Відсутність права і міжнародного контролю — що відбувається в російському полоні з українськими цивільними?
В Українському кризовому медіа-центрі відбувся круглий стіл, присвячений долі цивільних українців, які були ув’язнені ворогом або зникли безвісти внаслідок російської агресії. У ньому взяли участь правозахисники, представники влади та громадських організацій, що об’єднують сім’ї цивільних заручників.
Попри те, що Міжнародне гуманітарне право забороняє брати в полон цивільних, росіяни затримують наших людей вже десять років — від самого початку війни і анексії Криму. Ще у 2015 році Коаліція правозахисних організацій “Справедливість заради миру на Донбасі” опублікувала звіт “Ті, що пережили пекло”. Він був заснований на опитуваннях 165 людей, яким вдалося звільнитися з імпровізованих в’язниць та інших місць несвободи на окупованих Росією українських територіях.
— Вже тоді вимальовувалася загальна політика репресій на окупованих територіях. — пригадує Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ). — Демонстративна, на конкретних прикладах, розправа з цивільними з метою залякати і примусити покірно виконувати всі накази решту населення, — це і є політика окупантів, яка почалася 10 років тому.
Масштаб злочину
Точну кількість українських цивільних, які зараз перебувають в заручниках путінського режиму, назвати важко. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець 26 лютого заявив, що загалом в російському полоні залишаються приблизно 28 тисяч українців — військових, цивільних, дітей. За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, серед них близько 14 тисяч цивільних. При цьому підтверджено місцеперебування лише 1600 осіб, а повернути вдалося взагалі мізерну кількість — 147 цивільних.
Потрапити в полон або зникнути безвісти в окупації може будь-який громадянин. Найчастіше це волонтери, громадські активісти, люди з проукраїнськими поглядами, представники правоохоронних органів, колишні військові чи прикордонники, представники тероборони, люди, які дійсно намагалися чинити опір, і ті, хто просто видався окупантам підозрілим. Крім того, Росія незаконно утримує в’язнів, більше 3500 яких вивезла з українських колоній на окупованих територіях, невідомо де 208 зниклих пацієнтів психоневрологічного диспансеру з Херсонщини тощо.
Як це відбувається?
— Після повномасштабного вторгнення на окупованих територіях одразу почали затримувати людей, — каже координаторка управління проєктів Центру громадянських свобод Наталія Ящук. — Людей, які здійснювали волонтерську допомогу: пошук медикаментів, надання продуктів, води. Наприклад, родина Сергія Любича намагалася завести воду в Бучу і допомогти людям. Сергія затримали, а сина просто розстріляли. З Київської області людей вивозили на територію Білорусі, в Наровлю. Весь світ має знати, що Білорусь брала участь у викраденні наших цивільних людей!
Ініціативна група “Наші найрідніші” об’єднує 89 сімей з Київщини. В кожній із них — викрадений окупантами цивільний. Люди в неволі майже два роки, розповідає представниця організації Анна Муштукова.
— З Димерської громади було заарештовано 42 людини. Вони не були військовими, мали цивільні професії, працювали на господарствах. Ми зверталися до МКЧХ і отримали відповіді про 33 наших рідних. Нам відповіли, що їх утримують як військовополонених. Нам невідомо, щоб комусь із наших рідних було висунуте обвинувачення за скоєння кримінальних злочинів, невідомо, щоб хтось був засуджений за російським законодавством.
У Харківській правозахисній групі дослідили схему, за якою зазвичай діють окупанти, викрадаючи наших громадян. Вони створили дворівневу внутрішньо структуровану мережу місць протиправного утримання та катування цивільних.
— Спочатку затримані потрапляють до катівень, — розповідає директор ХПГ Євген Захаров. — Це, як правило, неофіційні приміщення, з дуже поганими умовами утримання. Лише в Харківській області ми знаємо про 33 катівні, що існували під час окупації. Затримані або вкрадені люди перебувають в таких секретних тюрмах до пів року. В нашій базі даних t4p зареєстровано 4334 таких людей, серед них близько 200 неповнолітніх.
Після цього частину затриманих звільняють, а більшість перевозять вже до офіційних місць несвободи: СІЗО та установ виконання покарань у Росії або на окупованих територіях України.
— Тут вони утримуються окремо від російських в’язнів і українських в’язнів на окупованих українських територіях, — продовжує Євген Захаров. — І тому вони не входять в офіційну статистику. Загальна система виконання покарань РФ їх не рахує і не знає про них. Цивільних віддають під суд дуже рідко. Ці люди перебувають за ґратами без підстави, без вироку суду, без слідчих дій, без обвинувачення — просто так, тому що Росія вважає, що це нормально.
“Суди” і приховане беззаконня
Деяких цивільних заручників, як вже згадувалося вище, Росія вважає військовополоненими. Частина затриманих окупантами українців отримує статус, “людей, які протидіють СВО”
— Це неправовий термін, — наголошує Євген Захаров. — У кримінальному кодексі Російської Федерації немає такої кваліфікації — це ніщо з погляду права!
