Тюрми, лікарні, поліція — де катують українців?

Катування придушують людську особистість і нехтують притаманне людині почуття власної гідності. Тортури – нелюдські дії, можливо, найогидніші з тих, які одні люди застосовують щодо інших. Тортури є злочином згідно з принципами міжнародного права. Вони не можуть бути виправдані за жодних обставин.

Стаття 3 (Заборона катування) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписана державами – членами Ради Європі у 1950 році і ратифікована Україною у 1997 році, звучить: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Цей день відзначається щороку 26 червня. Оголошений Генеральною Асамблеєю ООН (Резолюція A/RES/52/149) у 1997 році «з метою повного викоренення катувань і забезпечення ефективного функціонування Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка набула чинності 26 червня 1987 року».

В Україні проблема катування та нелюдського поводження найбільш гостро постає в місцях несвободи, де катуванням можна вважати самі умови життя та відсутність доступу до адекватного лікування. 

Пенітенціарна система

Моніторингові візити правозахисників до в’язниць знов і знов виявляють численні порушення: неосвітлені душні камери, грибок на стінах, відсутність питної води, достатньої кількості спальних місць та опалення в деяких приміщеннях, відсутність усамітненості при використанні туалету тощо. Все це Європейський суд з прав людини визнає порушенням статті 3 Конвенції (Заборона катування). Скарг на умови життя, що дорівнюють тортурам, від українських громадян надходить до ЄСПЛ так багато, що 31 січня 2020 року Європейський суд ухвалив пілотне рішення у справі Сукачов проти України, в якому наголосив на існуванні структурної проблеми щодо неналежних умов тримання під вартою в пенітенціарних установах України.

Лук'янівське СІЗО, фото: Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Про стан медичної допомоги в місцях несвободи минулого тижня під час вебінару розповіли члени Харківської правозахисної групи: «В ході моніторингових візитів нашої організації практично в кожній установі якість медичної допомоги, а нерідко, її повна відсутність, є одним із головних питань, на яке поступають скарги від ув’язнених. Хворі тижнями чекають на огляд лікаря, без якого годі й казати про призначення лікування, їм пропонують купувати ліки власним коштом, потрібні як для проведення операцій, так і для консервативного лікування».

Нагадаємо, у грудні минулого року Кабінет Міністрів Ради Європи розглянув ситуацію з виконанням Україною рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються неадекватної медичної допомоги, нелюдського та (або) такого, що принижує гідність, поводження у місцях несвободи. Комітет міністрів із занепокоєнням зазначив, що досі не було прийнято стійкого рішення для усунення недоліків української тюремної системи: переповненості, поганих матеріальних умов тримання під вартою та перевезення, неналежного медичного обслуговування у слідчих ізоляторах та пенітенціарних установах.

Поліція

З сумною регулярністю у ЗМІ з’являються повідомлення про катування у поліцейських відділках.

У Кривому Розі завершено досудове розслідування щодо колишнього командира взводу полку патрульної поліції, якого звинувачують у смерті затриманого.

У січні в Коростенському райуправлінні поліції у Житомирській області поліцейський побив чоловіка, що прийшов повідомити про пограбування. Замість допомоги отримав стусани по голові та грудях. Правоохоронець примусив потерпілого написати пояснення, що ніякої крадіжки не було.

У лютому в Городищенську лікарню по медичну допомогу звернувся чоловік із тілесними ушкодженнями. Він заявив, що його побили співробітники поліції. Як з’ясувало слідство, постраждалий дійсно деякий час перебував у відділі поліції: правоохоронці перевіряли його причетність до крадіжки і шахрайства. Постраждалого били ногами, стільцем, шлангом від вогнегасника, а також пластиковою пляшкою з водою.

За результатами «Національного моніторингу незаконного насильства в поліції в Україні в 2020 році», 59,7% респондентів вважає, що потенційний ризик стати жертвою тортур або жорстокого поводження в поліції зберігається практично для будь-якої людини на території України, незалежно від її минулого й особистих характеристик.

Лікувальні заклади

У листопаді минулого року монітори виявили порушення прав людей у Дяківецькому стаціонарному відділенні постійного або тимчасового проживання Територіального центру соціального обслуговування Літинського району Вінницької області: пролежні та необрізані нігті у підопічних, бруд, неприємний запах, рукомийники без води тощо.

У березні Офіс омбудсмана повідомив про численні порушення прав людини в Любицькому психоневрологічному інтернаті: «Ізоляція підопічних відбувається за умов, які можна розцінювати як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Так, в одному з корпусів, у кімнаті із заґратованими дверима відокремлено частину, де за провини зачиняють підопічних. Вони називають цю кімнату карцером, оскільки, за неналежну поведінку в ній ізолюють підопічних, які змушені сидіти на кахельній підлозі». 

На Харківщині у Панютинському психоневрологічному інтернаті підопічні гуляли у «вольєрі» під замком. Під час візиту члени моніторингової групи побачили два десятки мешканців інтернату, які перебували в огородженому решітками дворі, який було зачинено на навісний замок. Деякі з них лежали на лавах. Іншим не було, де присісти, тому вони ходили по двору. Справляти фізіологічні потреби підопічні інтернату були змушені у присутності інших у відро.

«Проблема жорстокого поводження є однією з пріоритетних у роботі Ради Європи та її моніторингових органів. Значні зусилля України й позитивні результати у проведенні реформ кримінальної юстиції та правоохоронних систем, що відбувались протягом останніх років, все ж не вирішили проблему жорстокого поводження, яка залишається системною протягом багатьох років», – заявив Стен Ньорлов, Голова Офісу Ради Європи в Україні.

– Ми маємо таку проблему, як неадекватна дефініція катування в статті 127 ККУ, що не відповідає майже повністю визначенню катувань за міжнародним правом, яке надане в першій статті Конвенції ООН проти катувань, – каже директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. – Саме через це кримінальних проваджень за статтею 127 майже немає. Це пов’язано з тим, що ця стаття не містить у собі визначення спеціального суб’єкта. За міжнародним правом, той хто катує, це або працівник державної сфери, правоохоронного органу, як правило. Або ці катування здійснюються з його наказу, за його мовчазною згодою. Необхідно змінити статтю 127, привести її у повну відповідність до першої статті Конвенції ООН.

Зараз на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект (реєстр. № 5336), який передбачає приведення у відповідність положень Кримінального кодексу України (статті 127 «Катування») до положень Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність видів поводження та покарання.