
Вирок Хатідже Буюкчан
Сумнозвісний Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив до 17 років колонії загального режиму Хатідже Буюкчан (інший варіант написання прізвища — Буюхчан), яку минулого травня викрали в окупованому Росією Криму. Дівчині також призначили штраф у розмірі 400 тисяч російських рублів та обмеження волі на півтора року після відбування покарання. Відповідний вирок оголосили 12 листопада цього року.
Про черговий випадок російського кривосуддя з-поміж інших повідомила правозахисна ініціатива “Кримський процес”.
За версією російських пропагандистів з “Інтерфаксу”, що покликалися на пресслужбу суду, з травня до липня 2024 року Буюкчан, яка в той час перебувала на території вільної України, нібито “була долучена до співпраці” зі Службою безпеки України, а у квітні 2025-го отримала від співробітника СБУ завдання встановити місцеперебування автомобіля, який належав командиру морського штурмового авіаційного полку морської авіації та протиповітряної оборони Чорноморського флоту РФ.
Згодом Хатідже нібито прибула до місця проживання російських військових у Криму та нібито придбала в інтернеті необхідні для виготовлення саморобного вибухового пристрою компоненти. 5 травня 2025 року дівчина нібито придбала вибухівку, вибуховий пристрій та обладнання для дистанційного підриву та цього ж дня “перевезла всі компоненти для виготовлення саморобного вибухового пристрою до місця зберігання”.
Кримську татарку обвинувачували у “державній зраді” країни-окупанта, підготовці “теракту”, а також незаконному виготовленні, зберіганні, придбанні та перевезенні вибухових речовин.
Як наголошував “Кримський процес”, справу Буюкчан, мешканки окупованої Керчі, розглядав суд у російському Ростові-на-Дону, а не на окупованій території, як того вимагає міжнародне гуманітарне право.
“Кримський процес” також зазначав, що участь у судовому процесі російського судді Кирила Кривцова ставить під сумнів так звані “незалежність” і “неупередженість суду”, адже обвинувачення пов’язане з участю у збройному конфлікті, в якому однією зі сторін виступає Росія (громадянином якої є суддя), а іншою стороною — Україна (громадянство якої має підсудна). Раніше той-таки Кривцов брав участь у російській політиці переслідування цивільного населення ТОТ і засудив до довічного увʼязнення викраденого жителя Нової Каховки Олександра Скрабунова.
Правозахисники перелічили й низку інших порушень та ознак упередженості.
По-перше, судді перебували в нарадчій кімнаті менш ніж три години. За такий короткий проміжок часу суд навряд би зміг сповна та об’єктивно оцінити усі обставини справи, яка охоплювала чотири епізоди, та проаналізувати всі докази, на розгляд яких знадобилося аж 12 засідань.
По-друге, судовий процес не був публічним. Зокрема, на офіційному сайті суду приховали інформацію про підсудну та сторони процесу. Фактично це виключало можливість своєчасного інформування щодо дати та часу проведення судових засідань, що порушує принцип гласності судочинства. Ба більше, дані про час і місце оголошення вироку зʼявилися в картці справи вже після того, як суд перейшов до його ухвалення.
Правозахисники звернули увагу і на інформаційну кампанію в російських медіа та медіа Криму. Зокрема, ішлося про високу синхронізацію між пресслужбою суду та пропагандистськими ресурсами. До прикладу, російське агентство “Інтерфакс” оприлюднило новину з точними відомостями про вирок через 21 хвилину після початку його оголошення. Водночас на офіційному сайті суду інформації про вирок не оприлюднювали. Це вказує на вибірковість розповсюдження інформації окремим медіаресурсам.
Також можна казати про однобічне висвітлення справи, адже щонайменше десять великих російських медіа поширили позицію обвинувачення. Аргументів захисту та підсудної вони, звісно ж, не наводили.
Наостанок ідеться про ігнорування контексту війни російською судовою системою.
“Законне та природне право України на самооборону від військової агресії російської армії судом трактується як терористична діяльність щодо російської держави. Таке тлумачення суперечить міжнародним уявленням про тероризм, закріпленим у Шанхайській конвенції”, — підкреслював “Кримський процес”.
Як наголошували у Кримськотатарському ресурсному центрі, “Росія продовжує використовувати сфабриковані кримінальні справи, ‘звинувачення в тероризмі’ та ‘державній зраді’ як інструмент переслідування мешканців окупованого Криму”.
