пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
31.08.2020 | Ірина Скачко
Право на життя

В очікуванні звістки

Ілюстраційне зображення: Shutterstock
   

Близько 780 сімей по обидва боки лінії зіткнення на Сході України шукають родичів, що зникли безвісти під час конфлікту. Такі цифри наводить Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні. Але точної кількості зниклих осіб не знає ніхто. Вчора світ відзначив Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Від 2014 року ця пам’ятна дата ООН набула особливої актуальності для нашої держави.

Згідно з Декларацією про захист усіх осіб від насильницьких зникнень Генеральної Асамблеї ООН, під насильницькими зникненнями розуміють випадки, коли «особи зазнають арешту, затримання, викрадення, позбавлення волі посадовими особами різних ланок чи рівнів уряду, організованими групами чи приватними особами, які діють за його прямої чи непрямої підтримки, з його дозволу чи згоди, при наступній відмові повідомити про долю чи місцеперебування таких осіб або визнати позбавлення їх волі, що ставить цих осіб поза захистом закону».

У нашій державі проблема зниклих безвісти останнім часом є особливо гострою. В рамках проекту «Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках» Харківська правозахисна група задокументувала 4 649 випадків зникнень безвісти, в основному, у боях на сході України. Серед зниклих 3 135 – чоловіки, 645 – жінки, 239 – діти, стать 630 осіб не визначено через брак інформації. На окупованих територіях люди продовжують зникати.

«Інформація, зібрана шляхом інтерв’ю з жертвами та їхніми родичами, свідчить про те, що особи, затримані в адміністративному порядку на території, яка контролюється самопроголошеними „республіками“, утримуються без зв’язку з зовнішнім світом, – йдеться в Доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй із прав людини (УВКПЛ). – Крім того, УВКПЛ встановило, що у більшості випадків родичам не надавалася інформація про затримання їх близьких протягом початкового періоду ув’язнення, в результаті чого ця практика може бути рівносильна насильницькому зникненню. УВКПЛ занепокоєне також тим, що з моменту прийняття 24 серпня 2018 року „кримінально-процесуального кодексу“ „прокурори“ на території, яка контролюється „Донецькою народною республікою“, можуть приймати рішення про досудове тримання під вартою без рішень „судів“ або судового контролю. УВКПЛ зазначає, що ця практика становить порушення права затриманих бути доставленими до судового органу і є рівносильною свавільному триманню під вартою». 

Окрему проблему становить недієвість державних механізмів захисту осіб, що зникли, та їхніх рідних. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» набув чинності 2 серпня 2018 року. Відповідно до нього ще два роки тому мали бути створені Комісія з питань зниклих безвісти осіб та відповідний Реєстр. Комісію утворили лише у квітні 2019 року, але вона так і не почала працювати. У липні цього року Кабінет міністрів затвердив новий склад Комісії, яка має координувати діяльність різних установ щодо розшуку зниклих безвісти людей. На неї покладають багато сподівань.

«Коли запрацює комісія по зниклих безвісти при Кабінеті Міністрів – це означає, що будуть створені реєстри безвісти зниклих за категоріями. В нас на сьомому році війни досі немає реєстрів по безвісти зниклих», – каже куратор 40-го батальйону «Кривбас», координатор робочої групи при Офісі Президента з питань зниклих безвісти на Донбасі та військових і цивільних заручників (полонених) Микола Колесник.

– Зараз списки зниклих осіб у Міністерства оборони – одні, у СБУ – інші, у нацгвардії – теж власні, – розповідає Ядвіга Лозинська, голова громадської організації «Об’єднання рідних безвісти зниклих «Надія». Її син Андрій зник при виході з Іловайського «котла».

Єдиний список зниклих безвісти необхідний, зокрема, для того, щоб упорядкувати дані, на підставі яких сім’ї, які втратили годувальника, могли б отримувати передбачені законом соціальні виплати. Але найголовніше – спільний Реєстр міг би прискорити пошуки сотень чоловіків, жінок і дітей, на яких чекають рідні. До речі, офіційні пошукові групи так само має створити Комісія з питань зниклих безвісти осіб. Довгий час цим питанням займалися волонтери, а найчастіше – самі матері.

– Я була на захоплених територіях і спілкувалася з усіма, – розповідає Ядвіга Лозинська. Вона не вірить, що Андрій загинув під час виходу з Іловайського котла, упевнена: її син перебуває в полоні. – Востаннє він дзвонив мені 5 вересня 2014 року з чужого телефона. Є свідки, які бачили його живим у полоні. Він був із ними у Сніжному. Хлопців звільнили, а він залишився там... 23 грудня 2014 року я поїхала з мамою іще одного хлопця, з волонтеркою. Ми об’їздили усіх. Я спілкувалася у Сніжному з військовим комендантом.

Жінка дослідила, що Андрія вивезли на окуповану територію Луганської області, можливо, в колонію у Довжанському. Вона не втрачає надії знайти свого сина.

Вона ж мати.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль