ЄСПЛ: Росія відповідальна за масові й систематичні порушення прав людини в Україні

9 липня 2025 року Європейський суд з прав людини оголосив рішення у міждержавній справі “Україна та Нідерланди проти Росії”, що об’єднала заяви №8019/16, №43800/14, №28525/20 та №11055/22.

Україна та Нідерланди позивалися проти Росії через низку порушень прав людини, що могли статися внаслідок російської збройної агресії. Як мовилося у викладеному на сайті ЄСПЛ пресрелізі, з-поміж іншого ця справа “стосувалася конфлікту, що розпочався на Сході України у 2014 році після прибуття до Донецької та Луганської областей проросійських збройних груп і загострився після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року”.

Зокрема, Суд розглядав обставини й наслідки збиття літака “Малайзійських авіаліній” у липні 2014-го, катування, примусову працю, викрадення та незаконне переміщення українських дітей, позасудові страти та інші грубі порушення прав людини, що мали місце як з 2014 року, так і після початку повномасштабного вторгнення РФ.

Зрештою Європейський суд з прав людини задовольнив майже усі скарги Уряду України, які були висунуті проти Уряду РФ, зазначали у Міністерстві юстиції України.

Історичне рішення ЄСПЛ

Як зазначено в пресрелізі, в оприлюдненому рішенні Великої Палати ЄСПЛ одноголосно постановив, що у зв’язку з конфліктом в Україні у період з 11 травня 2014 року (коли розпочалися бойові дії) до 16 вересня 2022 року (коли Росія припинила бути стороною Європейської конвенції з прав людини) мали місце систематичні порушення статей Європейської конвенції з прав людини.

Зокрема, були порушені такі Статті: 2 (Право на життя), 3 (Заборона катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження), 4 § 2 (Заборона примусової праці), 5 (Право на свободу та особисту недоторканність), 8 (Право на повагу до приватного та сімейного життя), 9 (Свобода думки, совісті та релігії), 10 (Свобода вираження поглядів), 11 (Свобода зібрань та об’єднання), 13 (Право на ефективний засіб правового захисту), 14 (Заборона дискримінації) Європейської конвенції, а також Статті 1 (Захист права власності) та 2 (Право на освіту) Протоколу №1 до Конвенції.

Як було зазначено у пресрелізі, “Європейський суд з прав людини визнав, що Росія мала юрисдикцію, що породжує зобов’язання за Конвенцією, щодо окупованої нею території України”.

Суд також одноголосно дійшов висновку, що “Росія здійснювала владу та контроль над особами, які постраждали від її військових атак по всій території України”, тож у такому контексті вони перебували в межах її юрисдикції.

“Росія є відповідальною за дії та бездіяльність російських військових та сепаратистських утворень на Сході України”, — мовилося у пресрелізі. Там також було зазначено, що величезний обсяг наданих Суду і розглянутих ним доказів продемонстрував існування масових взаємопов’язаних практик явно протиправної поведінки агентів російської держави (російських Збройних сил та інших органів влади, окупаційних адміністрацій, сепаратистських збройних груп та утворень) по всій території України.

Суд визнав Російську Федерацію відповідальною за численні систематичні або ж системні порушення, що охоплювали: невибіркові військові атаки; позасудові страти цивільних та українських військовослужбовців, які припинили участь у воєнних діях (hors de combat); катування (включно з застосуванням зґвалтування як методу ведення війни) й нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження; примусову працю; незаконні й свавільні затримання цивільних; необґрунтоване переміщення, вивезення й перевірки цивільних, які супроводжувалися принизливими й жорстокими “фільтраційними” заходами; залякування, утиски й переслідування усіх релігійних груп (за винятком прибічників Української Православної Церкви Московського патріархату); залякування та насильство щодо журналістів, блокування мовлення українських та іноземних ЗМІ, а також прийняття нових “законів”, що забороняють і встановлюють покарання за поширення інформації на підтримку України; силові розгони російськими військовими мирних протестів в окупованих Росією населених пунктах України; руйнування, розкрадання й вилучення без відшкодування приватної власності; придушення української мови в школах на ТОТ та індоктринацію українських дітей; вивезення до Росії та усиновлення там українських дітей; дискримінацію за ознаками політичних переконань і національного походження.