В такому неправовому статусі людина може залишатися дуже довго. Або взагалі не мати жодного статусу — на всі запити стосовно людини надходить відповідь: “триває перевірка”.
Окремо слід згадати про фільтрацію, запроваджену загарбниками на окупованих територіях на початку повномасштабного вторгнення. З фільтраційних пунктів людей, що здавалися окупантам підозрілими, відправляли на 30 діб до фільтраційних таборів.
— Для тих, хто не проходив фільтрацію, в ДНР окремою постановою у квітні 2022 року був введений статус полонених: вони отримували 10 років позбавлення волі без вироку. Вони сиділи в установах виконання покарань на окупованій території Донецької і Луганської області, — пояснює правозахисник. — Ця абсолютно незаконна і дика навіть для росіян ухвала була скасована після “референдуму” наприкінці вересня 2022 року про приєднання “ДНР” до РФ, і частину в’язнів звільнили. Яку саме частину, і куди поділися решта — невідомо. Є версія, що їх перевезли до російських місць позбавлення волі, де їх засуджують російські суди “за протидію спеціальній військовій операції”.
Втім, як каже Олександр Павліченко, лише невелика кількість викрадених людей проходить по так званим “судовим процедурам”: їм висунуто обвинувачення, вони мають адвокатів, відбуваються якісь видимі судові процедури або процеси. Таких осіб налічується до кількох сотень, навіть не тисяча.
— Набагато більше осіб просто заховані, вони інколи перебувають навіть не під персональними даними, а під номерами в установах здебільшого на непідконтрольній Україні території. Перевозять засуджених, передусім цивільних, до Маріуполя, Бердянська, де вони просто зникають у сірій зоні. Вони навіть не потрапляють у систему ФСІНа (Федеральної служби виконання покарань РФ). Це темна діра навіть у відсутності права. Це умисне переміщення осіб з неможливістю відстежування, хто де перебуває в яких умовах… Неможливо встановити кількість і персональні дані цих осіб.
Саме так зник чоловік Тетяни Маріної, іспанський волонтер Маріано Гарсія Калатаюд. Жінка долучилася до ГО “Цивільні в полоні”.
— Наразі невідомо, де мій чоловік. Останнє відоме місце його перебування, підтверджене свідками, це СІЗО№2 міста Сімферополь. А потім його перевезли у тюрму на Чонгарі. Це новий заклад у системі ФСІН. Він ще не проходить ані по “Зонателеком”, ні по жодній картотеці. Це така таємна тюрма. Я думаю, вони вирішили вилучити Маріано з інформаційного простору. Я отримала від Чорноморської прокуратури РФ листа про те, що 1.06 2023 року громадянин Іспанії Маріано Гарсія Калатаюд перетнув міжнародний автомобільний пункт пропуску Джанкой у напрямку Херсонської області. У цьому листі прекрасно все: росіяни вважають і Херсонську область, і Крим своєю територією, але пункт перетину — міжнародний. У цьому листі не зазначено, як саме він перетнув цей кордон — як вільна людина, чи у складі конвою. Я знаю, що на Чонгарі його слід загубився…
Умови в полоні
Як розповідають правозахисники, станом на сьогодні відомо про понад сто місць утримання українських цивільних і військовополонених.
— Умови там жахливі, — каже Наталія Ящук. — Люди хворіють на туберкульоз. За нашими даними, це 20 % серед незаконно утримуваних осіб. Їм не надається медична допомога, харчування у них жахливе.
Полонених часто утримують в тому самому одязі, в якому їх забрали. Не надають засобів гігієни. Погано годують, іноді навмисно псують харчі. Навіть знаючи, де перебуває полонений, рідні не можуть відправити йому найнеобхідніше — ліки і теплий одяг. При цьому українців часто етапують далеко вглиб Росії, в місця із суворим кліматом.
Ще один міжнародний злочин, який вчиняють над нашими цивільними вже в полоні, — примусова паспортизація, нагадує Наталія Ящук:
— Якщо людина незламна, її поміщають в ШИЗО, там її катують до того моменту, поки людина не погоджується взяти паспорт громадянина РФ. Такі приклади вже є: люди погоджуються, і подальша їхня доля насправді жахлива.
А що міжнародні органи?
Відсутність дієвого моніторингу і контролю з боку міжнародних гравців була очевидною ще десять років тому. Відтоді ця проблема так і не була вирішена.