“Такі процеси супроводжуються порушенням права на справедливий суд, а незаконні вироки стають способом залякування населення півострова. КРЦ вимагає припинити політично мотивовані переслідування мешканців окупованого Криму, звільнити Хатідже Буюкчан та всіх незаконно ув’язнених українських громадян, а також притягнути до відповідальності причетних до їхнього викрадення, катування та незаконного позбавлення волі”, — мовилося у повідомленні Кримськотатарського ресурсного центру, оприлюдненому 13 листопада у фейсбуці.
Передісторія
Минулої весни ми розповідали про насильницьке зникнення Хатідже Буюкчан. 6 травня Хатідже Буюкчан виїхала автобусом зі Старого Криму до Сімферополя, а потім з дівчиною зник зв’язок. Телефон Хатідже був вимкнений, тож рідні не могли дізнатися, де вона перебуває. Як торік зазначали у Кримськотатарському ресурсному центрі, 7 травня стало відомо, що дівчину затримали представники окупаційних “правоохоронних органів”. За що затримали 24-річну Хатідже, де і в якому статусі її утримують, було невідомо.
Ба більше, як зазначав колишній перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелял, який покликався на розмову з матір’ю Хатідже, рідні дівчини не могли дізнатися про її місцеперебування, натомість отримували погрози від ефесбівців. Наріман Джелял також наголошував, що Хатідже не затримали, а викрали.
“Ще ввечері шостого числа мама з нею розмовляла вранці. Сьомого телефон уже не відповідав”, — цитували Джеляла “Крим. Реалії”. Наріман Джелял також зазначав, що дівчину могли затримати ефесбівці, адже саме вони займаються таким у тимчасово окупованому Криму.
Пан Наріман наголошував, що спочатку рідні зниклої не мали жодної інформації ані про те, де вона перебуває, ані про те, чи отримує вона необхідну правову допомогу.
“Єдине, що відомо точно, — до матері звернулися представники ФСБ і сказали: ‘Дивіться, не здіймайте галасу, нічого не розповідайте — буде лише гірше’. Це традиційні рекомендації від ФСБ”, — зауважував колишній перший заступник голови Меджлісу.
Як нині писав Кримськотатарський ресурсний центр, згодом стало відомо, що Хатідже Буюкчан утримували в управлінні ФСБ у Акмєсджіті (Сімферополі), а запрошеного родичами адвоката до неї не допускали.
Лише через 69 днів після викрадення російські пропагандистські медіа оприлюднили постановче відео ФСБ із розмитим обличчям дівчини, на якому повідомляли про її затримання. Вочевидь, увесь час до цього Хатідже Буюкчан утримували у застінках ФСБ, де вона могла зазнавати тиску, погроз і психологічного впливу. Під тиском дівчина могла погодитися дати так звані “зізнавальні свідчення” на камеру — метод, який російські спецслужби регулярно застосовують для фабрикації справ, наголошував Кримськотатарський ресурсний центр минулого липня. Тоді ж стало відомо, що проти Хатідже відкрили справу за сфабрикованими статтями про “тероризм” і “державну зраду”.
“Затримання 24-річної кримської татарки Хатідже Буюкчан містить ознаки насильницького зникнення”, — наголошували правозахисники “КримSOS”.
Загальний контекст
Як цього квітня писала журналістка з Криму Лутфіє Зудієва, лише згідно з публічними даними, через кримські слідчі ізолятори вже пройшли понад пів сотні жінок. Пані Лутфіє наголошувала, що реальна цифра може бути значно вищою, адже ця цифра включає лише ті випадки, що стали публічними.
Ми неодноразово писали про насильницькі зникнення, які вчиняють представники РФ. Раніше ми також розповідали про декого з бранок РФ, зокрема писали про Марину Рифф, яка зникла минулого листопада після того, як пішла до міграційної установи в окупованому Криму. Зникла відмовлялася отримувати нав’язане країною-агресором громадянство РФ і продовжувала послуговуватися українськими документами. Ми також писали, як викрадену студентку Херсонського університету окупаційний “суд” засудив до десяти років колонії; як ефесбівці могли викрасти фельдшерку Тамару Чернуху тощо. Торік ми також писали й про інші насильницькі зникнення та утримання жінок з Криму у статусі інкомунікадо та згадували обвинувачених у “держзраді”. Цього року ми вчергове розповідали про насильницькі зникнення жінок у Криму, коли писали про насильницьке зникнення караїмки Сахи Мангубі. У серпні 2026-го ми також розповідали про Діану Гаврилюк (Абдурашитову) та Вікторію Сергєєву, яких торік викрали в аеропорту Сочі, а цього року засудили за “держзраду”…
Правовий вимір
Нагадаємо, що ще 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності.



