Двох ефесбівців судитимуть за переслідування журналістки у Криму

Знищення вільної журналістики у Криму

Правоохоронці вже передали до суду обвинувальний акт щодо двох співробітників окупаційного Управління ФСБ РФ по Криму. Про це 23 січня цього року сповістили в прокуратурі АР Крим та міста Севастополя.

Ефесбівцям інкримінують переслідування журналістки за виконання професійних обов’язків, здійснене за попередньою змовою групою осіб (частина друга статті 171), незаконне проникнення до житла та незаконне проведення обшуку (частина перша статті 162), а також державну зраду (частина перша статті 111 Кримінального кодексу України). Їм загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Слідчі встановили, що після того як Росія окупувала Крим, обвинувачені, які працювали у Головному управлінні СБУ Автономної республіки, зрадили присягу та перейшли на бік ворога. Колишні есбівці обійняли посади слідчого з особливо важливих справ і спеціаліста (експерта) “УФСБ Росії по Республіці Крим і місту Севастополю”.

Як зазначено в повідомленні прокуратури, “реалізуючи політику держави-агресора щодо знищення вільної журналістики в Криму, одна з обвинувачених розпочала ‘кримінальну справу’, у рамках якої здійснювалось систематичне кримінальне переслідування представників неугодних окупаційній владі медіа”.

Зокрема, у березні 2015 року обвинувачені незаконно проникли до квартири української журналістки та її батьків у місті Сімферополі та провели там обшук. Під час незаконного обшуку вони вилучили комп’ютерну техніку та документи, пов’язані з професійною діяльністю журналістки.

Після цього журналістку доправили до приміщення так званого “УФСБ Росії по Республіці Крим і місту Севастополю”, де нелегітимна “слідча” допитала журналістку. Під час “допиту” слідча-колаборантка вдавалася до психологічного тиску, погроз і залякувань, аби отримати потрібні ФСБ показання.

Унаслідок таких дій журналістка була вимушена покинути Крим і переїхати на материкову частину України.

Переслідування журналістів

Правоохоронці також нагадали, що за публічного обвинувачення прокуратури автономії до 13 років позбавлення волі вже було заочно засуджено двох інших співробітників окупаційного УФСБ РФ в Криму, які переслідували українську журналістку Ганну Андрієвську. Пані Ганну також переслідували через її професійну діяльність: за публікацію статей, у яких вона об’єктивно висвітлювала окупацію Криму. Проти Андрієвської сфабрикували кримінальну справу. У березні 2015 року засуджені незаконно проникли до квартири потерпілої та її батьків і провели обшук. “Погрожуючи застосуванням насильства, силовики вилучили речі та документи, які належали особисто потерпілій і були пов’язані зі здійсненням нею професійної діяльності”, — розповідали правоохоронці. Крім того, під час обшуку представники РФ забрали комп’ютер, який належав батькові Ганни.

Як у 2015 році повідомляв Інститут масової інформації, кримінальну справу проти Андрієвської порушили за публікацію матеріалу про волонтерів батальйону “Крим”, оприлюднений на сайті українського ІА “Центр журналістських розслідувань”. Андрієвська розповідала, що цей матеріал був опублікований ще у грудні 2014-го і не містив жодних закликів до відокремлення півострова. Він просто висвітлював роботу волонтерів батальйону “Крим” і розповідав, що це за організація та як вона працює, казала журналістка команді “Крим. Реалії”.

Вже 2019 року Солом’янський районний суд міста Києва зобов’язав Росію виплатити понад 1 мільйон гривень компенсації Андрієвській, яка змушена була покинути окупований півострів і зазнала переслідувань ФСБ.

Українські медійники в російському полоні

Станом на жовтень минулого року за свою професійну діяльність у російському ув’язненні перебували щонайменше двадцять кримських журналістів. Правозахисники неодноразово наголошували, що бранці РФ, у тому числі медійники, часто зазнають тортур і не отримують необхідної медичної допомоги. Як нещодавно повідомляв Кримськотатарський ресурсний центр, нині у російській неволі гіршає громадській журналістці Ірині Данилович: вона потерпає від постійного головного болю, свисту у вухах та голові. Крім того, її погано годують та забороняють сидіти чи лежати удень, а для людини з постійними головними болями такі обмеження є вкрай виснажливими. Хоча пані Ірина повністю втратила слух на ліве вухо, адміністрація колонії ігнорує численні скарги та не надає їй належної медичної допомоги. Те, що нелегітимна окупаційна влада півострова посилює репресії проти журналістів, підтверджували й у Human Rights Watch.

