Кримський політв’язень Геннадій Лимешко, якого РФ повторно засудили за нібито “публічні заклики до екстремістської діяльності”, вже чотири місяці не виходить на зв’язок із родиною. Востаннє інформація про нього надходила у вересні 2025 року.
Про це Кримськотатарському ресурсному центру повідомила його дружина Ірина Лимешко.
“З вересня 2025 року Геннадій Лимешко не виходить на зв’язок, родина не отримує жодних дзвінків чи листів, і його місцеперебування залишається невідомим”, — наголошували у КРЦ.
Нагадаємо, що минулого літа Курський районний суд Ставропольського краю РФ оголосив черговий вирок Геннадію Лимешку. Українця, який вже відбув вісім років незаконного ув’язнення, засудили до двох років колонії суворого режиму за звинуваченнями в “екстремізмі”.
“У результаті розслідування було встановлено, що Геннадій Лимешко у своїх соціальних мережах розмістив матеріали, у яких публічно закликав до насильства за національно ознакою” — так коментували чергову справу проти Лимешка російські пропагандисти.
“Суспільне” знайшло рішення російського суду за 30 липня 2025 року. Згідно з ним, Геннадія Лимешка визнали винним за статтею про заклики до екстремізму в інтернеті (частина друга статті 280 Кримінального кодексу РФ). Також минулого липня ім’я Лимешка з’явилося у реєстрі “терористів й екстремістів”, який веде Росфінмоніторинг. Очільник “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля” Ігор Котелянець припускав, що представники РФ могли спровокувати Геннадія Лимешка на антиросійські або проукраїнські висловлювання. Котелянець наголошував, що в РФ дуже легко сісти за будь-які слова, що суперечать ідеології РФ.
Як наголошували у КРЦ, “Кримськотатарський ресурсний центр засуджує повторне незаконне ув’язнення Геннадія Лимешка та вважає це продовженням політично мотивованого переслідування громадянина України. КРЦ наголошує, що практика повторних вироків, блокування звільнення та утримання людей в умовах інкомунікадо є системним інструментом репресій Російської Федерації”.
Кримськотатарський ресурсний центр вчергове закликав міжнародну спільноту посилити тиск на РФ, аби забезпечити доступ родичів і правозахисників до незаконно утримуваних Росією громадян України та припинити практику інкомунікадо (тобто утримування без зв’язку з зовнішнім світом).
Історія Геннадія Лимешка
Як ми раніше розповідали, Геннадія Лимешка звільнили у лютому 2025-го. Після цього чоловіка утримували в Центрі для іноземців, а у березні 2025 року вивезли у невідомому напрямку.
Як зазначали у Кримській правозахисній групі, Геннадія Лимешка (1992 року народження) заарештували ефесбівці у серпні 2017-го, нібито при спробі пошкодити лінію електропередачі в районі траси Судак — Новий Світ. У 2018 році підконтрольний Москві “Судакський міський суд” визнав Геннадія Лимешка винним і призначив покарання у вигляді восьми років позбавлення волі за “незаконне придбання, зберігання і носіння вибухових речовин”. Так званий “Верховний суд Криму” залишив цей вирок без змін. Вже у вересні 2018-го Лимешка етапували в Дидимкіне (у Курський район Ставропольського краю) до виправної колонії №6. У листопаді 2019-го тодішня Уповноважена ВР з прав людини Людмила Денісова просила російську колегу провести медобстеження Лимешку. У травні 2021-го Денісова повідомляла, що Лимешка системно цькують російські тюремники, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Вже у серпні 2021-го надходила інформація, що після примусової вакцинації від COVID у Лимешка погіршився стан здоров’я. Детальну хронологію переслідувань політвʼязня представниками РФ оприлюднювала Кримська правозахисна група.
Політвʼязня звільнили з російської колонії 21 лютого 2025 року після завершення повного терміну незаконного ув’язнення. Проте він так і не зміг повернутися до України: після звільнення Геннадія Лимешка доправили до Центру тимчасового утримання іноземців у Ростовській області через те, що він не мав оновленої фотокартки у паспорті. Оскільки політв’язню виповнилося 25 років, коли він перебував у місцях несвободи, він не мав змоги вклеїти нову фотографію в український паспорт.
Як наголошував Ігор Котелянець, у так званих центрах для іноземців українців утримують у жахливих умовах і довше за дозволені російським законодавством 90 днів. “Ці розподільники — це не гуртожитки, не санаторії, це також заклади з обмеженням свободи, — наголошував очільник ‘Об’єднання родичів політв’язнів Кремля’. — Звідти неможливо виходити, неможливо почувати себе вільною людиною”.
Лимешко виходив на зв’язок з родиною до 13 березня 2025 року. Після 13 березня зв’язок з ним зник, а дружина політвʼязня Ірина Лимешко отримала повідомлення, що Геннадія вивезли з міграційного центру у невідомому напрямку. Вочевидь, українця могли утримувати в ізоляції в одному з російських СІЗО. Де саме перебував Геннадій, було достеменно невідомо. У Кримськотатарському ресурсному центрі припускали, що Лимешка можуть утримувати в СІЗО №1 П’ятигорська, а у Кримській правозахисній групі зазначали, що Геннадія можуть утримувати у СІЗО Ставрополя. Минулого травня дружина політвʼязня також казала, що Геннадія Лимешка могли утримувати у Ставрополі. Ірина Лимешко також розповідала, що ще до завершення терміну Геннадію погрожували співробітники російської колонії. “Вони казали: ‘ти додому не повернешся, поки така ситуація між нашими країнами, ти будеш перебувати у нас’”, — цитували дружину політвʼязня журналісти “Крим. Реалії”. Журналісти також зазначали, що, за словами людей, які перебували у тому ж депортаційному центрі, що і Геннадій, звідти його забрали співробітники ФСБ.
Харківська правозахисна група неодноразово писала, що Росія продовжує утримувати українців, які вийшли з російських колоній, у депортаційних центрах, і детально висвітлювала незаконну депортацію та примусове переміщення, зокрема й увʼязнених. Минулого лютого ми також розповідали про незаконно депортованих РФ увʼязнених з Херсонщини, які оголосили голодування в ізоляторі Воронежа, та звільнених українців, які застрягли у Грузії. ХПГ група докладно розповідала про шляхи повернення й проблеми, що постають незаконно депортованими до РФ ув’язненими, та звертала увагу на парадоксальну ситуацію, коли мирні українці, які потрапили до російських катівень, після звільнення не завжди можуть довести, що перебували в російському ув’язненні.