Наймасштабніша справа

Як зауважив суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський, “ЄСПЛ сказав своє слово у, мабуть, наймасштабнішій та найважливішій справі за всю його історію”.

Микола Гнатовський також звертав увагу на логіку, якою керувався Європейський суд з прав людини при оцінці конкретних скарг і тлумаченні Конвенції.

“Суд наголосив, що дії Росії в Україні є безпрецедентними в історії Ради Європи. На його думку, характер і масштаб насильства, а також зловісні заяви керівництва держави-відповідача щодо державності України, її незалежності та самого права на існування становлять загрозу мирному співіснуванню в Європі та спрямовані на підрив основ демократії, на яких засновані Рада Європи та її держави-члени”, — писав Гнатовський на своїй фейсбук-сторінці.

“У жодному з попередніх конфліктів, які розглядалися Судом, не було настільки одностайного засудження з боку міжнародної спільноти ‘кричущої’ зневаги держави-відповідача до засад міжнародного правопорядку, встановленого після Другої світової війни, а також настільки чітких заходів, вжитих Радою Європи для санкціонування неповаги цієї держави до основоположних цінностей Ради Європи: миру, а також — не менш важливо — людського життя, гідності та прав особи, гарантованих Конвенцією”, — мовилося в пресрелізі.

Наріжний камінь для подальших справ

Ганна Юдківська, колишня суддя ЄСПЛ, Голова Робочої групи ООН з питань свавільних затримань і Віцепрезидентка Європейської спільноти міжнародного права, також прокоментувала ухвалене Судом рішення. На думку експертки, рішення ЄСПЛ не тільки розв’язує складні питання юрисдикції, але й “містить всебічний аналіз відповідальності держав, взаємодії прав людини та гуманітарного права, а також еволюції екстратериторіальних зобов’язань”.

“Це справді значний внесок у європейську юриспруденцію в галузі прав людини, який, безсумнівно, стане наріжним каменем для майбутніх справ, пов’язаних зі збройними конфліктами та захистом цивільного населення”, — зазначала пані Ганна.

Як відмічала Юдківська, ЄСПЛ визнав, що операції на Сході України, які розпочалися навесні 2014 року, були ретельно сплановані й організовані з Росії, їх здійснювали російські війська за вказівками Росії. ЄСПЛ також визнав, що Росія через свої де-юре та де-факто Збройні сили отримала владу й здійснювала контроль над людьми, що постраждали від її військових нападів, зазначала експертка.

Юридична перемога для України

Професор Ліверпульського університету Костянтин Дегтярьов, який спеціалізується на законодавстві у сфері захисту прав людини, називав це рішення ЄСПЛ значною юридичною перемогою для України.

“Хоча і може здатися, що рішення здебільшого символічне, це не так…”, — зазначав Дегтярьов у коментарі журналістам DW. На його думку, особлива цінність цього рішення ЄСПЛ полягає в тому, що в ньому “встановлюється юрисдикція Суду під час активної фази бойових дій”, а отже і пряма причетність Росії до дій сепаратистських угруповань на Сході України. “Це усуває будь-які сумніви з приводу того, хто несе відповідальність за звірства, скоєні в Луганську та Донецьку”, — наголошував експерт.

РФ відповідальна за масові й систематичні порушення прав людини

У Міністерстві юстиції України прокоментували ухвалене ЄСПЛ рішення й назвали його “історичним”. (У міністерстві також пообіцяли надати детальнішу інформацію щодо рішення Суду після детального вивчення понад пів тисячі сторінок).

Як зазначали в Мін’юсті, це була найбільша з міждержавних справ, поданих проти Росії у ЄСПЛ, що стосувалася значного проміжку часу та “безпрецедентно масштабних порушень прав людини” — від початку російської агресії у 2014 році та в ході повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році.

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини підтвердив, що Росія відповідальна за масові й систематичні порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях України. Тепер це міжнародно визнаний юридичний факт, наголошували в Мін’юсті.

Щобільше, Суд також дійшов висновку, що військові атаки, здійснені російськими силами по суверенній території України в період з 2014 року по 2022 рік, були стратегічно сплановані й мали на меті захопити владу й встановити контроль над територіями, інфраструктурою й населенням України.