20 січня цього року видання “Qirim. News” повідомило, що Росія блокує будь-які спроби Владислава Єсипенка звернутися з заявою про право на умовно-дострокове звільнення (УДЗ). Про це розповіла його дружина, Катерина Єсипенко.

Український журналіст вже відбув за ґратами чотири роки з п’яти, призначених йому кримським “судом”, тож має право на умовно-дострокове звільнення. Проте до заяви щодо отримання умовно-дострокового звільнення має бути додана “позитивна характеристика” з колонії, видана за “гарну поведінку”. Натомість Владиславу Єсипенку штучно створюють умови, за яких він нібито порушив внутрішні правила колонії: не зняв головного убору, коли вітався з інспектором, запізнився на ранкову перевірку тощо. Таким чином адміністрація колонії №2 тимчасово окупованої Керчі додає до особової справи Єсипенка різні догани. “Маючи такі догани, арештант на кілька місяців втрачає право звертатися із заявою на УДЗ. І так повторюється по колу”, — розповіла Катерина Єсипенко.

Раніше ми розповідали про Владислава Єсипенка та Ремзі Бекірова та неодноразово писали про українських журналістів, що стали заручниками Кремля. Ми також писали про тиск на кримських журналістів: коли представники РФ складали протоколи на юрособу кримськотатарського видання “Кирим” (“Qirim”) за нібито “дискредитацію російських Збройних сил” і “розповсюдження завідомо неправдивої інформації під виглядом правдивої”. Загалом за останнє півріччя 2024 року російські окупанти порушили три справи про адміністративні правопорушення щодо незалежного кримськотатарського видання. За даними “КримSOS”, загальна сума адміністративних штрафів, винесених окупаційними “судами” газеті “Qirim” як юридичній особі та її головному редактору Бекіру Мамутову, складала близько 800 тисяч рублів. Крім того, в листопаді минулого року редакцію газети визнали “винною” за обвинуваченнями стосовно зловживання свободою масової інформації. 

Викрадення і приховування місцеперебування журналістів

Подекуди представники РФ викрадали навіть колишніх журналісток, які на момент викрадення вже були на пенсії. Зокрема, так сталося з Іриною Левченко, яку російські окупанти могли утримувати в катівні у Мелітополі.

У жовтні 2023-го стало відомо про викрадення адміністраторів телеграм-каналів запорізького регіонального видання “РІА-Мелітополь” і “Мелітополь — це Україна”. При цьому відео затримання українців були оприлюднені в російських пропагандистських медіа і телеграм-каналах лише 29 жовтня, хоча українців незаконно взяли у полон ще 20 серпня.

Від початку російської окупації Криму команда “КримSOS” зафіксувала щонайменше 66 постраждалих від насильницьких зникнень. Доля 21 з них досі залишається невідомою, повідомляли правозахисники на початку цього січня. Шестеро людей були знайдені мертвими, одну людину екстрадували за кордон, семеро людей були обвинувачені у вчиненні злочину, а 31 людину звільнили упродовж кількох днів після зникнення. Минулого року від насильницького зникнення постраждала і головна редакторка кримськотатарського дитячого журналу “Арманчыкъ” Едіє Муслімова, яку викрали 21 листопада 2024 року. На щастя, її відпустили, коли ситуація набула розголосу. Пані Едіє півтори доби утримували у сумнозвісній будівлі ФСБ у Сімферополі, а співробітники окупаційної спецслужби не повідомляли про місцеперебування журналістки.

Те, що Росія приховує місцеперебування зниклих безвісти людей, підтверджувало й аналітичне дослідження Харківської правозахисної групи. Після зникнення людини на ТОТ ані окупаційна влада, ані офіційні державні особи РФ могли не підтверджувати інформацію, що це вони ув’язнили зниклу безвісти людину. РФ могла підтвердити, що зниклі перебувають під її контролем, коли від моменту зникнення спливали місяці, а то й роки. Проте навіть такі підтвердження могли не містити інформації про точне місцеперебування людини або стан її здоров’я. Через це рідні зниклих безвісти могли перебувати у стані вакууму: спочатку вони не знали, чи жива людина, яка зникла, а потім не знали, у якому вона стані й чи не зазнає насильства. Щобільше, людина опинялася в ізоляції, без правової допомоги.

Нагадаємо, що минулого літа відбулася презентація дослідження глобальної ініціативи “Трибунал для Путіна” (T4P), присвяченого насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до МКС й узагальнення для Робочої групи ООН.