Стихійні поховання біля лінії розмежування: в садках, ярах, воронках від снарядів

ГО «Проліска», гуманітарна організація, що з 2014 року допомагає населенню, що постраждало від конфлікту на Сході України, фіксує численні звернення людей з приводу неналежного поховання їх рідних в населених пунктах Донецької та Луганської областей поблизу лінії розмежування. 

– Що таке стихійні поховання? Люди помирали своєю смертю або від військових дій, але рідним не було видано належних реєстраційних документів про смерть. Їх поховали в садках, ярах, у воронках від снарядів, – розповідає головний експерт з питань адвокації ГО «Проліска» Ігор Сосонський. – Або на цвинтарі, але належним чином не зафіксувавши органами влади факт смерті. В 2014-15 роках майже не працювало місцеве самоврядування, не виїжджали правоохоронні органи, медична допомога, не було комунальних або інших служб, які виконували обов’язки з поховання.

Родіон Лебедєв, начальник гуманітарного центру ГО «Проліска» в Авдіївц, розповідає про ситуацію у селищі Опитному: 

– Бабуся померла своєю смертю. Сусіди замотали її тіло в плівку, відвезли на цвинтар и прикопали на глибині 50 сантиметрів. Були такі, хто помирав від поранень. Когось ховали рідні в інших містах. А в кого не було рідниїх, ховали у вирвах від снарядів… В Опитному й досі одна людина лежить у вирві, інша похована у палісаднику. Увесь цей час організація зверталася, щоб перепоховати людей. Але процедури такої у нас немає.

Навіть у місті Авдіївка, де є діють владні органи, є стихійні поховання, в яких лежать люди без документів. 

 – Раніше держава виділяла кошти. Вони були закладені у місцевих бюджетах для осіб без місця проживання. Їх ховали на цвинтарях. За могилами доглядали комунальні служби… – розповідає Родіон Лебедєв.

 – Одного чоловіка сусіди поховали прямо біля під'їзду багатоповерхівки. Вивезти на цвинтар неможливо було…Поставили хрестик… – Людмила Ведькал, соціальний працівник ГО  «Проліска», розповідає про рідне селище Піски. – Взагалі таких випадків багато. Про одне із стихійних поховань у Пісках ми довідалися від військовослужбовця. Він розповів, що на путівці собаки тягають частини тіл. Там, ймовірно, було шість осіб. Поховали у траншеї, щоб собаки далі не розтягували… Лише одного чоловіка вдалося ідентифікувати, бо у нього паспорт був у піджаку. Інших так прикопали. Знаю про це тільки я та ще кілька осіб. Туди і пройти не можна, бо це місце прострілюється. 

Стихійні поховання з’являються біля лінії розмежування навіть тепер. коли активні бойові дії не ведуться. Останній випадок, про який відомо правозахисникам, стався у листопаді цього року у селі Старомар’ївка Волноваського району Донецької області.  

– Це населений пункт з обмеженим доступом. Туди заїхати неможливо. Органи місцевої влади не працюють. Чоловік загинув через побутову пожежу. Місцеві жителі самостійно поховали його біля села. Оформити документи було неможливо. 

Співробітники «Проліски» неодноразово зверталися до органів влади з проханням вирішити це питання. Належне поховання померлої особи – обов’язок держави, наполягають правозахисники. 

– Відповідно до додаткового протоколу до Женевської конвенції 1949 року, на державу покладений обов’язок невідкладно вживати всіх можливих заходів щодо розшуку померлих та їх належного поховання. Це стосується не тільки військовослужбовців, але й некомбатантів, цивільних осіб, –  каже Ігор Сосонський. – Ми звертались до профільних міністерств з проханням скликати відповідну комісію, яка б керувала роботою органів місцевого самоврядування на місцях. Щоб саме органи самоврядування вирішували проблеми щодо пошуку, встановлення таких поховань та видачі необхідних документів рідним. 

Правозахисники отримали відповідь від Міністерства розвитку громад і територій України, в якому запропоновано встановлювати факт смерті через суд. 

–  Але встановлення факту смерті через суд – це досить важка та затягнута процедура, – вважає Ігор Сосонський.   –  Більш важка, ніж встановлення факту смерті в адміністративному порядку органами місцевої влади, спеціальною комісією. 

Правозахисники вимагають від влади створити відповідні комісії, які могли б фіксувати факти стихійних поховань; здійснити ексгумацію похованих не на цвинтарях тіл; за необхідності (якщо особа померлого невстановлена) провести за державний кошт ДНК-тестування. І нарешті – належним чином ховати померлих в зоні розмежування. Адже це обов’язок держави.

Як ми повідомляли, за інформацією УВКПЛ ООН, загальне число жертв бойових дій на Донбасі з 14 квітня 2014-го до 30 червня 2021 року становить 42 500–44 500. Зафіксовані втрати розподіляються так: 13 200–13 400 загиблих (щонайменше 3 390 цивільних осіб, приблизно 4 200 українських військових та приблизно 5 800 членів озброєних груп); 29 600–33 600 поранених (7 000–9 000 цивільних осіб, 9 800–10 800 українських військових та 12 800–13 800 членів озброєних груп). На цивільних припадає близько чверті від загальної кількості осіб, загиблих у зв’язку з конфліктом.