Її вбив російський полон: окупанти повернули тіло Вікторії Рощиної

“Її тіло повернули в межах нещодавньої репатріації наприкінці лютого цього року. За допомогою ДНК-експертизи ідентифікували її особу”, — розповів у інтерв’ю “Цензор. НЕТ” заступник міністра внутрішніх справ України Леонід Тимченко.

Ідентифікація тривала кілька тижнів, адже відбувалася в різних установах.

“Наскільки мені відомо, саме батько Вікторії, що цілком логічно, наполягав на кількох експертизах, як в Україні, так і за кордоном, щоб бути певним, що це тіло Вікторії”, — пояснив голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин у коментарі Укрінформу.

Оновлено: Експертизи тривають. Керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Юрій Бєлоусов пояснив, що через стан тіла первинно не вдалося встановити причини смерті Вікторії Рощиної, однак є очевидні сліди тортур. “На тілі жертви були виявлені численні ознаки катування та жорстокого поводження, зокрема, садна і крововиливи на різних частинах тіла, було зламане ребро. І також експерти побачили можливі ознаки застосування електроструму. Ця інформація буде уточнена під час додаткової судово-медичної експертизи”, — цитує Бєлоусова “Слідство.Інфо”.

“Її неможливо було зупинити…”

Так згадувала про Вікторію Христина Коціра, головна редакторка hromadske, де Рощина раніше працювала: “Віка була самотнім метеликом, що летів на вогонь. Її неможливо було зупинити. Я намагалася. Мало намагалась, мабуть”.

Після роботи на hromadske Вікторія Рощина стала фрилансеркою, була позаштатною авторкою “Української правди”, “Українського радіо”, “UA:Перший” та “Цензор.нет”, писала для Радіо Свобода, отримала премію “Мужність у журналістиці”.

Вперше вона потрапила у російський полон на самому початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року. Висвітлюючи воєнні дії в Запорізькій та Донецькій областях, вона планувала поїхати аж до Маріуполя. В окупованому Бердянську зв’язок із нею обірвався. Про десятиденний досвід полону Вікторія згодом розповіла у статті “Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, ‘кадирівців’ і дагестанців”. Окупанти відпустили журналістку лише після того, як примусили її записати відео. “Фсбшники сказали, що запишуть зі мною ‘нейтральне інтерв’ю’ і після цього відпустять. Я наголосила, що нічого не буду вигадувати — вони погодились, — розповідала Вікторія. — Через деякий час приїхали з камерою, написали текст і стали вимагати, щоб я його прочитала. Я не була згодна з формулюванням про ‘високу долю ймовірності врятованого життя’. Але відео записати погодилась. Там уже не було вимог, які вони ставили раніше — про пряму підтримку росії та звинувачення України”.

Вдруге Вікторія Рощина зникла безвісти у серпні 2023 року. 27 липня вона виїхала з України в Польщу, щоб звідти потрапити до Росії та на тимчасово окуповану українську територію. Востаннє зв’язалася з рідними 3 серпня, після кількаденних перевірок на російському кордоні, місця свого перебування вона тоді не називала. Згодом СБУ підтвердила інформацію про те, що жінка потрапила в полон, але офіційні російські органи мовчали. Лише у квітні 2024 року міністерство оборони РФ надіслало батькам журналістки стандартний лист: “За наявними відомостями, Рощина Вікторія Володимирівна, 6.10.1996 року народження, затримана і наразі перебуває на території Російської Федерації”.

Як пізніше, вже у 2025 році, розповідав керівник Секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко, українська сторона постійно намагалася повернути Вікторію з полону, проте РФ відкладала обмін: “Після довготривалого діалогу восени минулого року ми отримали від росіян відповідь, що вони начебто готові її віддати. Вони кілька разів переносили дату її повернення. На той час було декілька обмінів. 24 серпня був обмін, коли ми повернули з Росії наших строковиків. Були два обміни підряд — 13 вересня і 14 вересня. В одному з них були цивільні. Чомусь російська сторона не погодила передавання її в цей день. Ми кажемо: то призначте дату, ми можемо провести необхідні заходи. У нас є досвід. Це необов’язково має бути обмін, це може бути взаємне повернення цивільних через Омбудсменів Лубінця і Москалькову. Але вони сказали, що передадуть Вікторію під час обміну наступного разу. А наступного разу вже не сталося”.

2 жовтня 2024 року родина журналістки отримала від Міноборони РФ електронний лист, датований 2 жовтня 2024 року, в якому повідомлялося про смерть Вікторії 19 вересня. І жодних згадок про обставини та причини смерті.

У зв’язку з інформацією про смерть журналістки, кримінальне провадження, розпочате за фактом її зникнення за ч. 1. ст. 438 КК України було докваліфіковано частиною 2 ст. 438 КК України — порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством.

“Важила до 30 кілограмів…”

Вже 10 жовтня, за кілька днів після повідомлення про смерть журналістки, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко розповіла на своїй Facebook-сторінці про щонайменше два місця утримання Вікторії — виправну колонію №77 у Бердянську та СІЗО №2 у Таганрозі. “Таганрог (Бердянськ насправді також — там катували електричним струмом) відомий як одне з найбільш для українців жорстоких місць утримання на території РФ. Його називають пеклом на землі… Вікторію утримували у Таганрозі принаймні з травня до вересня 2024 року. У камері-одиночці. Напередодні обміну 13 вересня 2024 року Рощину та ще мінімум одну жінку з Мелітополя вивезли з Таганрогу. Куди — невідомо”.