У Мін’юсті також підкреслили, що “плануючи та здійснюючи ці військові атаки, Росія несе відповідальність за дії та бездіяльність як своїх Збройних сил, так і контрольованих нею збройних формувань і структур на Сході України”.

Описані в рішенні Суду безпрецедентні порушення не могли бути здійснені без прямого схвалення, заохочення й підтримки з боку вищих органів влади РФ. ЄСПЛ чітко наголосив, що масштабні порушення прав людини були здійснені у величезних масштабах без жодного покарання і становили частину далекосяжної адміністративної системи, зауважували в Міністерстві юстиції України.

РФ має повернути полонених і розробити механізм для возз’єднання вивезених українських дітей з рідними

Щобільше, ЄСПЛ постановив, що Росія має повернути усіх бранців і розробити механізм возз’єднання вивезених з України дітей з рідними.

Як зазначив Європейський суд з прав людини, Росія повинна

• без зволікань звільнити або безпечно повернути всіх людей, які були позбавлені свободи на території України, окупованій російськими та підконтрольними РФ силами, з порушенням статті 5 Конвенції до 16 вересня 2022 року і які досі перебувають під контролем російської влади;
• без зволікань співпрацювати у створенні міжнародного й незалежного механізму для якнайшвидшого, з належним урахуванням найкращих інтересів дітей, встановлення особи кожної дитини, переміщеної з України до РФ та на підконтрольні РФ території до 16 вересня 2022 року, відновлення контакту між цими дітьми та їхніми рідними або законними опікунами, а також безпечного возз’єднання дітей з їхніми родинами або опікунами.

Суд нагадав, що держава, якої стосується рішення, має першочергове право обирати засоби виконання своїх юридичних зобов’язань (відповідно до статті 46 Конвенції). Проте, якщо характер встановленого порушення не залишає реального вибору щодо необхідних заходів для його усунення, Суд може вказати на конкретні індивідуальні заходи. Хоча Росія вже не є членом Ради Європи, відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції, вона зобов’язана їх виконувати.

Низка визнаних Судом порушень

У Мін’юсті також стисло проаналізували рішення ЄСПЛ у контексті поданих до Суду заяв, які були об’єднані в одну міждержавну справу.

Заява № 8019/16 щодо подій на Сході України з 2014 року

ЄСПЛ встановив, що Росія порушила низку статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, як перелічували у Мін’юсті, Росія порушила:

Статтю 2 (Право на життя) щодо фактів незаконних нападів російських сил на цивільних і цивільні об’єкти, що призвели до численних людських жертв, а також позасудових страт цивільних і військовополонених і катувань, що призвели до смерті людей. ЄСПЛ окремо відмітив, що підконтрольні Росії сили використовували важке озброєння з початку конфлікту у 2014 році, зауважували в міністерстві.

Статтю 3 (Заборона катувань) щодо жорстокого та такого, що принижує гідність, поводження з цивільним населенням і українськими військовополоненими, а також систематичних випадків сексуального насильства й нелюдських умов утримання.

Статтю 4 (Заборона рабства та примусової праці) щодо випадків використання примусової праці українських військовополонених і цивільних.

Статтю 5 (Право на свободу та особисту недоторканність) щодо численних випадків викрадень, викрадень з метою викупу й незаконних затримань. ЄСПЛ вважає, що з 2014 факти існування подібних практик на окупованих РФ територіях України були беззаперечними.

Статтю 9 (Свобода думки, совісті та релігії) щодо випадків цілеспрямованих нападів на різні релігійні громади, що не відповідають російській православній традиції, та залякування їхніх членів. Єдиною релігійною громадою, щодо якої ЄСПЛ не було визнано порушень з боку Росії, є Українська Православна Церква Московського Патріархату.

Статтю 10 (Свобода вираження поглядів) щодо цілеспрямованого перешкоджання журналістській діяльності й переслідування журналістів і медіа російською владою та підконтрольними їй формуваннями.

Статтю 1 Протоколу 1 (Захист права власності) щодо знищення приватної власності представниками російських окупаційних адміністрацій, у тому числі будинків і транспортних засобів цивільних; крадіжок і мародерства приватної та комерційної власності на територіях, що перебували під контролем окупаційних адміністрацій, а також експропріації майна без належної компенсації.

