Нескінченне акустичне насильство
Працівники колонії №7 міста Зеленокумськ продовжують катувати гучними звуками кримську політбранку, громадянську журналістку Ірину Данилович.
Катування гучними звуками триває щоденно, 12 годин поспіль, розповіла сестра політбранки Ольга Новицька, пише ініціатива “Трибунал. Кримський епізод”.
За словами сестри, через хворобу Данилович постійно чує свист у вусі, а гучні звуки спричиняють їй сильний біль (нагадаємо, що пані Ірина давно потерпає від нестерпного головного болю та має проблеми зі слухом). Попри це працівники колонії щодня вмикають телевізор на максимальну гучність і залишають його увімкненим на цілий день.
“У неї безперервний свист у вусі, кожен дзвінкий звук відчувається як розряд струму і перетворюється на тортури. Утім, співробітники колонії о шостій ранку вмикають телевізор на максимальну гучність і не вимикають його до самого вечора. Її просто доводять до суїциду, тому що будь-який дзвінкий звук просто ріже їй мозок. Усіх, хто може, я прошу втрутитися в ситуацію і дати Ірині можливість вижити!” — казала Ольга Новицька.
Сестра Ірини Данилович також зазначила, що звернення міжнародних правозахисних організацій до спеціальних доповідачів ООН поки не дали результату.
За її словами, після цього у політбранки провели додатковий обшук…
Передісторія
Як ми раніше розповідали, пані Ірина працювала в Коктебелі, а також займалася громадянською журналістикою та висвітлювала життя окупованого півострова. У квітні 2022 року співробітники російської ФСБ викрали й таємно утримували Ірину в підвалі. Ефесбівці не говорили рідним, де перебуває журналістка. При цьому під час незаконного затримання співробітники ФСБ погрожували Ірині й вдавалися до фізичного насильства. Ірину Данилович били та намагалися задушити, тестували на поліграфі, годували раз на день, а також змушували зізнатися у зв’язках з українськими спецслужбами й або підписати папери, не читаючи, або поїхати до лісу, де її вб’ють, “бо час вже звільняти камеру для наступних в’язнів”. Коли Ірина підписала папери, новоявлені чекісти змусили жінку заявити на камеру, що в неї немає претензій до співробітників ФСБ і що вони не вчиняли нічого протиправного щодо неї. При цьому самі ефесбівці представили зовсім інший сценарій розвитку подій, який вражав своєю абсурдністю. Зокрема, працівники ФСБ розповідали, що Данилович добровільно сіла в їхню автівку, погодилася брати участь в оперативно-розшукових заходах стільки, скільки буде потрібно, добровільно поїхала до різних міст у Криму і могла піти з приміщення ФСБ, однак, “у зв’язку з тим, що вона не мала місця постійного проживання на території Сімферополя, вона самостійно і без жодного примусу лишалася на території ФСБ протягом усього періоду проведення оперативно-розшукових заходів”. Журналістка буцімто воліла лишатися в приміщенні ФСБ, адже їй було “надано спальне місце, душову кімнату, їжу”, стверджували “слідчі”. Детальніше про цю сфабриковану справу можна почитати у нашій статті.
Нагадаємо, що цього червня міжнародна організація захисту прав людини та свободи слова “Репортери без кордонів” (Reporters sans frontières, RSF) спільно з американським Фондом прав людини (Нuman Rights Foundation, HRF) закликали спецдоповідачів ООН терміново втрутитися у справу Ірини Данилович, якій гіршає в російській неволі. Справу Ірини Данилович передали шістьом спеціальним доповідачам ООН, аби надати їм останню інформацію щодо умов утримання під вартою та стану Ірини Данилович. Крім того ще дві скарги перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини. 28 квітня 2026 року ЄСПЛ передав її заяви на комунікацію.
Як мовилося в зверненні “Репортерів без кордонів” і американського Фонду прав людини, пані Ірина є жертвою жорстокого поводження. У російській неволі громадянська журналістка стикається з нелюдськими умовами утримання та зазнає серйозних порушень своїх основоположних прав. Зокрема, їй не надають належної медичної допомоги, що порушує право на життя.
Ірина Данилович страждає на депресію. Вона навіть не отримує листів, які їй надсилають, повідомляла “Репортерам без кордонів” близька до Ірини людина, яка з міркувань безпеки вирішила залишитися анонімною. Крім того, ще сестра Данилович неодноразово повідомляла, що політбранка потерпає від оглушливої музики, яка лунає на всю колонію. І це при тому, що пані Ірина має проблеми зі слухом, а також неврологічні розлади й ураження головного мозку.