На початку березня 2025 року журналісти “Слідства.Інфо”, “Репортерів без кордонів”, “Суспільного” та “Ґрат” оприлюднили фільм-розслідування “Останнє завдання Віки”. У ньому вони зібрали все, що відомо про останні місяці життя жінки. Медійники з’ясували, що кілька днів Вікторію тримали в Енергодарі, після того — в Мелітополі, а потім перевезли до Таганрогу, до СІЗО№2.

Жінка, яка перебувала з Рощиною в одній камері слідчого ізолятора, розповіла, що на тілі Вікторії були сліди катувань: “Я бачила... декілька рубців — точно на руці й нозі. У неї була ножова рана, ну, прямо рубець свіжий. Між кистю і ліктем у м’яких тканинах. І рубець був десь сантиметри три…І на нозі вище п’ятки була рана сантиметрів п’ять, мабуть… Знаю, що струмом <катували> не один раз. Вона не говорила скільки разів, але говорила, що була вся синя”.

На офіційний запит про умови, в яких перебувала Вікторія Рощина в СІЗО у Таганрозі, російські органи влади відповіли, що така в цій установі не утримувалася. Це попри те, що є свідки того, що саме тут українка провела кілька місяців, з грудня 2023 до вересня 2024 року.

Співкамерниця розповіла, що, коли в березні СІЗО відвідувала російська Уповноважена з прав людини Москалькова, Вікторію просто забрали з камери і заховали. Журналістка дуже схудла, не могла їсти, погано почувалася і зверталася до адміністрації СІЗО.

“Вона постійно зверталася по допомогу. Спочатку говорила, що у неї зі шлунком проблеми, місячних не було весь час і температурило… Забрали її до лікарні лише десь у червні. Віка важила до 30 кілограмів. Вона вставала лише з моєю допомогою, бо вона була в такому стані, що навіть голови не могла підняти від подушки. Я спочатку підіймала голову, Віка бралася за ручку ліжка, і тільки тоді так могла встати”, — розповідала колишня полонена.

Після лікарні Вікторію Рощину відправили до одиночної камери. “Те, що далі відбувалося з нею, свідки могли лише чути”, — кажуть розслідувачі. Жінки чули, як охоронці зверталися до неї, вимагаючи перебувати в камері в такому місці, де її видно. Звідси її кудись забрали 8 вересня. Невідомо, що після цього сталося з журналісткою.

Як наголошували в Офісі генерального прокурора, окупанти так і не висунули Вікторії жодних звинувачень.

Пекло на землі

“Умови утримання українських жінок у російські неволі не відповідають Третій Женевській конвенції про поводження з військовополоненими. Звільнені з полону жінки твердять серед іншого про приниження, негуманні умови утримання, недостатнє харчування, неможливість отримати кваліфіковану медичну допомогу та зв’язатися з рідними. Також росіяни продовжують забороняти представникам Міжнародного комітету Червоного Хреста доступ до місць утримання полонених та цивільних, яких у рф та на ТОТ налічують понад 100”, — торік заявляли у Координаційному штабі поводження з військовополоненими.

Звільнені у грудні 2022 року українки розповідали про фізичне і психологічне насильство, до якого вдавалися росіяни, особливо якщо хтось співав або говорив українською. Бранкам не дозволяли заплітали коси, давали кілька секунд на те, щоб добігти до туалету. Жінок били, катували струмом. СІЗО в Таганрозі звільнені полонені називали пеклом на землі. “Можна сказати, що я ніби побувала у самого диявола в полоні, — згадувала Ірина Стогній, бойова медикиня, яка потрапила в полон у Маріуполі. — Коли ми просили таблетку, нам приносили, але через годину приходили і починали бити ще більше, щоб не просили. …Засобів гігієни не видавали. Туалетний папір — маленький рулон на 4 людини. Прокладок теж не було, рвали одяг, що бачили”.

Умови утримання і тортури в російській неволі нерідко призводять до загибелі полонених — як військових, так і цивільних. За даними Коордштабу, щонайменше 93 осіб, яких Міжнародний Комітет Червоного Хреста ідентифікував у російських тюрмах, повернули до України мертвими. 80% тіл українців, переданих із російських місць ув’язнень, мають ознаки катувань.

“Окремих репатріацій по людях, які померли в російських колоніях чи СІЗО, немає. Повертаючи тіла військових, росіяни не пояснюють причин смерті людини, — розповів Леонід Тимченко в інтерв’ю “Цензор. НЕТ”. — …Вони передають тіла загиблих військових лише з тією метою, щоб отримати своїх військових і не тримати наших, бо для них це певні затрати, оскільки для цього потрібні рефрижератори, відповідні температурні умови”.

Таке поводження з полоненими є порушенням норм Міжнародного гуманітарного права. Цивільних Росія взагалі не має права затримувати, їх захищає Женевська Конвенція про захист цивільного населення під час війни. При цьому, за інформацією Офісу Омбудсмана, станом на початок року в російському полоні перебувало 16 тисяч цивільних українців. Більшість з них не мають жодного юридичного статусу. Рідні не знають про місце їхнього перебування.

Коаліція правозахисних організацій розпочала кампанію PEOPLE FIRST!, в рамках якої вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільними: “Відповідно до норм міжнародного права, усі українські цивільні, захоплені та незаконно утримувані російськими збройними силами, включаючи засуджених російськими судами, мають бути негайно звільнені без будь-яких умов із наданням можливості повернутися додому. Тим людям, чий дім знаходиться на територіях, контрольованих Росією, має бути надана можливість виїхати на підконтрольну українській владі територію країни, якщо вони того забажають”.

Публікація цього матеріалу стала можлива завдяки підтримці міністерства закордонних справ Нідерландів