Статтю 2 Протоколу 1 (Право на освіту) щодо руйнування навчальних закладів, заборони викладання українською мовою та переслідування вчителів. Крім того, у ЄСПЛ відмітили, що з 2014 року на окупованих територіях цілеспрямовано знищували освіту українською мовою.

Статтю 14 (Заборона дискримінації) щодо вчинення вказаних вище порушень у зв’язку з етнічною чи політичною приналежністю жертви. Суд також наголосив, що Росія мала на меті знищити Україну як незалежну суверенну державу та нав’язати свій вплив і контроль.

Щобільше, у ЄСПЛ наголосили, що здійснювані РФ порушення на окупованих територіях України з 2014 року продовжилися та значно посилилися у ході повномасштабного російського вторгнення.

Заява №11055/22 щодо порушень прав людини в ході повномасштабного вторгнення РФ

У цій частині ЄСПЛ розглядав часовий проміжок з 24 лютого 2022 року до 16 вересня 2022 року. Як нагадали в Мін’юсті, остання дата була продиктована тим, що саме до 16 вересня Росія мала зобов’язання за Конвенцією (після того як 16 березня 2022 року її виключили з Ради Європи). У міністерстві відзначили, що ЄСПЛ визнав прийнятність скарг і встановив, що Росія порушила:

Статтю 2 (Право на життя), у зв’язку з організованою практикою РФ атакувати житлові райони та цивільну інфраструктуру (лікарні, школи, транспорт, культові споруди тощо) із застосуванням вибухової зброї широкої дії, включно з касетними боєприпасами, некерованими ракетами та некерованими бомбами у населених пунктах. Усе це призводило до численних жертв з-поміж мирного населення. Крім того, право на життя було порушене через напади на цивільних під час евакуацій і вчинення позасудових страт цивільних і полонених українських військових. З-поміж іншого у ЄСПЛ відзначили переконливі докази нападів Росії на третій пологовий і на цивільних, які переховувалися у приміщенні Драмтеатру Маріуполя, що було чітко позначено як укриття цивільних.

Статтю 3 (Заборона катування), у зв’язку з організованою практикою РФ вдаватися до катувань та жорстокого поводження з цивільними та військовополоненими (побиття, удушення, електричний струм, широка практика сексуального насильства, погрози родинам); здійснювати нелюдське або таке, що принижує гідність, поводженням з цивільними та військовими, включно з утриманням у неналежних умовах та приниженням і жорстоким ставленням до українців.

Статтю 4 (Заборона рабства і примусової праці), у зв’язку з організованою практикою РФ використовувати примусову працю цивільних і українських військовополонених з перших днів конфлікту.

Статтю 5 (Право на свободу та особисту недоторканність), у зв’язку зі свавільною та систематичною практикою РФ викрадати й незаконно затримувати цивільних на окупованих територіях України, а також незаконно утримувати мирних людей у сумнозвісних “фільтраційних таборах” на ТОТ.

Статтю 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя), у зв’язку з організованою практикою РФ незаконно викрадати й примусово вивозити українських дітей і практикою усиновлення їх російськими громадянами. Крім того, РФ примусово переміщувала цивільне населення й застосовувала до мирних людей, включно з дітьми, так звану “фільтрацію”.

Статтю 9 (Свобода думки, совісті і релігії), у зв’язку з організованою практикою РФ: здійснення викрадень та незаконних ув’язнень релігійних лідерів і меншин; встановлення дискримінаційної системи реєстрації релігійних груп; заборони конфесій і релігійної літератури; залякувань, переслідувань і утисків меншин та їхніх членів; конфіскації та захоплення культових споруд і релігійних об’єктів; втручання у богослужіння. Вказані порушення застосовувалися до релігійних груп, за виключенням прибічників УПЦ МП.

Статтю 10 (Свобода вираження поглядів), у зв’язку з організованою практикою РФ вбивств, ув’язнень і залякувань представників преси, а також перешкоджання доступу населення до інформації, зокрема через блокування українських мовників.

Статтю 11 (Свобода зібрань та об'єднання), у зв’язку з організованою практикою РФ незаконно перешкоджати мирним протестам, застосовуючи незаконну, а часто й смертельну силу до протестувальників.

