Сімферополі. Раніше ми докладно розповідали про кримські СІЗО.
Як минулого серпня наголошували у КРЦ, у випадку трьох згаданих вище жінок окупаційна “влада” Криму не надала жодної офіційної інформації щодо причин затримання або підстав для арешту, а також не повідомила, за якою статтею їх затримали та у якому правовому статусі вони перебувають. “Це черговий приклад типової практики, яку російські окупаційні структури активно застосовують із 2024 року: людей викрадають або затримують, після чого про них не повідомляють ані рідним, ані правозахисникам, ані громадськості. Інформація про місце утримання з’являється лише через багато місяців або навіть через рік після арешту”, — відмічали у КРЦ.
У Кримськотатарському ресурсному центрі також наголошували, що в окупованому Росією Криму все більше переслідувань жінок різного віку та утримання їх у статусі інкомунікадо. Окупаційна “влада” дедалі частіше вдається до затримань, залякувань і психологічного тиску та використовує жінок як заручниць для досягнення пропагандистських або політичних цілей, заявляли у КРЦ. За даними Центру, станом на серпень 2025 року щонайменше 26 політично переслідуваних жінок з Криму перебували у російських місцях несвободи — слідчих ізоляторах або колоніях.
Ми неодноразово розповідали про насильницькі зникнення жінок на ТОТ, зокрема згадували, як представники РФ викрали подружжя (Олега та Наталію), а їхню дитину забрали до соціального притулку; як викрадену студентку Херсонського університету окупаційний “суд” засудив до десяти років колонії; як зникла Хатідже Буюкчан, проти якої окупанти могли порушити справу за сфабрикованими статтями про “тероризм” і “держзраду”; й писали про репресивну систему РФ, що функціонує в Криму.
Ще влітку 2024-го відбулася презентація дослідження глобальної ініціативи T4P (“Трибунал для Путіна”), присвяченого насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до Міжнародного кримінального суду та узагальнення для Робочої групи ООН. Фактично юристи обґрунтували, що Росія свідомо та системно вдається до насильницьких зникнень, від яких може постраждати будь-яка людина, яка опинилася в російській окупації, а після насильницьких зникнень люди можуть зникнути на роки. Харківська правозахисна група також писала про потреби, які мають родини зниклих безвісти, та труднощі, яких вони зазнають.
Торік антидискримінаційний центр “Меморіал” і Харківська правозахисна група подали аналітичний матеріал, що стосувався насильницьких зникнень українських жінок і дівчат у зонах військових дій і на територіях України, які тимчасово окупувала Росія. Автори доповіді покладалися на свій досвід документування й аналізу воєнних злочинів Росії проти України, що були вчинені під час агресивної війни з 2014 року і до сьогодні. У доповіді були виокремлені категорії постраждалих від насильницьких зникнень, а також були описані ситуації, що становлять особливий ризик. Більше про це можна почитати за покликанням.
Неостаточні цифри
Цього лютого Кримська правозахисна група (КПГ) оприлюднила звіт за 2025 рік щодо порушень прав людини та міжнародних злочинів, скоєних російськими окупантами. Зокрема, станом на грудень 2025 року правозахисники верифікували викрадення щонайменше 96 цивільних з Херсонської та Запорізької областей України, яких російські окупанти вивезли до Криму. З них щонайменше 31 людину утримували інкомунікадо на окупованому РФ півострові без жодного підтвердження з боку РФ. Переважно викрадених людей утримували в СІЗО №2 Сімферополя. “В усіх випадках викрадень і затримань в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей, задокументованих КПГ, представники Збройних сил РФ, Росгвардії та ФСБ застосовували тортури та інші види жорстокого, нелюдського поводження, включно із ненаданням необхідної медичної допомоги”, — наголошували правозахисники.
Загалом, згідно з даними КРЦ, на кінець минулого року щонайменше 340 українців перебували у місцях несвободи через політично мотивовані та/чи релігійні кримінальні переслідування.
КПГ також звертала увагу, що на окупованих Росією частинах Херсонської та Запорізької областей, а також в окупованому Криму посилюються переслідування жінок. Згідно зі звітом КПГ за минулий рік, у місцях несвободи на території Криму та в РФ перебували щонайменше 64 цивільні жінки з Херсонщини, Запоріжжя й Криму. Упродовж 2025 року представники РФ ухвалили вироки у політично мотивованих справах щодо щонайменше 13 жінок з Криму, повідомляли у КПГ.
Як 26 січня повідомило Представництво Президента України в АР Крим, у четвертому кварталі 2025 року політичні репресії в окупованому Криму та Севастополі майже в 4,9 раза перевищили середньоросійські показники. Ця тенденція “свідчить про зону максимально жорсткого репресивного тиску”, наголошували у Представництві, адже ще у 2024 році цей розрив становив близько 2,8 раза. Ба більше, за даними Представництва, у тимчасово окупованому Криму та Севастополі до 88% політично мотивованих справ завершуються реальним позбавленням волі, тоді як у самій Росії цей показник наприкінці 2025 року становив близько 70%.
Загалом станом на 26 січня 2026 року в тимчасово окупованому Криму вже зафіксували 1672 порушення справ за статтею 20.3.3 КпАП РФ — “дискредитація російської армії”. Більшість із них, а саме 816 постанов (що становить 53%), були порушені проти жінок.
