Голодування Анни Соценко
Мешканка Криму Анна Соценко, яку російські окупанти утримують у СІЗО №1 Сімферополя, продовжує голодування. Воно триває вже понад 40 днів.
Про це 13 жовтня сповістив правозахисний проєкт “Меморіал”.
Як нагадали правозахисники, кримчанка Анна Соценко розпочала голодування ще першого вересня цього року. Про голодування пані Анна розповідала у своїх листах до волонтерів.
11 жовтня політбранка написала, що голодує вже 41-й день. За її словами, вона почувається нормально як для цієї ситуації.
Другого жовтня цього року пані Анні виповнився 71 рік…
У “Меморіалі” нагадали, що першого вересня цього року голодування оголосили жінки, які були ув’язнені в одній камері сімферопольського СІЗО №1: пенсіонерка Анна Соценко, Евеліна Мельничук і Саха Мангубі. Усі вони — мешканки Криму, яких представники РФ заарештували за статтею про “державну зраду” (стаття 275 російського Кримінального кодексу).
За даними “Меморіалу”, наразі Евеліна Мельничук і Саха Мангубі припинили голодування й так не домоглися бажаних зрушень.
Передісторія
Цього вересня про голодування незаконно увʼязнених кримчанок писала “Медіазона”, що покликалася на лист 59-річної Евеліни Мельничук.
Пані Евеліна писала, що вони зі співкамерницями вимагали, аби їм провели належне медобстеження та повернули речі, які співробітники СІЗО неправомірно вилучили з посилок.
Зокрема, як розповідала Евеліна Мельничук, з 10 липня цього року вона не могла отримати валеріану й вітаміни зі своєї посилки. Ба більше, упродовж шести місяців Мельничук просила, аби її обстежив кардіолог. Утім, це не давало жодних результатів.
“Просте ЕКГ [в ізоляторі] зробити не можуть”, — скаржилася пані Евеліна. Бранка зазначала, що вона “пише заяви”, але не отримує на них жодної реакції.
Як повідомляла “Медіазона”, співкамерниці Евеліни Мельничук — Анна Соценко та Саха Мангубі — також вимагали “повернути їм речі, які були вкрадені з посилок”. Утім, за 10 днів голодування начальник СІЗО навіть не спромігся поговорити з бранками, які голодували, розповідала пані Евеліна цього вересня.
“Медіазона” нагадувала, що про арешт Евеліни Мельничук у справі про “державну зраду” країни-окупанта стало відомо цього березня. В одному з листів із СІЗО пані Евеліна розповідала, що під час затримання їй зламали ніс — він зрісся неправильно, і тепер у неї є проблеми з диханням. Крім того, Мельничук пережила “два інфаркти, інсульт і епілепсію”. Евеліна Мельничук також зазначала, що має громадянство України та Словенії.
Про Анну Соценко та її доньку Оксану Соценко, яких окупанти обвинувачували у “державній зраді”, ми розповідали ще торік. Лише минулого листопада правозахисна ініціатива “Трибунал. Кримський епізод” довідалася, що Анна Соценко та її донька Оксана Соценко, яких ефесбівці викрали на початку 2025 року у Курманському (колишня назва — Первомайському) районі Криму, перебували у СІЗО-1 Сімферополя.
Як це часто відбувається на ТОТ, мешканок Криму вивезли у невідомому напрямку після “обшуку”, який провели у їхній оселі ефесбівці. Про долю викрадених жінок нічого не було відомо упродовж девʼяти місяців. Окупаційні сили утримували викрадених в цілковитій ізоляції. Лише згодом стало відомо, що кримчанок обвинувачують у “державній зраді”. При цьому в Оксани Соценко на утриманні є неповнолітня дитина з інвалідністю, а Анна Соценко має низку хронічних захворювань і потребує медичного нагляду. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим засуджувало політично мотивоване переслідування Анни Соценко та інших громадян України й закликало міжнародну спільноту посилювати політичний і санкційний тиск на Росію, “аби припинити репресії та домогтися звільнення всіх незаконно ув’язнених громадян України”.
Цього року ми вчергове розповідали про насильницькі зникнення жінок у Криму, коли писали про насильницьке зникнення караїмки Сахи Мангубі. Лише цього лютого стало відомо, що проти Сахи Мангубі, караїмки, яка зникла в окупованому Росією Криму ще в листопаді 2024-го, порушили справу про “державну зраду” й заарештували жінку. У Сахи Мангубі є двоє дітей, син і донька, яких вона виховує сама. Ми докладно висвітлювали історію Сахи Мангубі у статті. Цього квітня ми також писали, як її направили на психіатричну експертизу й примусово помістили до психлікарні.
Неправомірні дії РФ
Нагадаємо, що 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності. Ще влітку 2024-го глобальна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) презентувала своє дослідження, присвячене насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до Міжнародного кримінального суду й узагальнення для Робочої групи ООН.
Раніше ми неодноразово повідомляли, як мешканці та мешканки ТОТ стають жертвами насильницьких зникнень і опиняються в СІЗО, у тому числі розташованих в окупованому Росією Криму. Людей можуть тримати в застінках упродовж місяців (а подекуди років) без зв’язку з зовнішнім світом і без доступу до правової допомоги. Рідним зниклих не повідомляють, де їх утримують і в якому правовому статусі вони перебувають. Цієї весни також стало відомо, що Путін дозволив без рішення суду відправляти людей до СІЗО “за протидію СВО”. Ми неодноразово розповідали й про кримські СІЗО, зокрема про нові слідчі ізолятори — СІЗО №2, СІЗО №8, а також постійно розповідали про СІЗО №1 у Сімферополі. Докладніше про кримські СІЗО та їхніх бранців читайте у статті.
Харківська правозахисна група постійно пише й про те, як Росія переслідує та судить цілі родини українців, які мешкають в окупації. Від кривосуддя країни-окупанта потерпають і літні люди, і жінки. Щобільше, як ми неодноразово писали, в російській неволі громадяни України не отримують належної медичної допомоги. Фактично країна-агресор постійно порушує невіднятне право на життя як цивільних бранців, так і військовополонених.
При цьому, згідно з Женевською конвенцією, ненадання медичної допомоги українським громадянам, яких РФ безпідставно утримує в увʼязненні, прирівнюється до катувань і порушує невіднятне право на життя. Щобільше, переслідування осіб, які не є злочинцями з позиції українського законодавства, є порушенням статті 7 Європейської конвенції з прав людини (покарання лише на підставі закону), а Росія не має права застосовувати своє кримінальне законодавство на тимчасово окупованих територіях (адже це порушує статтю 64 IV Женевської конвенції).