Статтю 14 (Заборона дискримінації), у зв’язку з організованою практикою РФ здійснювати дискримінаційне переслідування громадян України за ознакою національності, мови, релігії, громадянської позиції на тимчасово окупованих територіях; вдаватися до дискримінаційних репресій щодо проукраїнськи налаштованих людей — активістів, журналістів, представників релігійних та етнічних меншин; відмовляти у праві на навчання українською мовою; забороняти українські медіа, релігійні громади й таке інше.

Статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції (Захист права власності), у зв’язку з організованою практикою РФ знищувати й пошкоджувати житлову, комерційну, промислову нерухомість, особисте майно, а також вдаватися до мародерства та націоналізації майна на окупованих територіях. Як відзначили у ЄСПЛ, з 2022 року мародерство російських військових набуло звичного характеру, наголошували у Мін’юсті.

Статтю 2 Протоколу 1 до Конвенції (Право на освіту), у зв’язку з організованою практикою РФ здійснювати ідеологічну пропаганду з-поміж учнів, забороняти використовувати українську мову в освіті й запроваджувати навчання, спрямоване на заперечення існування України як незалежної держави.

Заява № 43800/14 щодо викрадення дітей-сиріт і дітей з інвалідністю на Донбасі у 2014 році

ЄСПЛ встановив, що Росія порушила Статтю 3 (Заборона катувань), Статтю 5 (Право на свободу та особисту недоторканність), Статтю 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції, а також Статтю 2 Протоколу №4 (Право на свободу пересування).

Як зауважили в Мін’юсті, “ЄСПЛ встановив наявність адміністративної практики викрадення Росією дітей з 2014 та окремо відмітив, що така практика значно посилилася з початком повномасштабного вторгнення”. Як відмічали у Європейському суді з прав людини, такі дії РФ щодо українських дітей не мали жодних правових підстав і суперечили нормам міжнародного гуманітарного права.

Збиття МН17

Крім того, Європейський суд з прав людини підтвердив, що Росія відповідальна за збиття літака рейсу MH17 у липні 2014-го, коли загинули всі, хто перебували на борту, — 298 пасажирів і членів екіпажу.  

“Суд погодився, що докази свідчать про те, що ракету було навмисно випущено по рейсу MH17, найімовірніше, помилково вважаючи його військовим літаком. На підставі доказів, зібраних Спільною слідчою групою (JIT), і за відсутності будь-якої інформації з боку Росії, єдиним розумним висновком було те, що ракету випустив або член російського військового екіпажу Бук ТЕЛАР, або член так званої ‘ДНР’. Суду не було потрібно встановлювати, хто саме натиснув кнопку запуску, оскільки Росія несе відповідальність за дії як своїх Збройних сил, так і збройних сепаратистів, — мовилося в пресрелізі. — …Суд встановив, що Росія не вжила жодних заходів для точного визначення військових цілей, порушивши принципи розрізнення та запобіжних заходів. Вбивство цивільних осіб на борту рейсу MH17 не може вважатися ‘законним актом війни’ і є порушенням права на життя згідно з Конвенцією”. 

Як було зазначено у пресрелізі, проведені Росією “розслідування” були фрагментарними й зосереджувалися на окремих аспектах інциденту, аби показати відсутність причетності Росії та перекласти відповідальність на Україну. “Ці розслідування часто призводили до оприлюднення інформації, яка згодом виявлялася щонайменше хибною, а в гіршому випадку — повністю сфабрикованою”, — мовилося у пресрелізі.

Хоча Росія неодноразово намагалася завадити Україні та Нідерландам довести російську причетність до цього злочину, традиційно звинувачуючи у всьому Україну, спотворюючи факти й порушуючи принципи добросовісної співпраці під час розслідування, Україна та Нідерланди змогли представити переконливі докази, на основі яких ЄСПЛ дійшов висновку про повну відповідальність Росії за порушення у цьому трагічному епізоді, наголосили у Мін’юсті.