Ще рік тому, в липні 2025-го, стало відомо, що Ірина Данилович зверталася до віцепрезидентки Європейського парламенту Піни Пічерно з проханням привернути увагу європейської спільноти до масових знущань, які вчиняють щодо жінок у російській колонії №7 міста Зеленокумськ. За словами пані Ірини, окрім, акустичного насильства, у цій колонії вдаються до методів, які можна порівняти з практиками нацистського гестапо. Зокрема, пані Ірина розповідала про “безслідне катування” — цілодобовий вплив надзвичайно яскравого електричного світла, яке не вимикають ані вдень, ані вночі. Світло прожекторів настільки сильне, що “не допомагають навіть пов’язки на очі — у жінок болять очі, голова, вони не можуть спати”. Таких тортур фактично зазнають кілька сотень жінок. Політбранка розповідала й про інші форми знущань, які практикують у колонії Зеленокумська, включно з багатогодинним стоянням на плацу за будь-якої погоди (навіть під зливою чи у морози), а також скаржилася на важкі санітарно-побутові умови.
Як цього року зазначав директор з питань адвокації та допомоги “Репортерів без кордонів” Антуан Бернар, вже понад чотири роки Ірина Данилович розплачується за свою незалежну журналістську роботу в російських місцях позбавлення волі. У свавільному увʼязненні вона зазнає нелюдського й такого, що принижує людську гідність, поводження, а стан її здоров’я викликає глибоке занепокоєння.
Раніше ми неодноразово розповідали про незаконно ув’язнену кримську громадянську журналістку Ірину Данилович, яку Росія протиправно утримує в колонії №7 міста Зеленокумськ (Ставропольський край РФ). Цього лютого ми також писали, що пані Ірина не отримувала лікування й зазнавала психологічного тиску: в бараці її загону працівники колонії систематично вмикали гучну російську музику, а всі її скарги й прохання бодай зменшити гучність ігнорували...
Нагадаємо, що Данилович частково втратила слух через те, що представники РФ відмовлялися лікувати отит, який у неї розвинувся. За словами рідних, в Ірини Данилович — серйозні порушення слуху: політбранка повністю втратила слух на ліве вухо. Пані Ірина регулярно скаржиться й на сильні головні болі, а також страждає від шуму й свисту в голові та вухах. Утім, попри неодноразові звернення до працівників колонії вона не отримувала належної медичної допомоги. Необхідні ліки в колонії також відсутні.
Торік ми також писали, що Ірина Данилович потерпає від сильного болю в серці й не отримує жодної медичної допомоги, хоча регулярно звертається по неї до адміністрації колонії. Політув’язнена, яка до арешту працювала медсестрою, припускала, що причиною болю в серці могли стати катування, яких вона зазнала в перші місяці арешту. В Росії не встановили причин такого болю, тож достеменно невідомо: чи це були перші ознаки мікроінфаркту, чи наслідки стресу та нервувань...
Умови утримання в колонії також були незадовільні. Ще у листопаді 2023-го батько Ірини Данилович сповіщав, що у виправній жіночій колонії №7, розташованій у Зеленокумську, панували нестерпний холод і антисанітарія: ув’язнені були змушені ходити в зимових куртках, у їдальні не було мила, а на всю колонію працювало п’ять водопровідних кранів… Броніслав Данилович, батько Ірини Данилович, помер 1 серпня 2024 року. Він хворів на онкологію і так і не дочекався звільнення доньки з російської неволі… В Ірини Данилович залишилася матір, яка має серйозні проблеми зі здоров’ям і майже не пересувається.
Минулого січня Кримськотатарський ресурсний центр, що покликався на близьких друзів кримчанки, також повідомляв, що Ірині Данилович гіршає у російській неволі. Крім того, у колонії №7 Зеленокумська її погано годували та забороняли сидіти чи лежати удень, що було вкрай виснажливо для людини з постійним головним болем...
Харківська правозахисна група неодноразово писала про переслідування жінок в окупованому Росією Криму. За даними Кримськотатарського ресурсного центру, станом на березень поточного року вже було відомо щонайменше про 52 жінки, які зазнали політичного переслідування з боку представників РФ і перебувають у СІЗО або колоніях. Щонайменше 21 жінка перебуває в колоніях, а 31 жінка перебуває у СІЗО, зазначала співзасновниця й менеджерка Кримськотатарського ресурсного центру Зарема Барієва. Утім, достеменно невідомо, скільки ще жінок утримують у місцях позбавлення волі у статусі інкомунікадо, без зв’язку із зовнішнім світом.
