MENU

Тюрми, лікарні, поліція — де катують українців?

26.06.2021
ХПГ-інформ

Катування придушують людську особистість і нехтують притаманне людині почуття власної гідності. Тортури – нелюдські дії, можливо, найогидніші з тих, які одні люди застосовують щодо інших. Тортури є злочином згідно з принципами міжнародного права. Вони не можуть бути виправдані за жодних обставин.

Ілюстрація з сайту forpost-center.org

Стаття 3 (Заборона катування) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписана державами – членами Ради Європі у 1950 році і ратифікована Україною у 1997 році, звучить: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Цей день відзначається щороку 26 червня. Оголошений Генеральною Асамблеєю ООН (Резолюція A/RES/52/149) у 1997 році «з метою повного викоренення катувань і забезпечення ефективного функціонування Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка набула чинності 26 червня 1987 року».

В Україні проблема катування та нелюдського поводження найбільш гостро постає в місцях несвободи, де катуванням можна вважати самі умови життя та відсутність доступу до адекватного лікування. 

Пенітенціарна система

Моніторингові візити правозахисників до в’язниць знов і знов виявляють численні порушення: неосвітлені душні камери, грибок на стінах, відсутність питної води, достатньої кількості спальних місць та опалення в деяких приміщеннях, відсутність усамітненості при використанні туалету тощо. Все це Європейський суд з прав людини визнає порушенням статті 3 Конвенції (Заборона катування). Скарг на умови життя, що дорівнюють тортурам, від українських громадян надходить до ЄСПЛ так багато, що 31 січня 2020 року Європейський суд ухвалив пілотне рішення у справі Сукачов проти України, в якому наголосив на існуванні структурної проблеми щодо неналежних умов тримання під вартою в пенітенціарних установах України.

Лук'янівське СІЗО, фото: Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини


Про стан медичної допомоги в місцях несвободи минулого тижня під час вебінару розповіли члени Харківської правозахисної групи: «В ході моніторингових візитів нашої організації практично в кожній установі якість медичної допомоги, а нерідко, її повна відсутність, є одним із головних питань, на яке поступають скарги від ув’язнених. Хворі тижнями чекають на огляд лікаря, без якого годі й казати про призначення лікування, їм пропонують купувати ліки власним коштом, потрібні як для проведення операцій, так і для консервативного лікування».

Нагадаємо, у грудні минулого року Кабінет Міністрів Ради Європи розглянув ситуацію з виконанням Україною рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються неадекватної медичної допомоги, нелюдського та (або) такого, що принижує гідність, поводження у місцях несвободи. Комітет міністрів із занепокоєнням зазначив, що досі не було прийнято стійкого рішення для усунення недоліків української тюремної системи: переповненості, поганих матеріальних умов тримання під вартою та перевезення, неналежного медичного обслуговування у слідчих ізоляторах та пенітенціарних установах.

Поліція

З сумною регулярністю у ЗМІ з’являються повідомлення про катування у поліцейських відділках.

У Кривому Розі завершено досудове розслідування щодо колишнього командира взводу полку патрульної поліції, якого звинувачують у смерті затриманого.

У січні в Коростенському райуправлінні поліції у Житомирській області поліцейський побив чоловіка, що прийшов повідомити про пограбування. Замість допомоги отримав стусани по голові та грудях. Правоохоронець примусив потерпілого написати пояснення, що ніякої крадіжки не було.

Фото: ДБР

У лютому в Городищенську лікарню по медичну допомогу звернувся чоловік із тілесними ушкодженнями. Він заявив, що його побили співробітники поліції. Як з’ясувало слідство, постраждалий дійсно деякий час перебував у відділі поліції: правоохоронці перевіряли його причетність до крадіжки і шахрайства. Постраждалого били ногами, стільцем, шлангом від вогнегасника, а також пластиковою пляшкою з водою.

За результатами «Національного моніторингу незаконного насильства в поліції в Україні в 2020 році», 59,7% респондентів вважає, що потенційний ризик стати жертвою тортур або жорстокого поводження в поліції зберігається практично для будь-якої людини на території України, незалежно від її минулого й особистих характеристик.

Лікувальні заклади

У листопаді минулого року монітори виявили порушення прав людей у Дяківецькому стаціонарному відділенні постійного або тимчасового проживання Територіального центру соціального обслуговування Літинського району Вінницької області: пролежні та необрізані нігті у підопічних, бруд, неприємний запах, рукомийники без води тощо.

У березні Офіс омбудсмана повідомив про численні порушення прав людини в Любицькому психоневрологічному інтернаті: «Ізоляція підопічних відбувається за умов, які можна розцінювати як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Так, в одному з корпусів, у кімнаті із заґратованими дверима відокремлено частину, де за провини зачиняють підопічних. Вони називають цю кімнату карцером, оскільки, за неналежну поведінку в ній ізолюють підопічних, які змушені сидіти на кахельній підлозі». 

На Харківщині у Панютинському психоневрологічному інтернаті підопічні гуляли у «вольєрі» під замком. Під час візиту члени моніторингової групи побачили два десятки мешканців інтернату, які перебували в огородженому решітками дворі, який було зачинено на навісний замок. Деякі з них лежали на лавах. Іншим не було, де присісти, тому вони ходили по двору. Справляти фізіологічні потреби підопічні інтернату були змушені у присутності інших у відро.

Панютинський психоневрологічний інтернат


«Проблема жорстокого поводження є однією з пріоритетних у роботі Ради Європи та її моніторингових органів. Значні зусилля України й позитивні результати у проведенні реформ кримінальної юстиції та правоохоронних систем, що відбувались протягом останніх років, все ж не вирішили проблему жорстокого поводження, яка залишається системною протягом багатьох років», – заявив Стен Ньорлов, Голова Офісу Ради Європи в Україні.

– Ми маємо таку проблему, як неадекватна дефініція катування в статті 127 ККУ, що не відповідає майже повністю визначенню катувань за міжнародним правом, яке надане в першій статті Конвенції ООН проти катувань, – каже директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. – Саме через це кримінальних проваджень за статтею 127 майже немає. Це пов’язано з тим, що ця стаття не містить у собі визначення спеціального суб’єкта. За міжнародним правом, той хто катує, це або працівник державної сфери, правоохоронного органу, як правило. Або ці катування здійснюються з його наказу, за його мовчазною згодою. Необхідно змінити статтю 127, привести її у повну відповідність до першої статті Конвенції ООН.

Зараз на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект (реєстр. № 5336), який передбачає приведення у відповідність положень Кримінального кодексу України (статті 127 «Катування») до положень Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність видів поводження та покарання.

Проєкт ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»
 Поділитися