“Я рада, що Суд розширює сферу дії законодавства із захисту прав людини за межі державних кордонів, безпосередньо протидіючи безкарності та сприяючи правовому захисту у випадках найгірших звірств війни”, — казала Ізабелла Рісіні (професорка права у Вищій технічній школі імені Ґеорґа Аґріколи в Бохумі й експертка з питань міждержавних позовів до ЄСПЛ) журналістам Deutsche Welle.

У рішенні щодо збиття MH17 ЄСПЛ встановив порушення з боку РФ Статті 2 (Право на життя), Статті 3 (Заборона катувань) та Статті 13 (Право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, зазначали у Мін’юсті.

У Міністерстві також додавали, що, згідно з рішенням Суду, Росія порушила Статтю 13 (Право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі Статтями 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11 і 14, а також Статтями 1 і 2 Протоколу №1 у період з 11 травня 2014 року до 16 вересня 2022 року, адже Росія не виконала покладений на неї обов’язок розслідувати порушення та забезпечити ефективні засоби правового захисту.

У ЄСПЛ вирішили відокремити подальший розгляд справи щодо збиття рейсу MH17 від решти міждержавної справи.

Ще один крок до притягнення РФ до відповідальності

Як зазначали у Мін’юсті, за 10 років роботи над цією справою Міністерство юстиції зібрало та передало до ЄСПЛ величезні масиви доказів, включно з матеріалами розслідувань національних правоохоронних органів, дослідженнями міжнародних і українських неурядових організацій, матеріалами й розслідуваннями журналістів, розвідувальною інформацією та матеріалами, наданими військовими, даними OSINT, фото- й відеодоказами. Мін’юст також передав власноруч зібрані свідчення постраждалих і свідків злочинів РФ.

Отриманий результат “без перебільшення можна вважати перемогою на міжнародній арені та ще одним великим кроком до притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності”. Наступна стадія розгляду цієї справи стосуватиметься питання справедливої сатисфакції, яку Україна вимагає від РФ за вчинені нею систематичні порушення прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод.

“Загальна кількість статей, за якими ЄСПЛ було встановлено порушення з боку Росії, є одним з найбільш успішних результатів для держав-заявників у категорії міждержавних справ в історії цього Суду, і це як ніщо говорить про те, що правда та справедливість перемагає будь-яку пропаганду”, — наголосили у Міністерстві юстиції України.

Ізабелла Рісіні та Костянтин Дегтярьов зазначали: сам факт того, що судді ЄСПЛ ухвалили рішення у справі одноголосно, є чіткою реакцією на війну Росії проти України та сигналом того, що світ ніколи не толеруватиме подібного.

Участь великої кількості держав, які висловили бажання виступити третьою стороною у справі, свідчить про те, що вони вважали за потрібне засудити порушення прав людини, скоєні владою РФ на Сході України, відзначав Костянтин Дегтярьов. Викладене на 500 сторінках рішення є не лише юридичним текстом, а “фіксує історичні події”, наголошував професор.

Сама ж Росія в черговий раз виявила власну зневагу до принципів права. Як заявив речник Путіна Дмитро Пєсков, Росія вважає рішення ЄСПЛ “нікчемними” та не збирається їх виконувати.

Проте, як зазначала Ізабелла Рісіні, навіть якщо Росія негайно не виконає рішення ЄСПЛ, воно вкрай важливе для майбутнього. “Документ про те, що насправді сталося, важливий, щоби пам’ятати та чітко розуміти, хто несе відповідальність за скоєне”, — відмічала експертка. 

Загальний контекст

Ще у січні 2023-го Європейський суд з прав людини підтвердив, що де-факто від 11 травня 2014 року саме “Росія, а не сепаратисти, здійснювала ефективний контроль над Донбасом”, а тому Російська Федерація несе відповідальність за те, що відбувалося на окупованих нею територіях. Тоді ЄСПЛ визнав частково прийнятною до розгляду справу щодо відповідальності РФ за систематичні порушення прав людини на територіях України, які перебували під російською окупацією. Детальніше про це можна почитати у матеріалі Харківської правозахисної групи, доступному за покликанням.

Ми також писали, що у липні 2023-го Європейський суд з прав людини ухвалив одностайне рішення та відмовився розглядати позов Росії проти України. Минулого літа ХПГ також розповідала про кримську справу, яку Росія програла в ЄСПЛ, та пояснювала наслідки цього рішення.