Понад рік невідомості
Олег Платонов і Наталія Полюх (подружжя, яке минулого квітня викрали в окупованому Криму) можуть перебувати у СІЗО №2 Сімферополя.
Про це 24 липня сповістив голова правління Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв.
Завдяки нашим джерелам стало відомо, що подружжя кримських політв’язнів — Олега Платонова та Наталію Полюх — з міста Ак’яр (Севастополь) незаконно утримують у СІЗО №2 Акмєсджіта (Сімферополя), писав голова правління КРЦ на своїй фейсбук-сторінці.
Ескендер Барієв нагадав, що про подружжя політв’язнів не було жодної інформації понад рік і три місяці. Увесь цей час Олег і Наталія перебували у статусі інкомунікадо — тобто без зв’язку з зовнішнім світом. Рідні не знали, де саме їх утримують, й не мали жодної можливості передати їм найнеобхідніші особисті речі, зокрема одяг, теплі речі, взуття, нижню білизну, засоби особистої гігієни та інші предмети першої необхідності.
Увесь цей час рідні й друзі подружжя марно намагалися отримати від окупаційних органів хоча б якусь інформацію про місцеперебування чоловіка та дружини. Утім, рідним і адвокатам відповідали, буцімто Олег Платонов і Наталія Полюх не значаться у місцях несвободи…
“Нагадую, що подружжя з Ак’яра (Севастополя) — Олег Платонов і Наталія Полюх — стали жертвами насильницького зникнення”, — наголошував Барієв. Наталія Полюх зникла після того, як відвела сина до школи, а її чоловік, який був на роботі в Алупці, того ж дня перестав виходити на зв’язок.
Голова правління КРЦ також нагадав, що після незаконного затримання подружжя окупаційна “влада” помістила їхнього дев’ятирічного сина до соціального притулку для дітей і підлітків. За даними Барієва, хлопчик провів у притулку декілька місяців, аж поки рідному дядьку — брату Наталії Полюх — вдалося оформити опікунство та забрати племінника додому.
“Пережите стало важким випробуванням для дитини, яка в один день залишилася без батьків”, — зазначав Барієв.
Ескендер Барієв закликав міжнародну спільноту посилити тиск на РФ, аби звільнити усіх незаконно утримуваних громадян України, зокрема Олега Платонова та Наталію Полюх, і припинити практику насильницьких зникнень як в окупованому Криму, так і на інших тимчасово окупованих територіях України.
Передісторія
Раніше ми розповідали про це насильницьке зникнення. 9 квітня 2025 року Наталія Полюх відвела сина до севастопольської школи і зникла. З того часу Наталію ніхто не бачив. Вже після другого уроку директору школи зателефонували та сповістили, що батьки не приїдуть за дитиною: хлопчика забере співробітник окупаційної “поліції”, аби доправити дитину до притулку, повідомляв КРЦ у 2025 році.
Того ж дня батька дитини Олега, який перебував у відрядженні в Алупці, затримали на орендованій квартирі. Як повідомляли у КРЦ, затримання проводили восьмеро ефесбівців, які й відвезли чоловіка у невідомому напрямку. Директору компанії, у якій працював Олег, повідомили, буцімто його затримали “за політичною статтею”, проте не уточнювали, за якою саме. Коли друзі та знайомі зверталися до ФСБ, у відповідь вони отримували лише натяки: мовляв, це політична справа, тож краще “не здіймати галасу”…
Загальний контекст
Цього червня Кримськотатарський ресурсний центр також повідомляв, що на третьому поверсі СІЗО №2 у Сімферополі російські окупанти можуть утримувати десятки людей інкомунікадо — у повній ізоляції від зовнішнього світу.
“На третьому поверсі СІЗО-2 у Сімферополі є 20 камер, у яких утримуються ‘заморожені’ особи, тобто ті, хто перебувають у статусі інкомунікадо, і ніхто не знає ані імен, ані прізвищ цих людей”, — зазначала менеджерка КРЦ Зарема Барієва. У восьми із 20 камер утримують по чотири людини, а в решті камер — по дві людини. Є й чотири камери з жінками, яких так само приховують як від рідних, так і від світу, повідомляв КРЦ. Докладніше про це читайте у статті.
Як цього квітня писала журналістка з Криму Лутфіє Зудієва, лише згідно з публічними даними, через кримські слідчі ізолятори вже пройшли понад пів сотні жінок. Раніше ми також розповідали про декого з бранок РФ, зокрема писали про Марину Рифф, яка зникла минулого листопада після того, як пішла до міграційної установи в окупованому Криму. Зникла відмовлялася отримувати нав’язане країною-агресором громадянство РФ і продовжувала послуговуватися українськими документами. Ми також писали, як викрадену студентку Херсонського університету окупаційний “суд” засудив до десяти років колонії; як зникла Хатідже Буюкчан, проти якої окупанти могли порушити справу за сфабрикованими статтями про “тероризм” і “держзраду”; як ефесбівці могли викрасти фельдшерку Тамару Чернуху; й згадували репресивну систему РФ, що функціонує в Криму. Торік ми також писали й про інші насильницькі зникнення та утримання жінок з Криму у статусі інкомунікадо. Цього року ми вчергове розповідали про насильницькі зникнення жінок у Криму, коли писали про насильницьке зникнення караїмки Сахи Мангубі.
Нагадаємо, що 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності. Ще влітку 2024-го глобальна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) презентувала своє дослідження, присвячене насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до Міжнародного кримінального суду й узагальнення для Робочої групи ООН.
Торік правозахисна організація “Amnesty International” також оприлюднила звіт, що висвітлював насильницькі зникнення й систематичні катування полонених Росією. У звіті також було задокументовано, як українських військовополонених і цивільних осіб, затриманих Росією з лютого 2022 року, свідомо ізолюють від зовнішнього світу, часто на роки. Відсутність прозорості щодо того, де Росія утримує бранців з України, породжує відчуття безкарності та дозволяє продовжувати вчиняти як катування й інші види жорстокого поводження, так і незаконні вбивства українських полонених.
“Систематичне утримання Росією українських військовополонених і цивільних інкомунікадо відображає цілеспрямовану політику, покликану їх дегуманізувати та змусити мовчати, а їхні сім’ї залишити в агонії очікування новин про рідних”, — зазначала генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар. При цьому тривале утримання інкомунікадо може розцінюватися як нелюдське поводження, наголошували правозахисники.
Раніше ми неодноразово повідомляли, як мешканці та мешканки ТОТ стають жертвами насильницьких зникнень і опиняються в СІЗО, у тому числі розташованих в окупованому Росією Криму. Людей можуть тримати в застінках упродовж місяців (а подекуди років) без зв’язку з зовнішнім світом і без доступу до правової допомоги. Рідним зниклих не повідомляють, де їх утримують і в якому правовому статусі вони перебувають.
Цієї весни також стало відомо, що Путін дозволив без рішення суду відправляти людей до СІЗО “за протидію СВО”. Ми неодноразово розповідали й про кримські СІЗО, зокрема про нові слідчі ізолятори — СІЗО №2, СІЗО №8, а також писали про СІЗО №1 у Сімферополі. Докладніше про кримські СІЗО та їхніх бранців читайте у статті.
Нагадаємо, що ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) створила інтерактивну мапу СІЗО й виправних колоній, де Росія утримує українських полонених. На мапі можна знайти дані про місця несвободи, розташовані як на території РФ, так і на тимчасово окупованих територіях, а також кількість громадян України, які там перебувають.