— На окупованій українській території і у РФ, куди вивозять українців, немає контролю з боку міжнародних інститутів, таких як МКЧХ, місія ОБСЄ, — каже Олександр Павліченко. — Вони мали б здійснювати незалежні візити до місць несвободи і з’ясовувати, кого тримають, в яких умовах, на яких підставах… І це показник того, що міжнародне договірне право діє дуже вибірково. Коли ми бачимо якісь картинки відвідування представниками МКЧХ, наприклад, Сімферопольського СІЗО, то це до певної міри підготовлений процес. Навіть коли людину віддають на обмін, її підгодовують, підліковують, дають пожити в кращих умовах. І тоді вже на виході їх фільмують, з ними зустрічаються представники міжнародних інституцій. Вони створюють картинку, ніби все більш-менш гаразд. Але ця проблема невирішена. Це питання нашої української дипломатії, питання державних переговорів із цими інститутами, які покликані забезпечувати дотримання стандартів міжнародного гуманітарного права…
Відповідь держави
Україна намагається залучити до порятунку наших цивільних якомога більше іноземних партнерів.
— 6 лютого відбулося перше засідання міжнародної коаліції зі створення платформи для звільнення цивільних осіб, — каже Олександр Кононенко, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в системі органів сектору безпеки і оборони. — Платформа створена за аналогією з Міжнародною коаліцією з повернення українських дітей. Крім України, співголовами цієї коаліції є Канада і Норвегія, багато держав висловили попереднє бажання увійти до цієї групи. Позитивний досвід, напрацьований щодо повернення дітей, може сприяти і поверненню інших цивільних громадян.
Втім, правозахисники наголошують, що українське законодавство потребує більших змін.
— Закон забороняє переказувати кошти на непідконтрольну територію, навіть кримським татарам, які перебувають в судових процесах і потребують адвоката, — пояснює Олександр Павліченко. — Можливість гуманітарної допомоги, потреби в медичному забезпеченні, харчуванні, гігієни — це має стати одним із напрямків державної політики. Крім того, має бути створений єдиний реєстр таких осіб. Зараз реєстри є в різних відомствах: МВС, СБУ, Коордштабі, неурядових організаціях. Потрібна уніфікація і максимально перевірена інформація, зведена в одне місце, щоб розуміти, скільки насправді людей у полоні, і можна було напрацьовувати міжнародні механізми щодо повернення цивільних осіб.
Що робити рідним?
Олександр Кононенко порадив близьким зниклих безвісти та полонених цивільних передусім звертатися до поліції, щоб інформація потрапляла до реєстрів:
— Насамперед, це Єдиний реєстр досудових розслідувань. Ця інформація також буде обліковуватися в Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин.
Вікторія Петрук також нагадала про необхідність звернення до Коордштабу для заповнення заявки на пошук рідного:
— Швидше за все, у нас уже є якась базова інформація про вашого рідного, але ваша заявка допоможе відстежити його статус…Важливо також надати інформацію до Національного інформаційного бюро, тримати контакт з Офісом Омбудсмана.
Підтримка громадських організацій
Нещодавно Харківська правозахисна група розпочала проєкт, присвячений пошуку місцеперебування військовополонених та цивільних, зниклих безвісти або затриманих на окупованих територіях, а також допомозі їхнім родинам — правової, психологічної, гуманітарної.
— Ми опитуємо тих, кого вже обміняли, — пояснює процес пошуку Євген Захаров. — Вони розповідають, з ким вони сиділи і де. Крім того, ми шукаємо по відкритих джерелах. Наприклад, наші спеціалісти беруть фото зниклого, запускають пошук по всьому інтернету, і знаходять його обличчя на фото колони військовополонених, яких вели якимось містом. Далі справа техніки: дивимося, які в цьому місті є місця неволі і знаходимо ту колонію чи СІЗО, де ця людина перебуває. Третій спосіб пошуку — це листи із запитами. Щодо кожної людини ми надсилаємо до 10 запитів в українські організації і до 40 — в російські і квазідержавні органи “ЛДНР” і Криму. В деяких випадках нам просто підтвердили місцеперебування людини, а у так званій “ДНР” звільнили двох в’язнів. Іноді повідомляють, що людина в Росії, але не кажуть, де саме. Але це теж позитивний результат. Родина хоча б знає, що людина жива.
Також ХПГ допомагає тим, хто вже засуджений і відбуває покарання у РФ. До роботи долучаються російські правозахисники, адвокати, які за законом мають право увійти в установу виконання покарань і побачитися з українськими в’язнями.
Родини полонених та безвісти зниклих можуть отримати в ХПГ юридичну, психологічну, гуманітарну, а в деяких випадках навіть медичну допомогу. Зазвичай саме її насамперед потребують люди, що вже вирвалися з російського полону.
Крім того, Харківська правозахисна група запустила гарячу лінію, на яку можуть зателефонувати люди, яким хоч щось відомо про військовополонених та цивільних, ув’язнених чи зниклих безвісти на окупованій території. Номер гарячої лінії — 0 800 20 24 02.
— Звичайно, ми не можемо дати жодних гарантій, — каже Євген Захаров. — Однак за роки нашої роботи нам вдалося знайти понад 30% людей, про яких нам повідомили.